Головна невизначеність у майбутньому
США та Європа не розуміють, що робити з Росією. У демократію в Росії вони вже не вірять (сподіваюся), автократії бояться (бо це війна і посилення Китаю), колапсу бояться ще більше (бо це хаос і ще більше посилення Китаю), на деколонізацію не згодні (поки що).
Читайте також Три кити відновлення українських громад
Поки ця велика невизначеність існує, поки нема картини післявоєнного світу, війна не закінчиться остаточно. А поки війна не закінчилася остаточно, НАТО не вступатиме в неї як повноцінний учасник. Отже, й українські перспективи будуть щирими, щедрими, але туманними обіцянками.
Звичайно, інші фактори також важливі.
- Внутрішньополітична невизначеність у США (йдеться не лише про партійну конкуренцію, а й про баланс між внутрішніми та зовнішніми справами).
- Невизначеність балансу між США та Європою в самому НАТО (Європа звикла робити менше, отримувати більше).
- Невиконані Україною домашні завдання (адже нікому не потрібна велика країна з великою армією й нестабільною демократією).
- Турецькі амбіції, що виходять далеко за межі попередніх десятиліть.
- Угорський опортунізм, від якого всі стомилися, але не знають, що робити.
- Німецька невизначеність щодо того, наскільки крутим буде Zeitenwende (поворот часу) та протистояння між прихильниками крутого та м'якого розвороту.
- Загальна криза світових інституцій, з якою незрозуміло, що робити.
Але головна невизначеність – доля Росії та картина повоєнного світу. НАТО створювалося для протистояння радянській загрозі, потім загроза зникла, НАТО розслабилося й розвіялося, а тепер, по суті, треба визначити, якими будуть наступні 50 років. Спільної картини нема – отже, й очікувань поки нема.
Але з часом різкість наведеться, а тоді й ми отримаємо чіткі відповіді.