Я не завершила свою музичну кар’єру, – Астафʼєва про повернення NikitA, вартість UnderBooks і нове життя

Уже 27 жовтня відбудеться Радіодиктант національної єдності, який читатиме Даша Астафʼєва та учитель української мови Артур Пройдаков. За словами Даші, у школі їй дуже добре давалося написання диктантів, тож наступного року вона обовʼязково ще раз перевірить свої знання.

До речі, Астафʼєва – одна з тих постатей, яка демонструє, як змінювалася культура нашого шоубізу за останні 20 років. Тривалий час її імʼя асоціювалося з гуртом "NikitA". Однак є ще одна сторінка її історії, яка заслуговує окремої уваги. У серпні 2023 Даша заснувала унікальний книжковий застосунок UnderBooks – і її життя змінилося: замість шумних вечірок тепер вона обирає читання книг, риболовлю й збирання грибів. Чи сумує Астафʼєва за своєю колишньою версією, чи дорого розвивати книжковий застосунок в Україні і чи повернеться "NikitA" на сцену – розповідаємо в ексклюзивному інтервʼю знаменитості для 24 Каналу.

Дашо, ви розповідали, що останніми роками самостійно писали Радіодиктант і хотіли долучитися до його читання. Чому для вас це стало важливим?

Я не можу сказати, що це стало важливим для мене лише зараз. Це було важливо завжди, адже вважаю, що підтримувати й берегти наші українські традиції сьогодні особливо на часі.

Коли щодня нас намагаються знищити, коли життя країни постійно під загрозою і ми переживаємо такі страшні події, нам важливо не лише вистояти, а й продовжувати творити, зберігати та передавати далі те, що нас об’єднує. Наші традиції – це частина нашої ідентичності, нашої історії та нашої сили. І саме в такі складні часи вони набувають особливого значення.

Тому давайте не лише вдягати вишиванки на День вишиванки чи співати колядки на Різдво. Давайте створювати й підтримувати більше таких теплих, світлих традицій, у яких кожен може знайти щось своє, згадати близьких, відчути зв’язок зі своєю історією та бути частиною чогось більшого. Бо єдність – це не лише про те, як ми разом долаємо труднощі. Це ще й про те, як ми разом зберігаємо своє, підтримуємо одне одного та продовжуємо жити, попри все.

А якою ви були ученицею на уроках української мови? Диктанти давалися легко чи були для вас справжнім випробуванням?

Уроки української мови я згадую з дуже теплим відчуттям. Насамперед згадую свою вчительку Марину Олександрівну. На жаль, її вже немає, але залишилися ці теплі спогади й відчуття, які вона після себе залишила. Вона завжди дуже емоційно викладала свій предмет, і я думаю, що це було саме тому, що вона по-справжньому його любила. Вона вміла передати цю любов своїм учням.

Диктанти мені завжди давалися добре. Я сиділа на другій чи третій парті, а відмінники з перших парт навіть ображалися й казали, що я в них списую. Але це неправда.

Мені здається, я й сьогодні написала б диктант на гарну оцінку. Тож перевіримо вже наступного року!

Як зараз справи в Underbooks? На якому етапі розвитку перебуває проєкт?

Проєкт українських аудіокнижок Underbooks постійно зростає. Ми щодня працюємо, намагаємося приділяти достатньо часу і класичній українській літературі, і пошуку літератури, яку від нас постійно ховали.

Ми постійно комунікуємо з цікавими людьми, які мають дуже класне відчуття стилю та смаку в літературі. Зокрема, Олексій Рафалович зараз наш основний наставник і радник у цьому напрямі, я б так сказала.

Багато всього перебуває в розробці, багато чого планується. Для нас дуже важливо, щоб застосунок і книжки, які є в ньому, були доступними для різних поколінь: і для дорослих людей, і для дітей, і для тих, хто постійно за кермом чи не має часу тримати в руках паперову книжку, хто подорожує, а також для військових.

До речі, для військових у нас безкоштовне користування, тож ми залюбки надаємо доступ тим, хто нас захищає.

Раніше до озвучування книжок ви залучали Володимира Дантеса та Василя Байдака. Чому обрали саме їх? Чи плануєте залучати й інших зірок?

У часи, коли кожен другий уже майже зашкварився, для нас важливо, щоб голосами наших книжок були люди з гарною репутацією. Це по-перше. По-друге, люди зі свідомою та хорошою аудиторією.

І це не тільки Дантес і не тільки Байдак. Кожен наш читець — це окрема особистість, яка несе в собі світло, знання, мудрість і має чітку позицію. Для нашого застосунку це важливо.

Також планується запис такої ж серії з жіночими голосами, і зараз ми вже готуємося. Дівчата, готуйтеся, тому що це буде дуже класний матеріал, дуже корисний для жінок. Це буде дещо вже забуте, але я зроблю невеличкий анонс: однією з перших жіночих книжок, які з’явилися в українській літературі, буде саме та, над якою ми зараз працюємо.

Готуйте ваші вушка, ми вже працюємо над цим жіночим альманахом.

