Скільки генералів загадково померли у Росії: шокуюча цифра

У лютому 2014 року вони захопили аеропорт і урядові будівлі в Криму. Пізніше спецназ ГРУ працював на Донбасі. Російська влада особливо цього не визнавала, але окремі ГРУшники гинули, а інших затримували й допитували. Олександр Александров і Євген Єрофєєв, яких затримали у 2015 році, зізналися, що є співробітниками саме цього підрозділу. В Сирії ж спецназ ГРУ навчав місцеві війська і брав участь в операціях проти ворогів режиму Башара аль-Асада.

Читайте також: Пожежа у ТЦ, "Північний потік-2" та світові санкції: чим ще запам'ятався 2018 рік для Росії

Головне управління генерального штабу Збройних сил РФ, воно ж ГРУ, – це центральний орган управління воєнною розвідкою. Вони займаються за межами Росії агентурної, радіоелектронною, космічною та іншими типами розвідки. Американці звинувачують російську військову розвідку в "хакерській атаці" на їх президентські вибори у 2016 році.

Британці вважають, що ГРУ стоїть за спробою отруєння свого колишнього колеги, подвійного агента Сергія Скрипаля. ГРУ також звинувачують в порушенні правил, які повинні перешкодити Ірану, Сирії та Північної Кореї отримати технології й матеріали, які можуть використовуватись для створення зброї масового ураження.

ГРУ – це така російська спецслужба з агентурою, аналітикою, інформаційними, кібернетичними й силовими підрозділами, яка прославилася тим, що не може вбити навіть своїх зрадників, але натомість змогла убити одну нещасну безпритульну в Англії.

Повертаючись до Сергуна, то він у цій структурі був доволі визначною постаттю. Понад 40 років пропрацював у Збройних силах Росії та СРСР. З яких понад 30 у розвідці. Він був одним з ключових гравців, як мінімум, початку так званої "Російської весни". За що отримав декілька орденів за заслуги, зокрема, воєнні, звання генерал-полковника та ще у 2014 році потрапив під санкції. Його участі в кримських і сирійських подіях не приховує навіть російська вікіпедія.

Ігор Сергун

За даними Financial Times в кінці 2015 року він поїде до Сирії умовляти Башара аль-Асада піти у відставку, а потім раптово помре. За офіційною версією це станеться 3 січня в підмосковному будинку відпочинку ФСБ від серцевої недостатності, за даними американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, його смерть наступила в інший день в Лівані, орієнтовно – 1 січня 2016.

Тижнем раніше, 27 грудня 2015 року, від "раптової зупинки серця" на 53-му році життя помре й інший російський генерал заступник начальника Штабу повітряно-десантних військ Росії генерал-майор Олександр Шушукін. До речі, він один із керівників російського військового вторгнення в Грузію у 2008 році.

Олександр Шушукін

Судячи з усього, генеральська робота в Росії, а особливо у ГРУ, шкідливіша за паління чи виживання інших наркотиків й майже через три роки відомство знову залишиться без керівника.

В листопаді 2018 в Москві "після тривалої та важкої хвороби" (за офіційною заявою Міноборони) помер начальник Головного управління генерального штабу російських Збройних сил генерал-полковник Ігор Коробов, йому було 62 роки. Біографія схожа на Сергуна: все життя в армії. Керував розвідниками в Сирії. потрапив під санкції. Отримав від Путіна в кінці 2017 року нагороду героя Росії. І через рік помер.

Ігор Коробов

Тут звичайно виникає бажання сказати, що Росія підчищає хвости, щоб менше свідків проти неї було в Гаазі. Але я ж не політик, щоб робити голослівні твердження. Точно можна стверджувати лише, що РФ прибирає тих, кого вважає зрадниками. Наприклад, Дениса Вороненкова чи Сергія Скрипаля.

З іншого боку, Сергун та Коробов не були першими генералами ГРУ, які померли за дивних обставин. Так, в 1992 році заступник начальника ГРУ Юрій Гусєв загинув в автомобільній аварії. У 1996 році одного з керівників ГРУ Олексія Ломанова збив на смерть автомобіль. У 1997 році з вікна своєї квартири викинувся генерал-майор ГРУ Віктор Шипілов. У 1999 році один з керівників ГРУ Іван Шалаєв розбився в автомобільній аварії.

А незадовго після війни в Грузії при загадкових обставинах загинув заступник начальника ГРУ Юрій Іванов. Він перебував у відрядженні в Сирії, де і зник. У 2010 році його уже розкладене тіло знайшли на березі моря в турецькому селі. Згідно з офіційною версією, він потонув під час купання. Він був другою людиною у відомстві й відповідав за роботу на Кавказі. Його, зокрема, пов'язували з ліквідацією чеченців за межами Росії.

Інший генерал-майор ГРУ застрелиться з нагородного пістолета уже після початку війни в Україні – влітку 2014 року. Офіційною версією буде самогубство через депресію, пов'язану з важким захворюванням. Зрозуміло, що серед керівництва цього органу не заведено помирати своєю смертю. І як видно – лише один з перелічених мною, теоретично міг загинути від рук ворога. У більшості інших випадків – ДТП, самогубства чи рання смерть здорової для свого віку людини.

Я не хочу йти в деталі кожної з інших смертей, скажу лише, що за даними міжнародної спільноти Inform Napalm, за період з 91 по 2016 рік, як мінімум, 47 генералів та адміралів різних відомств Росії померли чи загинули за загадкових обставин. Вісьмох вбили в різний спосіб – стрілянина, отруєння, спалення в машині. В транспортних пригодах загинули 11 осіб. Закінчили життя самогубством 16 з них.

Про смерті різних ватажків "Російської весни" я навіть не буду згадувати, бо принаймні офіційно вони не були частиною ГРУ. Якщо поглянути на інфографіку спільноти Inform Napalm, то можна побачити, що смертність серед російських генералів дуже підросла після другої чеченської кампанії, стабілізувалась після війни в Грузії й знову зросла на початку подій в Криму та на Донбасі.

Інфографіка про смертність серед російських генералів

Самі робіть висновки, але як на мене, то усі ці хрестики та портрети говорять лише про одне: Росія не цінує людей, які усе життя присвятили її Збройним силам. Чому? Тому що в Росії надто багато глухих і безнадійних сіл з яких хочеться втекти хоч у пекло. Хоч у Сирію. Хоч на Донбас.

В цих селах може не бути поганого інтернету, але там точно є телевізор, а по ньому показують російські новини й фільми про спецназ, програмуючи наступне покоління "гарматного м'яса", яке піде у військові навчальні заклади, аби втекти зі свого села.

Я не жартую – подивіться на фото – це село Пивкино Курганської області. У ньому народився Володимир Моісеєв – один з ГРУшників, яких звинувачують у підготовці державного перевороту у Чорногорії. Я думаю, що він теж у свій час надивився фільмів про спецназ. Де йому сказали, що Росія своїх не кидає.

Російське село Пивкино

Вона їх і правда не кидає. Вона вбиває, або зрікається їх, коли їй зручно. Бо знає, що нові Сергуни, Моісеєви чи Коробови усе одно будуть. Тому що сіл багато. І між двома перспективами: спитися і піти в армію частина чоловіків там оберуть друге.