Основні зусилля росіян – на Курахівському напрямку

На окремих ділянках російські передові підрозділи продовжують просуватися. Я б не поспішав робити далекоглядні висновки стосовно подальшого розвитку ситуації на Покровському напрямку.

Читайте також Нам намагаються підсунути поразку під назвою "мир"

У цьому контексті варто нагадати, що після захоплення Новогродівки противник спромігся на цьому напрямку досягнути двох тактично важливих результатів.

  • Перетнути умовний бар'єрний рубіж по річках Журавка та Казенний Торець. Росіяни зайняли Миколаївку та Гродівку, й таким чином створили собі "трамплін" для подальшого наступу у бік південної частини Мирнограду через селища Промінь та Московське.
  • Передові підрозділи противника зайняли район Українськ – Галицинівка – Желанне Перше – Цукурине. Цим вони суттєво ускладнили положення українських військ, які обороняють Селидівський район. Крім того, окупанти продовжують утримувати тактичний плацдарм на схід від річки Вовча на ділянці Желанне Друге – Зоряне, а також в районі Олександрополя.

Та разом з тим противнику явно не вдалося виконати цілу низку найближчих завдань в тактичній зоні, які вороже командування, очевидно, ставило перед своїми військами, що оперують на цьому напрямку, на минулий тиждень. Мовиться про наступні ситуації.

Численні спроби росіяни "увірватися" в межі міста Селидове та закріпитися там – поки що закінчились безрезультатно. Перші спроби противника пробитися у Селидове вздовж річки Солона та вулиці Центральної з боку Михайлівки були здійснені ще 1,5 – 2 тижні тому й були невдалими.

Після того, як противнику таки вдалося витіснити наші війська з позицій в селі Маринівка, які йому суттєво заважали провести повноцінне охоплення Селидового з півночі, відбулася спроба пробитися у місто з північно-східного напрямку, саме з боку Маринівки. Але й вона завершилась лише тим, що противнику вдалося доповзти до автозаправки "Паралель" на дорозі Е-50 (Покровськ – Донецьк). Росіяни були вимушені там зупинитись, не досягнувши до меж міста.

Третя й "велика" спроба була здійснена противником після виходу його передових підрозділів до залізниці бік Покровська та захоплення ним східної частини села Цукурине. Росіяни наблизились до міста з півдня, діючи вздовж дороги Цукурине – Селидове, в районі Центральної міської лікарні. Однак після достатньо "жорсткого" зустрічного бою й відчутно результативного вогневого ураження з боку ЗСУ, ці підрозділи противника були вимушені відійти у бік зайнятого ними раніше Цукуриного.

Окрім цього, окупантам поки що не вдається повністю приперти до річки Вовча тактичну групу українських військ, яка продовжує утримувати невеликий плацдарм на ділянці між Желанним Другим та Зоряним.

Ймовірно, підрозділи 90-ї танкової дивізії противника поки що не можуть прорватися на південь від рубежу Вознесенка – Желанне Друге, хоча й пробують це робити у режимі нон-стоп, щоб або оточити, або примусити відійти тактичну групу ЗСУ.

До теми Поворотний момент війни відбувся 2 роки й 2 дні тому

Заради справедливості варто сказати, що наступати тут противнику зовсім не легко. Адже, ймовірно, українське командування перетворили цей рубіж у суцільну смугу укріплених районів оборони, фланги яких змикаються.

Так, росіяни нещодавно зайняли Желанне Перше, але зробили це лише через 2 тижні впертих та жорстких боїв за селище, зазнавши доволі суттєвих втрат.

Ймовірно, найближчим часом, командування УВ "Центр" здійснить чергову спробу прорватися в район Зоряного та Курахівки з півночі.

Наскільки я розумію, противнику вдалося зайняти територію Селидівської виправної колонії. Це дає певні підстави російському командуванню вважати, що воно здатне "піджати" український плацдарм в районі Зоряного та Желанного Другого не тільки з півночі силами УВ "Центр", а й з півдня – силами УВ "Південь".

Таким чином, якщо розглядати всю цю ситуацію у трохи більшому сенсі, то стає зрозуміло, що зараз основні свої зусилля противник сконцентрував не на Покровському напрямку, а на Курахівському. По суті, тут діє така собі "збірна" зі складу цих двох угрупувань.