Чи змінилися читацькі вподобання українців за останні роки? Які книжки зараз найбільше цікавлять аудиторію?

Тут не так важливо, чи змінилися читацькі вподобання українців за останні роки, як те, що з початком повномасштабного вторгнення українці стали дуже багато читати. Видавці почали видавати значно більше книжок, попри обстріли, попри те, що паперова книжка щодня опиняється під загрозою знищення.

Українці намагаються повертати собі своє втрачене – те, що в нас намагалися відібрати. І це дуже важливо.

Коли ми тільки запустили застосунок, дуже багато людей цікавилися детективами. Зараз же читають книжки, які повертаються до нас із минулого. Попри те, що вони були забуті, втрачені, про них не говорили, сьогодні вони знову стають важливими.

Зараз цікавляться Софією Яблонською, Лесею Українкою, Марком Вовчком. Це автори, які сьогодні ніби виринають із тих страшних часів, коли їм приписували російське громадянство, якісь злочини, поширювали страшні чутки. І зараз люди досліджують їхню творчість, допомагають цим іменам повертатися та бути почутими й зрозумілими правильно.

Наскільки дорого сьогодні розвивати книжковий застосунок? Чи вдалося вже зробити Underbooks прибутковим бізнесом?

Звичайно, сьогодні це достатньо дорогий напрямок. І всі, хто займався книжковими застосунками та книжковою сферою загалом, знають, що це більше схоже на хобі.

Але сьогодні я маю можливість працювати, заробляти кошти, щоб видавати аудіокнижки й розвивати цей класний напрямок, який, я вірю, колись просто вибухне і в нашій країні. Тому що у світі це вже сталося.

Усі відомі, притомні зірки мають свої книжкові клуби, вони створюють літературну течію, навколо якої є свої прихильники, і це не лише прихильники їхньої творчості на сцені.

Тому я вважаю, що всі публічні люди мають долучатися до таких прекрасних подій у житті нашої країни й говорити не лише про зарубіжну літературу, а й робити рецензії на українські книжки, підтримувати своє. На жаль, сьогодні цього ще замало.

Пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що книжки для вас – це більше, ніж просто захоплення?

Звичайно, з початком повномасштабного вторгнення я зрозуміла, що книжки, як ніщо інше, рятують нас.

Скільки людей казали, що в них і щелепа не така, і ще щось не так, що вони не можуть говорити українською, що їм потрібен час, що їм незручно. Почніть читати – і ви одразу почнете нормально говорити українською.

Я не виключаю того, що в житті можна використовувати й суржик, на якому, наприклад, росла я і моя родина. Але українську треба вивчати, і це, мені здається, сьогодні має бути бажанням кожного з нас, хто планує залишатися в країні й будувати тут своє майбутнє.

Я відчуваю, наскільки важливо спілкуватися з розумними людьми, які читають книжки, слухають їх, люблять літературу. Це завжди помітно в розмові та загалом у взаємодії. Мені приємно оточувати себе людьми, які читають і прагнуть кращого майбутнього для нашої країни. У книжковій сфері таких людей предостатньо.

Тому, якщо у вас є якісь проблеми з українською, беріть, відкривайте книжку, читайте. Спорт і книжки – ось що я рекомендую.

Що вам найбільше хочеться змінити в культурі читання в Україні?

Наш книжковий застосунок Underbooks – це один із способів донести до слухача й читача те, що книжки мають бути доступними.

Якщо ви порівняєте ціни в книжкових застосунках, то помітите різницю. У нашому застосунку ціна приваблива, і я вважаю, що загалом освіта, література – усе це має бути доступним, особливо – у такі складні часи.

Я також закликаю своїх колег робити на цьому акцент і якомога частіше організовувати події, які допомагатимуть слухачам і читачам отримувати доступ до всього цього матеріалу. Це можуть бути акції, цікаві пропозиції, можливості для військових, для людей, які не можуть дозволити собі користуватися застосунком, для людей з інвалідністю.

Я думаю, що в цьому напрямку рух поступово набирає обертів, і лише власним гарним прикладом ми можемо залучати до цього партнерів і колег. Тому працюємо в цьому напрямку.

Яку книжку ви прочитали останньою і кому обов’язково порадили б її прочитати?

Останнім часом я дуже багато говорю про одну книжку, і загалом винен у цьому мій хороший друг Олексій Рафалович. Це літературний критик, засновник телеграм-каналу "Перехресні стежки", який, власне, надихнув мене створити окрему нішу в нашому застосунку, де голосами сучасників звучатимуть класичні українські твори.

Остання книжка, яку він мені порадив – це "Маскарад" Олени Пчілки. Також він запросив мене провести публічну бесіду в межах фестивалю "Книжкова країна" цього року.

І, чесно кажучи, для мене це було величезне відкриття, тому що всі ми звикли сприймати Олену Пчілку передусім як маму Лесі Українки, а вона ще й відома письменниця та громадська діячка.

Зараз помітна справжня ностальгія за культурою нульових – музикою, модою, кліпами. За чим із того часу ви сумуєте самі, а що сьогодні здається вам безнадійно застарілим?

