Частина великого плану: навіщо Путін "душить" Telegram у Росії

Частина українських дописувачів радіє паніці російських військкорів, частина вказує на Telegram як засіб зв'язку між російськими військовими. Теж не без задоволення. Це логічно і ґрунтується на фактах. На цьому фоні пішла в тінь новина про практично повний бан Youtube у Росії. Про це пише Ігор Тишкевич.

Читайте також Якщо демократизація й розпад малоймовірні, то що тоді змінить Росію?

Навіщо Росія обмежує Telegram?

Але якщо відмотати стрічку новин на кілька місяців назад, може виникнути дивне враження: в Україні активно обговорювали те саме питання – обмеження чи заборона Telegram як засобу російської пропаганди. Виходить, Москва підіграла Києву? Ні. Суть у іншому. 

Російська влада активно веде роботу зі створення ядра того, що вона називає "суверенним інтернетом". Тобто намагаються пересадити користувачів усередині Росії на платформи, які контролюють спецслужби. 

На таких платформах дуже легко заблокувати небажаний контент чи створити красиву картину світу. Адже, якою б  геніальною не була пропаганда, вона потребує споживача. Інакше не працює. І це справедливо як для російської пропаганди, так і для інформаційних операцій ззовні. 

У випадку Telegram основна ідея полягає в обмеженні доступу до неконтрольованого контенту. Причому, не лише й не стільки українського – насамперед російського. Тим самим "військкорам". Вони важливі для Володимира Путіна, оскільки (якщо відкинути українську частину аудиторії), орієнтовані на громадян Росії з правими, імперськими поглядами. Або, як мінімум, на тих, хто так чи інакше пов'язаний із війною. 

Для Кремля ця група є важливою як опора для перезавантаження системи влади. Або, якщо хочете, часткової замінити еліти. Тут доречно згадати активність Сергія Кирієнка зі створення соціальних ліфтів для "ветеранів СВО". Працює. Але не у всіх викликає захоплення. Ось цю групу (невдоволених) російська влада і хоче позбавити їхніх інформаційних ресурсів. Заганяючи, умовно кажучи, невдоволення на кухню.

Проблеми Youtube – це вже не стільки внутрішньоросійські розборки, як наявність небажаного для Кремля контенту. Тут і документальні фільми та канали різних новинних ресурсів. Та й, зрештою, наявність контенту (аж до розважального), який дратує кремлівське керівництво.

Найбільше вигод від заборон отримує група VK. У її складі й соцмережа, відеохостинг VK-відео і навіть "рекомендований державою" месенджер Max. Контролює VK син Сергія Кирієнка Володимир. Попри те, що її фактичним власником є "Газпром". 

Другий вигодонабувач – сервіс Rutube, який із 2020 року так само належить "Газпрому" і очолюється Олександром Мойсеєвим, заступника генерального директора "Газпром медіа". Тим самим Мойсеєвим, який до 2021 року був "другою особою" у "Лабораторії Касперського". 

До речі, ще в січні 2025 року обидві згадані платформи набули 36 мільйонів користувачів. 

Росія рубає гілку, на якій сидить? 

Повернемося до історії українських інформаційних хвиль та обурення частини наших політиків Telegram. Може здатися, що Росія знищує доступ до ресурсів, які використовувала для пропаганди?

Відбувається просто поділ: 

• контент для власного користувача (ретельно перевірений цензурою);
• інформація на експорт – продукт, який розрахований на споживачів поза Росією. Це пострадянська еміграція, частково українська еміграція після 2022 року і просто мешканці колишнього СРСР. Я зараз говорю про найпростіший – умовно "російськомовний контент". 

Наприклад, у Youtube фіксується сплеск нових нібито розважальних каналів, добірок з фільмами (найчастіше західних = піратських). Серед нібито "нейтрального" контенту регулярно виставляють ролики (а найчастіше документальні чи художні фільми, серіали) потрібної для Кремля спрямованості. Починаючи від банальної "експортної картинки принад" Росії, закінчуючи "фільмами про героїв СВО". 

До теми "Це наш єдиний канал зв'язку": російські військові панікують через проблеми з Telegram

Не зникає, а починає наростати кількість ресурсів і роликів політичної спрямованості. Звичайно, залишаться ключові блогери. І, ймовірно, найближчим часом можна буде побачити появу нібито "українських" "білоруських", "казахських" та, наприклад, "азербайджанських" каналів навколополітичного спрямування. 

У Telegram такий процес вже триває. Тобто, ключові російські ресурси впливу залишаться і з'являться нові, які мімікрують під "національні". Так само як і залишаться ті самі "військкори". Насамперед лояльні Кремлю. 

Росія залишає і навіть нарощує присутність на майданчиках, які надають доступ до громадян країн колишнього СРСР, але паралельно обмежує доступ до свого інформаційного поля. 

Щодо останнього постають питання вже й на "українській стороні". Адже українські канали, які заявляють про роботу на аудиторію в Росії та в окупованих регіонах України використовують як майданчики Telegram та Youtube, до яких доступ усередині Росії і на окупованих територіях України суттєво обмежений. Тобто майданчик не дає можливості контакту з аудиторією.

Чому Україна повинна активізувати зовнішню інформаційну політику?

Залишається друга складова цільової групи – російськомовна еміграція. Це люди, які виїхали з країн колишнього СРСР. Багато з них вже є громадянами країн ЄС. Це також частина української хвилі еміграції після 2022 року. У цьому напрямку державні та залежні від української держави ресурси не можуть похвалитися історіями успіху. Можливо, якась інформаційна стратегія є, але моїх знань, досвіду і навіть уваги не вистачає, щоб побачити ознаки її реалізації і, тим більше, результати. 

Відповідно, якщо Україна хоче бути успішною на інформаційному полі, то має виконати кілька завдань.

1. Ключове – пошук платформи, яка може донести інформацію до жителів Росії і окупованих територій України. Той самий TikTok може бути однією з таких, але під нього доведеться змінювати формат подачі. Вхід у російські мережі теоретично можливий, але з розумінням, що будь-який ресурс, який набирає популярність, будуть блокувати.

2. Вихід на мешканців держав ЄС, які використовують російську мову для отримання інформації. Це вкрай важливий напрямок, адже багато хто з цих людей уже мають громадянство ЄС і голосують на виборах. Вони обирають політиків, які згодом обговорюють доцільність підтримки України. Але тут також необхідні нові формати та нові підходи. Адже умовний "телемарафон" у тій самій Німеччині явно не зайде. 

Без вирішення цих завдань ми ризикуємо ще більше стиснутись до політики "реакції на атаки". Такий підхід рано чи пізно призводить до "пропущених ударів". Тому 2026-й має стати важливим роком для української зовнішньої інформаційної політики. І це вочевидь не телемарафон.