Інтенсивність атак росіян не зменшується

Скоріш за все, головна ціль росіян – вийти до міста Курахове з півночі та півдня. Думаю, саме цим зумовлюється таке настирливе бажання 20 МСД противника прорватися в район Успенівки, діючи по дирекції Костянтинівка – Катеринівка, а 150 МСД – нарешті "в лоб" прорватися на Курахове зі сходу через Максимільянівку.

Важливо Пенсіонери та москвичі – найбільші фанати війни проти України

Найбільшу небезпеку для ЗСУ на Курахівському і Покровському напрямках становить тактичний прорив противника між Гірником та Селидовим в районі села Цукурине. Адже його подальше "розростання" не тільки сприятиме різкому погіршенню положення підрозділів ЗСУ, які займають увесь район оборони на північ від Курахівського водосховища, а й вкрай негативно відіб'ється на їх спроможності утримати Селидове. Це має пряме відношення до того, що буде надалі відбуватися на Покровському напрямку.

Говорити про якусь стабілізацію ситуації на всьому Покровському напрямку, або стверджувати, що наступ противника вже завершився, м'яко кажучи, – дуже зарано. Так, темпи просування росіян трохи впали, але рівень інтенсивності атакувальних дій – ні.

Для прикладу, на ділянці між Селидовим та Кураховим противник за добу здійснює в середньому до 25 –30 атакувальних, штурмових дій. У бік Покровська та Мирнограда, він проводить в середньому по 15 – 16 штурмів на добу.

Більшість – це так звані "накопичувальні" штурми, коли противник посилає штурмову групу за групою (відділення за відділенням) у бік наших позицій в надії, що хтось добіжить вцілілим й там "зачепиться" за наші позиції. Після чого можна знову й знову посилати цим вцілілим підкріплення, й коли їх там набереться вже достатньо – штурмувати основну українську позицію.

Буває, що все це дійство супроводжується підтримкою бронетехніки – до 3 – 4-х одиниць, зокрема й 1 – 2 танки. Однак в більшості – це все ж-таки виключно піхотні атаки та штурми за артилерійської чи авіаційної підтримки.

Так ось, падіння темпів просування противника означає лише зменшення середньої результативності цих атак та штурмів, а не їх інтенсивності. Хоча й з самою результативністю дій противника також не все так добре, як здається.

Захопив дві вулиці у селі, просунувся з однієї частини села в іншу, відбив пів посадки, знищив вогнем артилерії декілька спостережних пунктів – це все щоденні відомості про дії противника на Покровському та Курахівському напрямках.

Темп наступу – це, по суті, співвідношення фізичного просування військ на конкретній місцевості до відрізка часу. У цьому відношенні 2 – 3 тижні тому противник на Покровському напрямку дійсно просувався швидше й глибше за добу. Однак, це все зовсім не означає, що війська противника вже зупинились й не здатні далі наступати. Вони продовжують наступати й продовжують просуватись, хоча й не так швидко та глибоко, як це було раніше.

Від чого залежить російський наступ

Як на мене, певне зниження темпів наступу окупантів обумовлене двома основними факторами – перегрупуванням їхніх військ в зоні відповідальності УВ "Центр", а саме:

  • більша частина 41-ї загальновійськової армії переміщається з Торецького напрямку на Покровський, аби ущільнити бойові порядки 2-ї ЗВА й відновити її наступальні спроможності. Це стосується 74-ї ОМСБр 41-ї ЗВА;
  • своєю чергою, на Торецький напрямок перегруповується частина військ 51-ї ЗВА, на додаток до вже розгорнутої там 132-ї ОМСБр з її складу.

А також необхідністю завершити забезпечувальні бої на лівому фланзі УВ "Центр" у напрямку на Курахове та Селидове. Без цього продовження наступу противника на Покровськ видається ризикованим.

Насправді ситуація із російським наступом виглядає на сьогодні більшою мірою залежною не від самих російських військ, які очевидно вже задіяли майже максимальні наступальні спроможності, а від стану боєздатності українських військ. Зокрема, від здатності Сил оборони України оборонятися на визначених рубежах та позиціях в умовах переваги противника.

При цьому, можливість провадити контрнаступальні чи наступальні дії в межах якоїсь "асиметричної стратегії" ЗСУ поза межами напрямків та операційних зон, де противник докладає основні свої зусилля, не розглядається. Цей спосіб поки не працює, бо не зупиняє самого російського наступу, хоча й впливає на нього певним чином.