Кийками по рожевій куртці: спогади про ніч, коли "Беркут" побив мене на Майдані

Як "Беркут" штурмував Євромайдан з 29 на 30 листопада: моя історія для 24 каналу

До теми Українець – звучить гордо: як Революція Гідності змінила громадян

Хронологія подій

Почну спочатку. Я у свої 22 схожа на старшокласницю, вага – 49 кілограмів, яскрава рожева куртка в стилі "кульок", важка фотокамера на тонкій шиї і затиснуте в руках посвідчення журналіста.

Сідаю в автобус, заповнений одними чоловіками, нікого з них не знаю. Молодіжка однієї з політпартій. Їдуть до Києва на Євромайдан. Ну що ж, дарованому місцю в автобусі в зуби не дивляться, їду з ними. Жартують, годують, дух – натхненний і бойовий.

Сутеніє, починаються перші пости міліції. Автобус зупиняють на кожному з них, очевидно ж, що наш курс – на Майдан. І тут я зрозуміла, чому мене так радо хлопці взяли із собою. Ситуація розгортається так: міліція зупинила, мене розбудили, вийшла з автобуса, тицяю посвідчення журналіста, хлопці щось там ще кажуть міліціонерам, сідаю в автобус і їдемо далі. Не знаю, яким магічним чином на януковицьку міліцію впливали дівчисько в рожевій куртці з посвідченням журналіста, але хлопці з автобуса сказали, що я – їхній талісман.

Дивом наш автобус не розвернули назад і ми дісталися Києва. Що далі? Куди і з ким? З кількома знайомими оселилися у приміщенні штабу Народного Руху України. Якщо можна назвати оселею приміщення без опалення і тонкий каримат на голій підлозі для ночівлі. Але спати ніколи – вирушили в серце революції – на Майдан – не усвідомлюючи ще тоді, що таки творимо революцію.

Читайте також Справа суддів Майдану: кривосуддя досі триває, або що вдалося за 7 років

Моє "житло" під час Євромайдану в листопаді 2013 року / Фото Ірини Кошанської, 24 канал

Атмосфера на Майдані

Атмосфера – магічна, люди – неймовірні, здебільшого студенти, молодь. Саморобні плакати з критикою Януковича й команди, які не дають нам йти в Європу. Співи під гітару, обміни думками, ідеями. Щоправда, напружували силовики, які ще звечора оточили територію Майдану Незалежності, які буцімто оберігали встановлення новорічної ялинки.

Ну от, ми вийшли, нас не дуже то й багато. Що ж робити далі? Чи вийде ще хтось? Скільки?

Сонні, замерзлі та голодні ми й не здогадувалися, що відповіді на ці всі запитання через лічені години дасть "Беркут"…

Штурм

Вночі в якийсь момент стало зрозуміло, що мітинг незгідних з "призупиненням кроків держави до євроінтеграції" добігає кінця. На годиннику була 4:00. Потроху люди почали розходитися по домівках. Лишалося кількасот здебільшого студентів і журналісти.

В якийсь момент силовики почали активно наближатися до мітингувальників, збиваючи на шляху паркани, що розділяли одних та інших і мали б загороджувати "йолку".

Саме тоді я зрозуміла, що люди мають на увазі, коли кажуть "а далі – все, як у тумані". Удар у спину, падаю на землю. Ще один удар, і ще, і незліченна кількість! Я не відразу зрозуміла, що це. Думала, що обвалилася Стела Незалежності. Зараз це навіть трохи курйозно звучить…

Дивіться відео штурму Майдану в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року:

Побачила, як падають інші від ударів кийками. Це був "Беркут". Захищав від мітингувальників "йолку". Безмежний страх і паніка, сліз не було. В якийсь момент навіть припинила відчувати біль від ударів. Згрупувала тіло так, як бачила у голлівудських фільмах, скрутившись у позу ембріона, обійнявши голову руками.

Люди, я ж лежу на землі, я ж нічого не роблю, не опираюся! За що?
– хаотично крутилися думки в моїй голові.

Вже згодом у теленовинах почула, що начебто тих, хто тікали, не наздоганяли і не били. Так от, це неправда. Перебуваючи під дією інстинкту виживання, я ще довго лежала на землі у позі ембріона. Сподівалася, що якщо не рухатимусь, мене більше не чіпатимуть. Таки перестали бити, але наздоганяли тих, хто тікав.

Досі перед очима знову ж таки, наче кадр з фільму, як у позі мого зору високому молодому хлопцеві кийками перебивають коліна і він з диким криком падає на землю. Пізніше дізналася, що хлопець – баскетболіст. Був ним, бо через перебиті коліна довелося забути про кар’єру.

Цікаво Ми жили у тоталітарній країні: як все змінилося сім років тому

Так "Беркут" зачищав Майдан в ніч на 30 листопада 2013 року / Фото "Рубрика"

Після штурму

Я досі не знаю, чи знепритомніла, чи просто не пам’ятаю всіх подій. Але наступне, що пам’ятаю – лежу на кариматі на голій підлозі в штабі НРУ, холодно і боляче. Хочеться додому і до мами, зізнаюся.

Досі також не знаю, як потрапила у приміщення. Довкола якась метушня, вигуки. Намагаюся знайти мобільний і не відчуваю пальців, і взагалі їх не впізнаю. Вже по поверненню додому лікар сказав, що отримала сильне обмороження і "мені ще пощастило". Поряд лежить моя рожева куртка-"кульок", вся спина її пошматована… Здається, саме в той момент до мене прийшло усвідомлення всього, що трапилося.

А трапилося от що. Мені – 22, я вийшла робити свою роботу журналіста, виконати свій обов’язок як свідомої громадянки, відстояти свою гідність. За це мене побили ті, хто мав би мене захищати. Я отримала обмороження рук, пожиттєву травму спини і прекрасну пам'ять про те, хто я, в якій країні живу, які в ній правила гри без правил і що маю робити далі.

Штурм "Беркутом" Майдану в Києві / Фото 0629.com.ua

Що далі?

Що ж далі? Не буду описувати лікування всіх своїх травм. Але через 7 років спина час від часу нагадує про себе і про події тієї ночі. Тієї ж доби я повернулася тим же автобусом додому, ввімкнула телефон і була шокована великою кількістю пропущених дзвінків та повідомлень.

До слова, мама досі не знає, що я взагалі була на Майдані. Мамо, сподіваюся, ти не читаєш зараз цих рядків. Якщо все ж читаєш, вибач і зрозумій.

Дивіться також 5 фільмів про Євромайдан

Ким я стала?

Насправді я залишилася тією ж. Якби зі мною не сталося мого Майдану, я б, можливо, змінила професію, країну проживання, принципи та пріоритети в житті. Але мій Майдан залишив мене в професії, наростив мені зуби і досвід, зняв рожеві окуляри і назавжди вклав мені у голову мої громадянську позицію та принципи.

"Терпи, терпи, терпець тебе шліфує…" Відшліфував і зісталив дух. Тепер я шліфую інформаційний простір. Моя зброя – слово і відступати я не збираюся.