Бізнес, який відхопили собі царьки Донеччини та Луганщини, приносив прибутки багато в чому завдяки рабам-працівникам заводів та шахт. І більшість жителів Донбасу саме робили слугами олігархічного режиму. Люди народжувалися вільними українцями, але виховували їх із деякими особливостями. Дітям нав'язували думку про те, що вони особливі, що бути робочим класом дуже престижно, а власники шахт та інших крупних підприємств – добрі дядьки, які дають грошей на проживання. При цьому більшість мешканців Донбасу взагалі ніколи не була не те що за кордоном, а взагалі за межами Донеччини. Людей посадили у клітини, відключивши їм мозок та переконавши у тому, що їм не треба і не буде більшого.
Читайте також: Дмитро Медведєв несподівано прибрав частину "ДНР" у Суркова
Саме через це гірники влаштовувалися у вугледобувні підприємства з інших міст, а іноді – областей. Через це лізли до «копанок», а, повертаючись додому, брали пляшку горілки, щоб відзначити, що взагалі ще раз побачили сонце. Після получки вони відчували подяку до своїх господарів, оскільки їм розказали, що вони отримують набагато більше, ніж кияни, львів'яни та мешканці інших територій. І єдине, що рухало більшістю жителів Донбасу – страх опинитися у ситуації, коли звичний спосіб життя зміниться. Через це шахтарі закривали датчики метану, щоб продовжувати працювати, оскільки керівництво не хотіло евакуювати людей та зменшувати прибутки володарям.
Мешканці Донбасу завжди були знизу у харчовому ланцюжку, і гадки не мали, що міліціянтам можна не давати хабарі, а за російську мову ніде не вбивають. Ці люди просто не уявляли собі, що після відходу від влади Януковича, Єфремова, Ахметова і так далі їх життя не закінчиться.
"ДНР" та "ЛНР" для них були чимось по типу якоря для ведення такого ж способу життя, до якого вони звикли. І саме через свої звички вони насправді пішли воювати та підтримували створення квазіреспублік. Однак російська окупація принесла на Донбас зовсім не те, про що розповідали по телебаченню. Із початком війни нові власники земель фактично змінили одних царів на інших, а якщо бути точним – потіснили. Бо ж деякі підприємства Ахметова досі працюють. Але жити звичайному люду стало набагато гірше.
По-перше, зламалася економічна модель, коли вугілля добувають та продають, коли виробники мають закази на свою продукцію, а власники підприємства прагнуть розвивати свій бізнес.
Читайте також: На хімічному підприємстві "Стирол" стався хімічний викид, є постраждалі
По-друге, російські окупанти, які наразі фактично володіють більшістю підприємств на захопленій території, прийшли на Донбас зовсім не для того, щоб люди піднялися з колін та жили добре. Їм ще більше плювати на місцевих аборигенів, аніж тим самим Ахметовим та Звягільським. Останні хоча б були зацікавлені у тому, щоб раби не переводилися.
Ще у 2014-му містоутворюючі підприємства почали бездумно розпилювати на металобрухт. Деяке дороге обладнання орки відправляли у РФ із надією встановити на власні заводи. Так було, наприклад, у Сніжному, де на завод хімічного машинобудування до війни привезли японські станки за кілька мільйонів доларів. Втім, виявилося, що виробники з країни, де сходить сонце, обладнали свою продукцію датчиками, які реагують на перевезення. Мовляв, якщо клієнтові потрібно буде, ми самі все зробимо, а ви не лізьте. То ж, до Росії приїхали лише тони брухту, який, звісно, налаштовувати заново, та ще й не власникам, японці відмовилися.
Крім того, місцевим раптово стало відомо, що шахти – дотаційні, а вигоду проносять через корупційні схеми або славетну ахметівську "вугілля-кокс-метал", то ж отримувати хоча б таку ж саме зарплатню ніхто не зможе.
І що ж ми маємо станом на сьогодні? Ті шахти та заводи, які ще хоч якось працюють (після скорочення штату та урізання зарплат), на ладан дихають. Росіяни інколи, коли вважають за потрібне, перераховують гроші, але й ті копійки до гірників дуже рідко доходять. Так, що шахтарі бунтують (це при тому, що у "ДНР" та "ЛНР" із ними взагалі не розмовляють, кажуть, працюйте, або звільнюйтесь, інакше – розстріл).
Страйки сталися на шахтах "Краснодонвугілля", "Ровенькиантрациту" та "Свердловськантрациту". На Донеччині ж люди мовчки йдуть на зміни день у день, терплячи знущання нових власників їх світу.
Щодо заводів, то працівники Макіївського та Ясинівського коксохімів, Стаханівського вагонобудівного та заводу ферросплавів живуть без подачок від окупантів вже кілька місяців. Не менш скрутне становище й у інших металургів та шахтарів окупованого Донбасу.
А у Горлівці, наприклад, ситуація взагалі критична. "Денеерівські" спеціалісти встановили "час ікс", коли станеться непоправне. Через затоплення більшості вугледобувних підприємств вже навесні може зсуватись ґрунт. Вода з шахт може дістатися берегів та затопити багато будівель, що призведе до неминучої катастрофи. А для врегулювання становища потрібне обладнання, яке коштує мільйони, і якого на окупованій території немає…
Спитаєте, що із цим робити? А нічого. Вплинути на ситуацію неможливо. І зміни у кращий бік можуть статися лише після деокупації регіону. Але ж реанімувати більшість підприємств може бути надзатратно та нерентабельно, тому Донбас ніколи не встане з колін. І це дуже й дуже погано не тільки для його мешканців, а й для всієї країни.
Читайте також: Vodafone у "ДНР": чому мешканці Донбасу втратили контроль над власними банківськими картками