Тарас Чорновіл про українську політику, що вбиває

На жаль, історію життя, як і саму історію, не можна переписати.Однак її можна (і варто!) – осмислювати й оцінювати, аби робити висновки. Із сином Вячеслава Чорновола – Тарасом – говоримо про те, що поступово вбивало його батька і що вбивало країну.

Люди вірили, що на Західній Україні бандерівці вбивають російськомовних...

Сьогодні часто говорять про те, що на виборах президента в 1991-му Україна зробила помилку, віддавши перемогу Леоніду Кравчуку. На вашу думку, суспільство справді усвідомило хибність свого політичного вибору чи ця реакція є лише виявом поваги до історичної постаті Вячеслава Чорновола?

Скоріше друге, адже, щоб усвідомити, треба дослухатися, читати, вивчати. Усвідомлення значення Вячеслава Чорновола може прийти тільки через ознайомлення з його ідеями. Невеликим тиражем, але вийшли друком 10 томів праць Чорновола, які є у багатьох бібліотеках, чимало його публікацій можна знайти в Інтернеті, а також побачити виступи у Youtube.

Коли свого часу він став головою Львівської обласної ради, на нього мало не молилися. Йшов вулицею, а йому вигукували "наш гетьман", "наш Бог", від чого він з огидою відсахувався. Пізніше так було з Віктором Ющенком, до якого тягнулися з подібними молитвами, але його це тішило, аж підборіддя від радості випирало. Батько ж відторгав фетишизм та людське обожнювання, більш за все він хотів, щоб його почули. А чути не хотіли принципово. Спершу поклонялися, а, коли в 1999-му проти нього почалася брудна кампанія, стали проклинати, потім після вбивства – плакали, відчуваючи провину. Зараз, на мою думку, возвеличення образу Чорновала має певний позитив: це привертає увагу до його ідей і не дає згаснути пам'яті про нього.

Наприкінці 1991-го патріотичні настрої в Україні переважали, про що свідчила Студентська революція на граніті й хвиля проукраїнських акцій, організованих, здебільшого, Народним рухом. Зрештою, дев'яносто відсотків українців висловилися на референдумі за незалежність країни. Чому ж перемогу на виборах віддали колишньому члену Політбюро ЦК КПУ Леоніду Кравчуку?

По-перше, справді, не до кінця усвідомлювали процеси, які відбувалися. По-друге, тоді, як і зараз, були фальсифікації. По-третє, ще живою була комуністична партійна номенклатура, і це – одна з причин, чому була різниця між результатами референдуму та виборами. Напередодні референдуму на рідній батьковій Черкащині один із голів колгоспу, зібравши село, сказав, що "зверху прийшло указаніє", варто проголосувать "за", бо це "полєзно", але додав, що, якщо хтось проголосує за "бандєровца Вячеслава Чорновола", не матиме ані балонів з газом, ані брикетів на опалення, ані трудоднів. У результаті – сусіднє із тим селом, де батько народився, дало нуль голосів за нього. У Харкові на одній дільниці – Кравчук мав 80%, Чорновіл 12% голосів, на другій (де був контроль) – Кравчук 45%, Чорновіл 24%. Такою була справедливість. У західній Україні, де контроль був належний, результати Чорновола були за 80%.

Чому контроль був лише на Західній Україні?

Бо ми ще тоді жили в найбільш терористичній і бандитській державі світу – в СРСР.

Тобто вибори громадськість контролювала лише на Західній Україні?

І певною мірою в Києві. Але, передусім, бракувало фінансових ресурсів. Будучи головою обласної ради, батько користувався службовою машиною, заправляв її бензином за рахунок якогось спонсора та їхав нею Україною з двома-трьома людьми. Зупинявся в населених пунктах, намагався там організувати акції, пробитися на телеканали, де був представлений в ефірі 1 до 100 порівняно з Кравчуком. Він навіть не мав змоги спростувати все, що про нього говорили. Адже він – "бандерівець", а Кравчук – "наш восточний чєловєк". І це при тому, що Кравчук народився на Волині, а Чорновіл – на Черкащині.