Так, дійсно, у нас нарешті з’явилася правильна, на мою думку, ностальгія. Тому що ми нарешті сумуємо не за російськими музичними "шедеврами", а за своїми рідними виконавцями, які справді були класними. У складні часи вони творили, експериментували, поєднували те, що сьогодні ми вже можемо назвати трендами, зі своїм величезним талантом.

У нас було багато цікавих і талановитих виконавців, які, скажімо так, крутилися, як могли. Але сьогодні, коли ми чуємо ту саму Ірину Білик, раннього Скрябіна чи "Братів Гадюкіних", то можемо ностальгувати за певними періодами свого життя, за власними переживаннями. І це класна, корисна ностальгія.

Фанати досі згадують "NikitA" й мріють побачити вас на сцені. Нещодавно Юрій Нікітін розповів, що вів із вами перемовини щодо перезапуску гурту. Чому тоді не вдалося домовитися? Чи допускаєте ви повернення до музичної кар’єри?

Так, я справді бачу попит на те, щоб повернути пісні гурту "Нікіта" у сучасний культурний простір.

Ми з Юрієм обговорювали таку можливість. Я неодноразово пропонувала перекласти ці пісні українською та заспівати їх. Але Юрій у своєму стилі, як завжди, чекає нагоди створити новий гурт "Нікіта". У це я дуже сильно не вірю, адже не уявляю гурту "Нікіта" без його учасниць. На жаль, цього разу наші інтереси не збіглися.

Можливо, колись я заспіваю інші пісні, але сьогодні вважаю, що працювати з літературою та робити її доступнішою для українців цікавіше й потрібніше, ніж повертатися до пісень гурту "Нікіта".

Чи є щось, за чим ви сумуєте у своїй колишній версії – тій Даші, яку всі знали як співачку?

Нещодавно я прочитала дуже круте дослідження про те, що сумувати за чимось із минулого – це не дуже корисно. Треба створювати нові зв’язки, закохуватися в щось нове, цікавитися чимось новим.

Тому я навіть за найменшої нагоди, коли ловлю себе на думці згадувати чи сумувати за колишньою версією себе, зупиняюся й намагаюся не запускати цю програму.

У мене зараз набагато цікавіше й притомніше життя. Я живу в сучасному світі, який створюю сама, і мені немає за чим сумувати.

Можливо, сьогодні я інша, ніж була раніше, але ця версія мене набагато мудріша. Вона допомагає мені почуватися впевненіше, відчувати себе потрібною цьому життю та людям, які мене оточують.

За останні роки український шоубізнес суттєво змінився. Які зміни ви вважаєте найважливішими і чого сучасній індустрії, на вашу думку, досі бракує?

Сучасний український шоубізнес нарешті дав можливість кожному, хто хоче бути почутим, бути на виду й заявити про себе. Зараз є безліч платформ і майданчиків, де ти можеш себе проявити.

Якщо раніше казали, що в шоубізнес можна потрапити лише через ліжко, то зараз у тебе є і TikTok, і Threads, і Facebook, і все, що завгодно. І, звісно, Instagram, де ти можеш самостійно знімати кліпи, правильно себе позиціонувати й розповідати свою історію.

Це величезний плюс і величезний аванс для творчості молодих виконавців.

За ким з артистів вам сьогодні цікаво спостерігати? Кого слухаєте, дивитеся, ким надихаєтеся?

Не хочеться уточнювати конкретні імена, але талановитих і незалежних артистів, що дуже важливо, сьогодні достатньо.

Я відписалася від багатьох старих, класичних українських артистів, тому що це, знаєте, такий собі вітряк, який ніколи не зупиняється. Оця зіркова хвороба, класичні уявлення про себе, ставлення до власної публіки…

Мені набагато цікавіше спостерігати за молодими артистами. За тим, які вони свіжі, як вони не затиснуті в цих традиційних рамках шоубізнесу, як вільно проявляють себе та створюють щось нове.

Дивлячись на ваш інстаграм, можна побачити, що сьогодні у вашому житті багато різних ролей, окрім сцени. Як ви самі описали б цей період? Що ви відкрили в собі після завершення активної музичної кар’єри?

Я хочу уточнити, що я не завершила свою музичну кар’єру. Іноді я виступаю, але переважно це благодійні події.

Також підтримую гурт "Курган & Agregat", з учасниками якого я дружу й яких поважаю за все, що вони роблять. Я завжди готова з ними працювати та виступати.

Зараз у мене залишилася одна роль – виживати. А те, що я виживаю завдяки різним способам, – це і риболовля, і збирання грибів, і якісь домашні, побутові справи.

І я радію, що маю сміливість це транслювати й що така відвертість знаходить відгук. Тому що жінки сьогодні є величезною підтримкою одна для одної, і мені хочеться, щоб кожна це розуміла. Так само, як і чоловіки мають підтримувати одне одного. Бо шакалячі експреси ні до чого хорошого нас не приведуть. Краще транслювати щось таке, що стане прикладом для інших людей. Для мене це зараз завдання номер один. Тому так.