Стратегічна мета Росії – геноцид українського народу

Сирійський сценарій

Нагадаю, що у цілому райони зіткнень незмінні вже два тижні і для демонстрації "успіхів" вояки агресора вже змушені зумити топографічні карти.

Альтернатива НАТО Які гарантії потрібні Україні та хто може їх надати

Також агресор включив "сирійський" сценарій звітування про свої "успіхи" у вимірі кількості об'єктів знищеного народного господарства, літако-вилітів та ракето-запусків.

Але так війни не виграють, навіть якщо не дуже фантазувати у пропаганді. Виграють війни військовою економікою та оперативними талантами генеральних штабів, фахом офіцерів та мотивованістю війська.

Мета агресора

Залишається, мовою класика, розгадати нинішню ключову мету агресора.

Хоча стратегічно вона незмінна – геноцид українського народу, тактика ворога у березні 2022 року, через крах усіх початкових воєнних та політичних планів росіян, будувалася Кремлем "на колінці", але тепер вбачається викристалізованою.

Війна проти України сьогодні визначається Кремлем насамперед як засіб зміцнення (так як Кремль розуміє та бажає) самої російської влади. У "екзистенційному протистоянні" агресора цивілізованому світові.

Тому ворог буде не лише надалі гартувати власну версію нацизму для "внутрішнього вжитку", але й пробувати уникати надалі повторення ситуації початку вторгнення, із надшвидким "спаленням" важливих ключових ресурсів (не лише кадрових військових окремих фахів, але й, прикладом, літаків та гелікоптерів). Їм це невигідно.

Гарматне м'ясо Путіна

Мобілізація агресором буде проводитися насамперед через "контрактників" і "добровольців", у яких, прикладом будуть пробувати заганяти дембелів строкової служби замість весняної демобілізації (з 1 квітня у агресора весняний призов)

Тому й вояки Лукашенки поки "на паузі", бо їх залучення у війну формує стратегічні політичні ризики для Кремля "на смоленському напрямі".

"Гарматне м'ясо" росіяни наразі масово беруть, в першу чергу, на окупованому Сході України. За цими "вояками" у самій Росії ніхто не сумуватиме.

Росіяни, б звісно бажали повторити цю ж епопею "мобілізації" на окупованому материковому Півдні, але там і гіпотетичних "ресурсів" щонаймен вдвічі менше, й російській пропаганді нема часу розгулятися, та й виникли "певні проблеми" з формуванням карального апарату й політичної "парасольки".

Але, звісно, вони це пробуватимуть знову та знову.

Примара "ХНР"

Тому наразі до ключових завдань не лише української влади, але й усього суспільства є максимальне перешкоджання формуванню агресором будь-яких "управлінських систем" в Херсоні, Мелітополі тощо, недопущення повної окупації росіянам будь-якого регіону держави.

Також, оскільки війна стає ключовим знаряддям нацифікації, власне, Росії, то її окремі навіть тактичні кроки у Кремлі планують скоріше в дусі режисури "для глибинного телеглядача", ніж суто воєнних заходів.

Отже, ключові "переможні картинки" там готують до дев'ятого травня, а ось рівень їх фейковості залежить від усіх нас.

Про вагомі управлінські, політичні чи інформаційні помилки вітчизняної влади щодо протидії агресії не було б варто публічно заявляти за нинішніх умов, але кажучи чесно, їх наразі особисто я не виявив.

Уникайте самозаспокоєння та шапкозакидництва

Єдине, що було б варто усім нам порадити, та що вже було сказане мудрими людьми – уникайте самозаспокоєння та шапкозакидництва.

Не слід перетворювати інформаційну війну у спільний з агресором "конкурс" на найбезглуздіший фейк.

Наш ворог є нелюдяним, але не позбавленим ярості, злоби та інтелекту. Але на нашому боці правда і саме вона має перемогти І неодмінно переможе.