Яким був Стівен Хокінг: життя видатного фізика у фотографіях

Життя Стівена Хокінга у фото

Стівен Хокінг (Stephen William Hawking) народився 8 січня 1942 року в Оксфорді, Великобританія, куди змушені були переїхати з Лондона його батьки в зв'язку з частими бомбардуваннями міста німецькою авіацією. Батько Хокінга – Френк Хокінг – був фахівцем в області тропічної медицини, мати – Ізабель Хокінг – мала економічну освіту (вони обоє закінчили Оксфордський університет).

Читайте також: Випустили монету на честь Стівена Хокінга: як вона виглядає

Обоє батьків були інтелектуалами, тому й намагалися виховувати дітей (у Стіва було ще дві сестри і брат) по-новому – не змушували щось зубрити, а пояснювали дітям все незнайоме. Тому читати Стівен навчився лише у 8 років.

Читайте також: Що Стівен Хокінг радив українцям та світу: видатні цитати

У дитинстві Стівена завжди цікавило, як все працює, тому він часто розбирав механізми, щоб подивитися, як вони влаштовані. Його сестра Мері згадує, що обіграти в шашки вона змогла Стівена всього лише раз, а ось в шахах він залишився для неї непереможним.

Коли Стівену було 13 років, він самостійно зібрав програвач для платівок, так як батьки не хотіли купувати його, вважаючи покупку непотрібною.

У 17 років Хокінг вступив до Оксфордського університету, вирішивши, що хоче займатися фізикою, а не медициною, до чого його підштовхував батько.

В Оксфорді Хокінг захоплювався веслуванням (був рульовим), любив і часто відвідував вечірки. Сам вчений стверджує, що за три роки в університеті на навчання витратив приблизно 1000 годин, тобто, навчався по одній годині в день.

Стівен вирішив надалі спеціалізуватися в області космології, для чого перейшов на аспірантуру в Кембридж. Тільки в аспірантурі Хокінг зрозумів, що для заняття наукою необхідний щоденний труд, навіть якщо ти геній.

У 1963 році молодому фізику поставили страшний діагноз: бічний аміотрофічний склероз. Лікарі не могли запропонувати жодного лікування і сказали, що жити залишилося максимум 2,5 року.

У новорічну ніч з 1962 на 1963 рік Хокінг познайомився з Джейн Вайлд і закохався в неї. Любов виявилася взаємною і вони вирішують одружитися, незважаючи на хворобу.

На своє весілля в 1965 році Хокінг прийшов, спираючись на палицю. В медовий місяць пара вирушила в Нью-Йорк – на конференцію з фізики в Корнельский університет.

Щоб утримувати сім'ю, вченому потрібна була робота. Для цього він в 1966 році захищає дисертацію, в 1977-му отримує звання професора.

Весь цей час хвороба прогресувала. У 1970 році Хокінг вже пересувається на інвалідному візку. Самостійно їсти, лягати в ліжко він міг до 1974 року, а з того часу в будинку професора постійно жив хтось із його аспірантів, який за безкоштовне житло і консультації професора допомагав йому.

В 1985 році Хокінг поїхав до Швейцарії на відпочинок, де підчепив грудну інфекцію, яка розвинулася в пневмонію. Його ввели в штучну кому і підключили до системи життєзабезпечення, лікарі не давали жодних гарантій і навіть пропонували Джейн відключити чоловіка від апарату. Але вона відмовилася, і в кінці кінців, інфекцію вдалося перемогти. Але щоб Хокінга підключити до дихального апарату, лікарі змушені були зробити трахеотомію – невеликий надріз на гортані, після чого професор втратив можливість розмовляти.

Після хвороби сім'ї довелося найняти доглядальниць, які займалися Хокінгом цілодобово. Джейн скаржилася, що з їх приходом в будинок зникло особисте життя. У 1995 році Стівен і Джейн розлучилися. Вчений вдруге одружився на Елейні Мейсон, вона була його доглядальницею. Разом вони прожили 11 років, поки не розлучилися в 2006-му.

Вчений поступово зміцнів, хоча довгий час міг спілкуватися тільки рухаючи бровою, поки хтось водить рукою по картці з буквами. Та потім комп'ютерний експерт з Каліфорнії Волт Волтош надіслав йому власноруч розроблену програму, яку він назвав Equalizer. За допомогою перемикача в долоні професор міг вибирати на екрані потрібні слова з системи меню. Вибране слово вимовляв синтезатор мовлення, який став "брендовим" голосом Хокінга.

Професор вважав, що після смерті немає нічого. "Я не поспішаю вмирати, бо ще хочу багато чого досягти. Але коли залишу цей світ, то точно буду знати, що ні в який рай чи пекло я не потраплю", – казав Хокінг.

Спочивайте з миром, професоре, де б ви не були...