Довести Росію до стану, коли вона вже не зможе воювати, можна: як це зробити?

Здавалося б, після такої промовистої події всі розмови про швидкий мир мали б вщухнути. Але в українському інформаційному просторі й далі лунають тези, засновані на очікуваннях дива. Про це пише Юрій Федоренко.

Пермовини справді потрібні

Звісно, тристоронні групи продовжать роботу, відбуватимуться зустрічі в різних форматах. Ця діяльність потрібна хоча б тому, що вона пожвавлює процес обміну полоненими. Так сталося і цього разу: в межах нового обміну з російського полону до України повернулися 270 військових та цивільних. Дуже важливий результат.

Але, на жаль, кожна зовнішньополітична подія спричиняє в Україні нову хвилю закликів до миру "за будь-яку ціну". Ці заклики лише посилюють психологічну втому. Звісно, ми хочемо миру, але маємо розуміти, які чинники насправді наближають нас до цього омріяного стану.

Ілюзії крикунів про мир за будь-яку ціну

Варто вкотре нагадати: формула миру за будь-яку ціну – це формула капітуляції та шлях до реалізації подальших загарбницьких планів Кремля. Щоб зрозуміти, який вигляд може мати реальність після капітуляції, достатньо погортати підручник з історії або пригадати долю населення на тимчасово окупованих територіях.

Можливо, хтось сподівається, що після всього, що відбулося з 2014 року, Кремль погодиться на "обмежений суверенітет" України. Це ілюзія: гра в "обмежений суверенітет" закінчена. Сучасна Росія тяжіє до реставрації СРСР сталінського зразка.

Фірмовий швидкісний потяг під назвою "Росія – у минуле" вже проїхав станцію 1937 року й наближається до чергового пункту призначення – 1932 – 1933 років. Ця перспектива не обіцяє нам нічого, крім масових репресій і повного стирання національної ідентичності.

Боляче усвідомлювати, що США та СРСР встановили дипломатичні відносини у 1933 році, у розпал Голодомору. У той час, коли мільйони українців помирали лютою смертю, перший посол США в москві Вільям Булліт щиро захоплювався особистими якостями Сталіна й наголошував, що відновлення дипломатичних відносин дає змогу двом державам тісніше співпрацювати заради збереження миру. Чого ж дивуватися, що сьогодні спецпредставник США називає Путіна "гуманістом"? Зовнішня політика завжди була приправлена цинізмом.

Єдиний шлях для України

Єдиний шлях до завершення гарячої фази війни – довести так звану "Російську Федерацію" до стану, коли вона втратить спроможність активно вести бойові дії. Тут варто наголосити: це аж ніяк не риторика. Сили оборони України системно наближають противника до такого стану.

Чи можуть міжнародні партнери нам у цьому допомогти? Однозначно – так. Це і посилення санкційного тиску на агресора, і постачання зброї, і співпраця в галузі мілітарних технологій.

У будь-якому разі ми "дотиснемо" окупантів до потрібної кондиції. Коли це станеться, дипломатичний формат знайдеться швидко. Наближаємо цей момент, шукаємо й знаходимо нові рішення в усіх доменах війни.