Блокаду – повну, на законодавчому рівні – треба було запроваджувати три роки тому. Було б скрутно, скрутніше, ніж було насправді – але виборсалися б, та й назавжди злізли б з отієї раїської "голки".

Той факт, що з роїсею не було рішуче та назавжди розірвано, той факт, що інтереси вузькі та короткозорі (не кажу – "олігархічні розклади", кажу – думка про "ой, як розірвати – це ж їсти нема шо буде!") взяли верх над інтересами стратегічними та більш віддаленими в часі – це неабиякий, вибачайте за мій іврит, про*об пореволюційної влади – насамперед, команди Турчинова та Яценюка. Революціонери не бувають поміркованими, вони або міняють систему, або грузнуть в реакційному болоті, це аксиома. Тому це такий самий про*об, як і полишення на посадах суддів знизу доверху, і полишення в сесійній залі Верховної Ради "опозиційної" наволочі з депутатськими мандатами.

Порошенко та його команда в цьому про*обі теж відіграли свою ролю, але вже вторинну – вони вже не були революціонерами, а намагалися вибудувати систему під себе, з конкретними тактичними та стратегічними цілевказами. Що вони, власне, намагаються робити й по си день, з більшим чи меншим успіхом.

Те, що намагаються встругнути зараз – це не блокада, не загальноукраїнська акція і в жодному разі – не корисна дія. Це чистісінька галасанина на користь однієї чи двох так званих "партій" (беру це слово в лапки, тому що політичних партій в Україні нема взагалі) та одного конкретного запарєбрікового ху*ла. Більш на те – це ціла низка провокацій, не вельми талановито розроблених, бо їх може відслідкувати будь-яка пересічна людина, яка дасть собі ради подивитися на всі ці події трохи здаля.

Люди, які щиро вважають себе патріотами, поринають у вир акціонізму – можливо, через відчуття неправильності того, що відбувається навкруги (насамперед – через відчуття "недореволюції", про яку я написав вище); можливо – через нестачу адреналіну або нетерплячку на кшталт "Зараз останній бій – і все стане добре". Все це приводить їх на ЧУЖІ барикади, битися з такими ж українцями за ЧУЖІ інтереси. Бо оті самі ветерани АТО, ті самі ветерани Майдану на цих барикадах – з обох боків. Можна, звичайно, казати, що, мовляв, блокадників в'яже "та ж сама беркутня, що й на Майдані", але, якщо ця "беркутня" зараз озоветься – виявиться, що там теж досить і ветеранів АТО, і ветеранів Майдану. За три роки, що спливли, мене це аж ніяк не здивує.

А збагнути, що їх розводять, як свого часу покійний Чечетов хвалився, нинішні "рядові" блокувальники та їх аж надто екзальтовані прихильники (чи прихильниці) з "всесвітнього дивану", могли б, дивлячись на дві групи людей: на тих, хто це блокування очолив, та на тих, хто вирішив залишитися осторонь (не боротися з блокадою, а саме залишитися осторонь).

Хто очолив блокування?

Про першу групу можна багато й не розпатякувати: Вомбат, Вова Нога та Єгор Соболєв.

Перший – піп Гапон, який в рішучі моменти, коли й справді тхне смаженим, весь час кудись губиться, а потім, коли все вже минулося – знову вигулькує, ніби квітка з ополонки, та починає пояснювати, чому він – не боягуз, а герой.

Другий – чистісінький український Портос: "Я дєрусь, потому что я дєрусь!". Навіть завжди приязний до нього Борис Філатов напрямки сказав йому, що він перетворився на "корисного ідіота" (зазначу від себе – так само, як і всі рядові блокувальники). Він вже й сам не пам'ятає, що блокувати збиралися, аби звільняти полонених. А взагалі – хтось про це ще пам'ятає? Скількох ця блокада звільнила, можна поцікавитись?

Про третього взагалі нема чого казати. Соболєв є Соболєв.

Оце – очільники революційного руху? Нові Дантони й Робесп'єри? Та бігме ж...

А хто ж залишився осторонь?

Хто взагалі не хоче мати з цим нічого спільного? Таких людей багато. Серед них – справжні, відомі революціонери Майдану, яких аж ніяк не звинуватиш у потуранні "злочинній шоковладі". Як приклад, можна назвати Дмитра Яроша (я знаю, що істеричним тітонькам всіх віків та статевої приналежності одразу закортить гукнути про те, що Ярош, мовляв, продався ПеПе, і це всі, мовляв, знають – але підіть на форуми блокувальників і почитайте, до кого саме вони мріють побігти по допомогу й, насамперед, по зброю! І взагалі – не ризикуйте здоровлям, тітоньки, не кажіть Дмитру Анатолійовичу в обличчя, що він комусь продався, бо може так статися, що потім не буде, чим жувати), або того ж Філатова (знову ж таки – можете вищати, що Борис Альбертович продався – але не в його присутності, бо біда буде).

Серед них – люди, які в нинішніх, заданих умовах намагаються бодай якось вибудувати все нове – нову систему постачання, нову армію, нові міста та села. І серед них – ті, хто ходив на Майдан не за закликами чергових партій чи лідерів, як би їх не звали, а просто тому, що не могли вже витримати чіста пацанскава знущання. А на заклики вомбатів не ведуться так само, як не велись на заклики 5.10, ВАНИ чи інших, хто постійно збирає "Майдан номер ковирнадцять з половиною".

І, до речі – серед тих, хто мовчать, таки ВАНА, таки Надійка-Голодайка й таки батоно-з-краваткою. Вони очікують – куди маятник хитнеться. Перемагатимуть блокувальники – вони наввипередки поскачуть їх "очолювати". А як не перемагатимуть – то вони будуть скликати власні збіговиська, пхати в назву слово "Майдан" та верещати про щось, що, на їх думку, зможе дати їм якусь вигоду.

Читайте також: Правоохоронці знову почали затримувати блокувальників Донбасу