Опозиція звинувачує владу та порівнює ці події з ухваленням скандальних Харківських угод у 2010 році. У коаліції натомість заявляють, що без цього закону Євросоюз скасував би антиросійські санкції, а Німеччина та Франція могли вийти з переговорного процесу по Донбасу.

Положеннями закону на один рік продовжено термін дію особливого порядку місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, так званих ОРДЛО. При цьому в закон закладено спеціальний механізм. Він передбачає, що його дія буде продовжена виключно після виконання всіх умов, які містяться у статті 10 нового закону.

Тут йдеться про ту частину, яка стосується виведення всіх незаконних, читай російських, збройних формувань, військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України. Крім того, у першому читанні схвалено інший суміжний законопроект за №7163 "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях".

Цим законопроектом Верховна Рада офіційно визнає Росію країною-агресором. Коаліція також пішла назустріч вимогам опозиції та прибрала з тексту законопроекту згадку про Мінські угоди. Через нього у парламенті відбулися масові сутички за участю депутатів від коаліції та опозиції.

Читайте також: Які хитрі кроки зробила Росія у ПАРЄ

Найбільш завзято билися народні обранці від "Блоку Петра Порошенка" та "Свободи". А нардеп-свободівець Юрій Левченко навіть вкинув у сесійну залу димову шашку, яку оперативно виніс перший замглави фракції Народного фронту Андрій Тетерук. Ухвалення цих законів негайно привітали уряди Франції та Німеччині.

Треба розуміти, що затягування з ухваленням особливого статусу окупованих територій дійсно могло призвести до дипломатичного демаршу з боку цих країн. Німецький та французький уряди перебувають під постійним тиском бізнес лобі, які вимагають скасувати, або принаймні пом’якшити санкції проти Росії.

Україна поза сумнівом потребує національного консенсусу у питанні відновлення суверенітету над тимчасово окупованими Донбасом та Кримом. Не може бути й мови про відмову від території та громадян, які не за своєю волею опинилися під окупацією. Проте праві і ті, хто застерігає від поспішного повернення української влади на Донбас на російських умовах, особливо що стосується амністії бойовиків та місцевих виборів. Це якраз той випадок, коли поспішати потрібно повільно. Не ставлячи під сумнів кінцеву мету, наближатися до неї потрібно невпинно, проте без поспіху.