Людей лякали, що він змусить говорити українською навіть у туалеті, і це було просто, бо навіть на Житомирщині вірили, що на Західній Україні бандерівці ходять з кулеметами по вулицях, вбиваючи російськомовних. Лякає, що з того часу мало що змінилося, люди, як і тоді, піддаються грубому інформаційному навіюванню.

Леонід Кравчук і Вячеслав Чорновол

Рух розколювали неодноразово

Крім фальсифікацій, пропаганди і браку ресурсів, які ще чинники могли вплинути на результати виборів? Наприклад, відсутність єдності всередині самого Руху?

Тоді Рух був не партією, а великим громадським об'єднанням, яке офіційно висунуло своїм кандидатом на вибори Чорновола. Розколу не було, але всередині Руху вибудовувалося окреме крило, яке підтримувало Кравчука, – не без участі Росії. Бурлаков – голова секретаріату Руху, який був ключовою постаттю в організації, і який забезпечував вибори Чорновола, у 92-му раптово зник, а в 94-му, як виявилося, став чи то полковником, чи то генерал-майором у ФСБ в Ростовській області. Він був кгбешним офіцером. У 91-92 роках в організацію міг вступити будь-хто – це все пояснює.

Розколювали Рух пізніше і неодноразово. Треба розуміти, що як партія Рух не був лідерського типу, хоча Чорноволу закидали, ніби він був вождем. Це не так, він був харизматичним і до нього тягнулися люди. Утім, він не був власником партії, і навіть на рівні формування списків політрада блокувала його бажання, як, до прикладу, прагнення ввести в список Ніну Матвієнко. У партії постійно консолідувалася та чи інша більшість на підставі власних інтересів, якій він, звісно, заважав. Він хотів, аби було чесно, а їм треба було дорого та прибутково.

Рухівці ніколи не співпрацювали із комуністами, хоча у 94-му році, коли відродилася компартія, частина рухівців почала шукати собі впливові місця. Чорновіл болісно сприйняв політичну кон'юнктуру 98-го року, коли у ВР пройшла потужна комуністична фракція і кілька сил, які підігрували комуністам, зокрема, "Громада" Лазаренка-Тимошенко й Селянська партія Довганя. Лінія поділу проходила між комуністами – та рештою політичних сил, що їх не підтримували. Рух був різко антикомуністичним, але окремі його члени шукали підтримки, наприклад, в "Громаді", де були гроші. Дехто вибудовував свої кар'єрні плани, як Юрій Костенко, який конче хотів стати спікером ВР, і через ультиматуми якого зламалися всі домовленості. Відтак у Раді всю владу захопили комуністи, включно зі спікером та двома віце-спікерами, на два з половиною роки. Костенко був ворогом комуністів, але його амбіції призвели до того, що вони йому аплодували стоячи. У російській політтехнології є поняття "полезные идиоты" – вони колись були в Русі, і зараз їх немало в політиці.

У 99-му році відбулося переродження рухівської номенклатури – колишніх пасіонаріїв зіпсували гроші, перетворивши вчорашніх соратників на ворогів. Багато хто, спостерігаючи зростаючі статки колег, хотів і собі, а для того – треба було вкрасти, а, крадучи, забути всі принципи, тобто – зрадити Чорновола.

У Чорновола була можливість взяти владу і щось змінити в країні, коли у 92-му Кравчук запропонував йому посаду прем'єр-міністра…

Це була інформаційна вигадка, Кравчук ніколи не пропонував прем'єрство Чорноволу. Були інші пропозиції: бути послом у США, стати представником президента у Львівській області, на що, звісно, батько не міг пристати. Станом на 1991-й рік Україна мала сьому за ефективністю економіку світу, у 94-му – посіла 123-тє місце. Це хороша ілюстрація того, яким президентом був Кравчук. Попри наші дружні стосунки, його професіоналізм я оцінюю вкрай незадовільно.

Читайте також: Українського там немає вже ні на копійку, – Кравчук про Донбас

Ющенко мав мотиви не любити Чорновола

Ви стверджували, що Вашого батька "намагалися довести до інфаркту" і що його смерть була "політичним вбивством напередодні майбутніх президентських виборів". Не зовсім зрозуміло, кому він більше заважав – політичним опонентам чи власним однофракційцям?

