Як виглядає "Око Бога" у новому світлі?
Туманність Гелікс, відома також під назвами NGC 7293 і Caldwell 63, отримала неофіційне прізвисько "Око Бога" через характерну кільцеподібну форму. Нове зображення, зроблене космічним телескопом James Webb Space Telescope, демонструє цю структуру значно складнішою й у кращих деталях, ніж її бачили будь-коли раніше, пише Space.
Дивіться також Найдавніша наднова Всесвіту: загадковий гамма-спалах з глибокого космосу дивує астрономів
Гелікс є класичною планетарною туманністю. Вона сформувалася після того, як зоря з масою, близькою до маси Сонця, вичерпала запаси водню у своєму ядрі. У фінальній фазі еволюції зовнішні шари зорі були скинуті у навколишній простір, а центральна частина стиснулася до білого карлика – надзвичайно щільного зоряного залишку. Саме ці викинуті оболонки газу й пилу формують видовищну туманність.
Туманність Гелікс на новому знімку James Webb Space Telescope / Фото NASA, ESA, CSA, STScI, А. Паган (STScI)
Об’єкт розташований приблизно за 650 світлових років від Землі у сузір’ї Водолія. З астрономічної точки зору це дуже близька відстань, тому Гелікс давно є улюбленою мішенню для спостережень. Її відкрив німецький астроном Карл Людвіг Гардінг ще на початку XIX століття, задовго до появи сучасних телескопів.
Нове зображення було отримане за допомогою камери NIRCam, яка працює в ближньому інфрачервоному діапазоні. Саме завдяки цьому вдалося простежити тонку межу між надзвичайно гарячим блакитним газом, що виривається з околиць білого карлика, і холоднішими зовнішніми шарами пилу та молекулярного водню, пише ESA. На знімку ці потоки виглядають так, ніби розтікаються у просторі, створюючи ефект космічної лавової лампи.
Ліворуч показано туманність Хелікс, як її бачить Астрономічний телескоп видимого та інфрачервоного діапазонів. Праворуч – значно менше поле зору з NIRCam телескопа Джеймса Вебба / Фото NASA, ESA, CSA, STScI, А. Паган (STScI)
Сам білий карлик у центрі туманності на зображенні не видно. Водночас добре помітний його вплив: жорстке випромінювання іонізує навколишній газ, змушуючи його світитися і нагріватися. Далі від центру розташовані щільні кишені холодного молекулярного водню. Саме в таких середовищах з часом можуть формуватися складні хімічні сполуки.
Наше майбутнє
Для науковців Гелікс є не лише красивим об’єктом, а й своєрідною моделлю майбутнього Сонця. Приблизно через 5 мільярдів років наша зоря пройде подібний шлях, перетворившись на білого карлика та оточивши себе планетарною туманністю.
У цьому сенсі нові дані від Джеймса Вебба працюють як "кришталева куля" – вони показують, чим може завершитися історія Сонячної системи й водночас нагадують, як виглядали умови до формування планет мільярди років тому.