"Бажання дестабілізувати західні демократії, чого, судячи з усього, прагне російський лідер, підтримуючи Іран, Сирію чи популістів у Європі, є помилкою. Справжня загроза для Росії йде зі Сходу – особливо з Китаю. Врешті-решт для стримування свого небезпечного сусіда їй доведеться покладатися на Європу і США", – пише політолог і спеціальний радник Інституту Монтеня Домінік Муазі на сторінках французької газети Les Echos.

Читайте також: США хочуть "розірвати" Росію і Китай, – Neue Zürcher Zeitung

З російського боку перемога над нацистською Німеччиною – це великий момент "історичного спокутування" Росії у XX сторіччі. Вона святкується винятково розкішно. Але таке надмірне прославляння минулого може стати перепоною для розуміння проблем нинішнього і майбутнього,
– вважає автор статті.

Наслідком такого возвеличення минулого і відсутністю розуміння проблем не дозволяє належним чином брати до уваги реальні сильні сторони, які має країна у цей момент.

Насправді ж є занадто великий контраст між тим, як Росія сприймає свою роль у світі, і козирями, які є у неї на руках. Безсумнівні тактичні якості Володимира Путіна можуть ввести росіян в оману і створити у них улесливе, але небезпечне враження, що вони "більші", ніж є насправді. Все ж для самонавіювання і самореклами існують об'єктивні обмеження,
– зазначає Муазі.

"Справді, Росія присутня всюди. Вона не є, як надміру принизливо сформулював Барак Обама, "просто регіональною державою". Вона змушує почути свій "другий" голос від Венесуели, де вона підтримує режим Ніколаса Мадуро, до Сирії, де вона успішно захистила режим Башара Асада, не забуваючи про Іран, де вона засуджує надмірний тиск з боку США на режим мулл", – зауважує експерт.

Чого хоче Москва? Знову набути свого міжнародного статусу, заснованого на страху, який навіює Росія? "Ви боїтесь мене, значить, я знову існую". Чи є її амбіції більше ідеологічними, ніж стратегічними? Для чого вона здійснює різкий розворот, до якого можна було б поставитись з іронією, якби він не був таким тривожним, слідуючи за Китаєм і маючи намір продемонструвати разом з Пекіном перевагу централізованих авторитарних моделей над демократичними ілюзіями Заходу?
– замислюється політолог.

"Але ж у геополітичному плані, у світі, який характеризується підйомом Китаю і частковим відступом Америки, Європа і Росія абсолютно у природний спосіб мали б зблизитися. Загроза для Росії йде зі Сходу. Її головні амбіції мають бути спрямовані не на те, щоб дестабілізувати західні демократії, а на те, щоб урівноважити китайську наддержаву. Концепція "альянсу авторитарних режимів" нітрохи не стійкіша до випробувань, ніж концепція "альянсів демократій", яку запустили США на початку XXI сторіччя і яка показала свою обмеженість на Близькому Сході", – роздумує Муазі.

Хоч і Росія себе вважає сильною державою, проте їй не вистачить сил протистояти Китаю, вона потребує підтримки Європи і США.

Це вона перебуває на передовій, маючи один з найдовших у світі міжнародних кордонів з Китаєм. Прагнучи послабити й розділити Європу – і заохочуючи там поширення популізму – Росія обманює себе. Вона грає в китайську гру, а не у свою власну. Принцип "розділяй і володарюй" позбавлений сенсу, якщо головним бенефіціаром твоїх дій опиняється той, хто становить для тебе найсерйознішу загрозу у довгостроковій перспективі,
– зауважує експерт.

"Чи зрозуміє Путін, де перебувають його довгострокові інтереси? – ставить питання Муазі. – М'яч – у його таборі".

Читайте також: Війна мертвих та війна живих – росіяни знають про 1945 рік більше, ніж хотілося б Кремлю, – NZZ