«Невидимий світ» – візія бразильського мегаполісу різними режисерами. Тут ви побачите відомих Віма Вендреса та Єжи Штура, і менш знаних Мануеля де Олівейра, Марію де Медейрос та інших.
Погляд на величезне місто, яке, фактично, є уособленням цивілізації сьогодення. Cправді, де ж так добре проглядається модель сучасного світу, як не в країні, яка розвивається.
Бути невидимим
Картина Мануеля де Олівейри про двох «старих» знайомих, що несподівано зустрілись посеред міста. Вони давно не бачились і намагались поговорити, проте невмовкаючі мобілки обох, весь час заважали їм розмовляти. Тоді чоловіки просто подзвонили один до одного. І вже, тримаючи телефони біля вух, почувались абсолютно комфортно, продовжуючи розмову про урбанізацію і занепад людськості в суспільстві. Чудове зображення трагедії технологічного прогресу на прикладі людей, котрі чудово її усвідомлюють, проте їм комфортніше бути «невидимими».
Належне - громадськості
Єжи Штур завжди знімав кінофільми, та одного разу він відзняв своїх глядачів в кінотеатрі. Як воно – по той бік екрану, коли йде фільм: одні - присутні в залі, інші ж «залишили своє тіло» і живуть поряд з героями на екрані…
Кольоровий кіт
Глибока релігійність – доказ того, що Бразилія є тим «новим світом», цивілізацією майбутнього, котра лише входить у свою могутність. Релігійність – непросто відданість звичаям, це стиль життя Бразилії. І День всіх святих в цій країні святкують настільки ревно, що всі, наче, стають однією ногою у потойбіччя. Для Гая Меддіна, котрий уважно фільмував все це дійство, люди і надгробні скульптури – зливалися в одне, лише кіт був кольоровий, тому, що був живий, тому, що просто не знав, що може бути по-іншому…
Пригоди людини-невидимки
Як же люблять бразильці говорити про привидів та різних потойбічних істот, вони смакують кожну історію, кожну деталь незрозумілого їм світу. Саме такі типові носії моторошних історій зображені у роботі Марії де Медейрос, а ще є величезний готель, персонал, що любить побазікати та офіціант, котрий дійсно - «невидимий». Його не помічають ні співробітники, ні постояльці, при ньому обговорюють різні інтимні речі, зраджують дружин, навіть, чинять самогубство. Адже, він - невидимий, просто «гвинтик» готельного сервісу. Але дорогою додому, його на вулиці нарешті помічає одна сліпа жінка …
Такоха
Невидимими можуть стати не лише окремі особистості, а й цілі етноси. Як от в фільмі Марка Бечіса. Він зафільмував акторів, що зображали індіанців Південної Америки на вулицях Сан-Паулу. Перехожі, які бачили акторів, наче прозрівали : «Ви що індіанці? Справжні індіанці? - вигукували вони. «Ні, ми лише на них подібні», – чулось у відповідь. Справжні - вже давно невидимі.
Бачити чи не бачити
Документальна кіноновела Віма Вендрерса про дітей з вродженими вадами зору завершує добірку «Невидимий світ». Дитина в окулярах тримаючи в руках лупу нахиляється до своєї маленької подруги по нещастю і каже : «Якщо добре придивитись – завжди все можна побачити…»
Трейлер до кіноальманаху «Невидимий світ»