Шептицький та Мазепа у приклад: чому нам варто повчитись в українських меценатів?

20 жовтня 2020, 19:00
Читать новость на русском

Розцвітом меценатства вважають минуле століття. Мені дуже хочеться, щоб трохи згодом цей статус дістався нашій епосі. Та що ми знаємо про культурну меценатства?

Меценати: хто вони та як вони змінюють Україну?

Хоральна синагога в Києві, Будинок учителя, Бессарабський ринок, Політехнічний інститут, Трьохсвятительська церква – лише декілька відомих будівель, яких не існувало б, якби не підтримка меценатів. Дайте цій думці осісти у розумі: великого відсотку того, за що ми сьогодні любимо свої міста, просто не було б, якби не меценати.

Читайте також Американець відремонтував будинок старенькій пенсіонерці, залучивши все місто: відео

Саме ці люди не тільки переймаються красою та естетикою того, що їх оточує. Вони ще й бережуть та покращують надбання попередніх поколінь. Таку навичку нам варто у них перейняти – стремління не тільки залишати слід по собі, але й берегти сліди наших попередників.

Культура меценатства в Україні розквітла на початку ХХ століття. Тодішні підприємці сприяли відновленню історичних будівель, пам'яток та церков, будувались школи та лікарні. Меценати утворювали благодійні фонди, активно підтримували митців, запрошуючи жити і працювати у свої маєтки – приміром, як місце для зустрічі найяскравіших розумів та найталановитіших артистів свого часу відома Качанівка, садиба родини Тарновських.

А художник Микола Пимоненко зміг навчатись у художній школі тільки за підтримки Івана Терещенка, який був одним із головних меценатів навчального закладу та дозволив Миколі вступити безкоштовно. Уявіть: можливо, ми ніколи не побачили б "Великодню утреню" або ж "Жертву фанатизму", якби свого часу Терещенко не впізнав у молодому художнику іскру геніальності, яку лише треба роздмухати.


Картина Миколи Пимоненка "Великодня утрення" / Архівне фото

Благодійнійність як традиція з нотками новаторства

Важливою складовою діяльності меценатів є соціальна – помилково було б вважати, що вони опікуються лише художниками. Окрім митців, меценати завжди підтримували дітей, людей похилого віку, пацієнтів різних інституцій та людей з інвалідністю.

Це міцно закріплено в українській благодійній традиції: наприклад, галицький меценат, митрополит Андрей Шептицький, посприяв тому, щоб було відкрито шпиталі для незаможних людей – паралельно з цим займаючись створенням кооперативів та опікуючись сиротинцями.


Митрополит та меценат Андрей Шептицький / Архівне фото

Шептицький – та постать, що активно розвивала культуру меценатства в Україні: він закликав паству підтримувати безробітних людей, що залишились без засобів для існування через економічну кризу, а також вважав, що благочинні дії треба організовувати, щоб зміни були системними, а не ситуативними.

Його вчинки вчать нас наступному: меценат не тільки робить добро самотужки, він не герой-одинак – він ще й надихає на зміни інших, дає їм приклад та робить все, аби ці зміни пішли на користь. Тож у цій грі завжди має бути два учасники. Не тільки меценат дає суспільству імпульс для змін, а й люди, у свою чергу, створюють сприятливі умови для цих змін.

Адже іноді меценати – ще й сміливі новатори. А бути сміливим без підтримки страшно. Сміливим новатором був і Іван Мазепа, який мав особливий інтерес до мистецтва. Він відновлював за власний кошт церкви – Софійський собор, Успенський собор в Києві та ще з десяток інших. Цікаво, що за його підтримки змінилась навіть архітектурна парадигма – будівництво перейшло від дерева до каменя, і було зведено велику кількість кам'яних храмів та церков.

Зараз же реставрацією Софії займається вже нове покоління меценатів. Наші попередники відновлювали те, що було пошкоджено, а ми ж хочемо запобігти пошкодженням у майбутньому. Тому зараз у соборі за кошти меценатів встановлено швейцарську систему BioDry, що осушує фундаменти та стіни від надмірної вологи. Це захистить фрески та мозаїки та збереже їх для наших нащадків.

Рекомендуємо! У Кривому Розі волонтери збирають велосипеди для дітей, які потребують: зворушлива ініціатива

Розцвітом меценатства вважають минуле століття. Мені дуже хочеться, щоб трохи згодом цей статус дістався нашій епосі.

Щоб ми продовжили працю Терещенків, Ханенків, Галагана, Бродського та інших. Чи то закінчуючи їхній проєкт з реновації Софії Київської, чи то впроваджуючи зовсім нові формати.