У партійній номенклатурі було дві групи, які між собою конфліктували і провокували Чорновола, одну очолював Лавринович – співзасновник партії, іншу – Червоній. Але не їхні провокації розкололи партію. У Ющенка в кабінеті регулярно проводили засідання на тему того, що робити з Чорноволом. Керівники комерційних банків за вказівкою його заступника на фінансування розколу Руху давали щомісяця до 40 тисяч доларів. У Ющенка був свій інтерес, адже із Кучмою вже було узгоджено план щодо створення під Віктора Андрійовича єдиної національно-демократичної команди.

Поширеною є думка, що Чорновіл не був конкурентом Кучми, але, за результатами соціологічних досліджень 1999-го року, у другий тур могли вийти Чорновіл і Мороз, Кучма був на третьому місці, ще далі ― Симоненко. Однак Кучма планував стати єдиним кандидатом від усіх демократичних і антикомуністичних сил, і Ющенко, який формально очолював його тіньовий штаб, з якого керували всіма брудними справами (в тому числі – здійснювався збір коштів на виборчу кампанію) мав за це посаду голови Нацбанку та президентство у фонді "Соціальний захист".

Політична ситуація була непростою: Ющенко мав мотиви не любити Чорновола, Кучмі батько був прямим конкурентом, як і Мороз, рухівська номенклатура не любила його, бо він їй не давав збагатитися. Напередодні виборів перед Кучмою стояло основне завдання – маргіналізувати й розгромити політично опонентів. Мороза знищили за допомогою "канівської четвірки", так званого замаху на Вітренко людьми Мороза, що допомогло дискредитувати його в масовій свідомості. Проти Чорновола організували й профінансували розкол Руху, але це його не зламало: він активно їздив регіонами, рейтинг його зростав і йшлося про перспективи перемогти.

То хто ж був замовником вбивства Чорновала?

Як людина, яка перебувала при владі, я усвідомлюю вартість кожного слова: замовника зможу назвати лише тоді, коли матиму юридичні докази. А зараз може йтися про ймовірних замовників і мотиви. Були ті, кому президентство Кучми було важливіше, ніж самому Кучмі, вони при ньому сформували свої статки, набули впливовості, вони себе не уявляли за президентства Чорновола. Передивляючись записи Миколи Мельниченка у 1999-му, я, передусім, звернув увагу на тих, хто приходив до президента, до прикладу, часто навідувалися рухівці-розкольники. Кучма, який ніколи нічого не говорив прямо, демонстрував однак підтримку групі Костенка – цього було достатньо. Але немає доказів того, що він давав прямий наказ вбити Чорновола.

Зберігся запис розмови Кучми з Кравченком, в якій йшлося про "проблему Чорновола", яку "треба якось вирішувати", зокрема президент зазначив, що то не його проблема, а – Кравченка, адже не даремно йому були дані "генеральські погони". А потім відбулося засідання у фонді "Соціальний захист", на якому заступник голови СБУ зачитував доповідь про те, що дії з розколу Руху та дискредитації Чорновола не принесли результатів, тому поставили на голосування питання про те, щоб перейти до силового варіанту. Проголосували одноголосно. Чи усвідомлював Ющенко, що саме відбувається, – навряд, як і решта учасників, окрім силовиків, які точно знали, що "силовий варіант" – це вбивство. З іншого боку, Кравченко був близьким другом Ющенка, і він у його присутності під час застілля вичитував своїх генералів і полковників, мовляв, що вони "вбити нормально не можуть", і йому, як "останньому поцу" довелося доводити журналістам, що то була "проста аварія".

Ви знали про це, коли йшли на вибори до ВР разом із блоком Ющенка?

На вибори до ВР третього скликання я йшов від Руху, однак я людина імпульсивна, і, коли в 2001-му Рух підтримав Кучму, я вийшов і став членом партії "Реформи і порядок" Віктора Пинзеника. В четвертому скликанні я був членом фракції "Наша Україна", але ніколи не входив до цієї партії, адже з Ющенком у мене на той час був конфлікт.

Чому тоді не виходили із фракції?

Я не знав деталей того сумнозвісного голосування навіть тоді, коли вийшов із фракції на початку 2004-го.

Читайте продовження інтерв'ю:
Тарас Чорновіл: Я знаю, коли мала пролитися кров на Помаранчевій революції