Вітаю! Це – нова рубрика в цьому блозі. Працюючи на вихідні, завжди переглядаю стільки матчів (іще більше епізодів) та стикаюся з таким напливом емоцій, викликаних футбольними битвами, що потім виникає потреба, хоч у кількох словах ними поділитися. Три матчі, що найбільше вразили в цю суботу-неділю – далі…
3. В Вероні пишній, де проходить дія…
Вболівальникам «Інтера» мало би потрохи ставати страшно. Чорт його нехай із «Міланом» – програвати в дербі не хочеться нікому, але програвати сильному не соромно. Але тут… Після нічиїх із «мертвячими» «Брешією» та «Лечче», чемпіони у рідному місті Ромео та Джульєтти й взагалі програли!
Вже два місяці «Інтер» не може забити більше ніж 1 гол у матчі чемпіонату Італії. 4 гри не перемагає. Скотився на сьоме місце. Ще один знаковий варіант – це вже не вважають випадковістю. Саме так! От уявіть собі картину: Nerazzurri після першого тайму поступаються 0:1 «К’єво», але час дії – минулий сезон. То хтось би сумнівався, що хлопці Моурінью переламають хід поєдинку? А тут – коефіцієнт на перемогу «Інтера» вже в кінці першого тайму складав 7 (!!!)… Невдачі «синьо-чорних» перестають бути сенсаціями. Чи навіть не так – остаточно перестали ними бути того вечора, у Вероні.
Особисто в мене відчуття, що все просто стало на свої місця. У 90-ті роки, коли я відкривав для себе італійський футбол, усе приблизно так і було. Принаймні сьомим місцем «Інтера» здивувати когось було важко. Шосте, сьоме, восьме… Коли вдалий сезон – третє. Інколи друге. Тому, коли ця команда почала вигравати титули (один за одним, без конкуренції), то в мене аж якась оскома почалася. Однак я розумію ті покоління, які свій футбольний світогляд формували в інші роки, скажімо в золоті для «зміюк» 60-ті. Або трохи молодших уболівальників. Адже хлопці, які народилися на зорі української незалежності зараз дивляться на крах великого, непереможного суперклубу, на щось неймовірне та незрозуміле. Я ж бачу лише команду, весь фарт якої, спакувавши в дорожню валізу, повіз у Мадрид колишній тренер, команду, якій, погодьтеся, досить пожинати плоди Кальчополі.
2. На коня!
Радянський футбол історично розвивався так, що тішитися поєдинками, які носять гордий статус «дербі» могла лише столиця СРСР – Москва. Україні ще пощастило – окрім головного клубу («Динамо»), республіка у вищій лізі постійно була представлена ще кількома командами. А от у свідомості вболівальників менш футбольних республік взагалі невідомо що творилося, коли головна та улюблена команда («Жальгіріс», «Арарат», «Нефтчі», «Памір», «Пахтакор») почала на рівних конкурувати з іншими командами у внутрішньому чемпіонаті. Очевидно, що я не єдиний, хто жаліє про відсутність СПРАВЖНІХ немосковських дербі на пост-радянському просторі. Після цієї суботи мені шкода ще більше – мав нагоду переглянути битву ЦСКА та «Спартака»…
На трибунах – краса неземна. Звук – мегапотужний. Заряди та пісні чути ідеально, і навіть якось аж переймаєшся тої ненавистю, що її виділяють уболівальники. І це за сотні кілометрів від Хімок! А що мають відчувати ті, на кого й спрямовані емоції трибун – футболісти?! «Конячки» відчули запал. Програючи 0:1 і залишившись у меншості, ЦСКА зумів вибороти красиву перемогу в дербі. Завершення чемпіонату «армійцями» – взагалі фантастичне. То «Зеніт» на виїзді принизили, зіпсувавши вітерцям свято, то «срібло» оформили в битві з найзаклятішими, подарувавши своїм фанатам добрий настрій на всю зиму. А «Спартак»... Найсвітлішою плямою з-посеред «м’ясних» виглядав Ейден Макгіді – вихованцю «Селтіка» не потрібно пояснювати що таке головне дербі країни.
1. Коли замовкають гармати…
Так пишеться історія. Здавалося б – чим може здивувати чергове дербі Північного Лондона, адже початок протистояння «Арсенала» та «Тоттенхема» припадає ще на 1887-ий рік? Ага, скажіть це «Хотспур»! «Шпори» оцінили смак перемоги, «шпори» в найпрестижнішому турнірі Європи здолали чинних володарів трофей, врешті-решт «шпори» відчувають, що готові перемагати! Зрештою, «Тоттенхем» уже півстоліття не був чемпіоном Англії. Сміливо? Харрі Реднапп так не вважає:
«Боротьба відкрита для всіх. «Челсі» та «Манчестер Юнайтед не настільки сильні, як колись. У певний момент вони були практично непереможні. Але цей час уже позаду. В п’ятницю на тренуванні я сказав футболістам, що ще ніколи ми не мали такої можливості виграти прем’єр-лігу. Ну то якого біса нам її не виграти?! В нас чудовий склад і ми можемо переграти будь-кого, якщо нам усе виходить. Я реаліст, а не мрійник.»
У цьому столітті «шпори» вже не раз фігурували в гучних «камбеках». Але робили це, тішачи чужих уболівальників. У 2001-му, ведучи на початку другого тайму домашнього матчі проти «Манчестер Юнайтед» із рахунком 3:0, «Хотспур» примудрилися програти 3:5. У 2004-му на «Уайт Харт Лейн» 3:0 та ше й чисельна більшість у матчі проти іншої команди з Манчестера – «Сіті». Другий тайм знову поставив усе з ніг на голову – 3:4. Камбек на «Емірейтс» не настільки вражаючий, але від того не менш приємний. Перший тайм – 2:0 на користь «гармашів». Підсумок матчу – 2:3, перемога найзаклятіших ворогів «Арсенала»…
FT
�аг��жено TotalFootball2010. - �идео о каник�ла� и п��е�е��ви��
Цю перемогу важко переоцінити. Дивіться самі:
- «Арсенал» програв дербі вдруге поспіль і втратив можливість очолити турнірну таблицю. А насолити «ґунерам» для «шпор» іноді приємніше, ніж виграти самим ,
- «Тотенхем» переміг представника «великої четвірки» на виїзді аж із 69-ої спроби!!! Команда, яка претендує на те, щоби цю четвірку розбити остаточно й безповоротно, повинна назавжди забути про такі серії,
- «Арсенал» програв дербі на своєму полі вперше за 17 років. Не втомлююся повторювати – той, хто недооцінює історичні протистояння буде жорстоко за це покараний.
Одним словом – найяскравіший (ІМНО) матч останнього вікенду. Без конкуренції. Якщо що - згвалтування іспанськими грандами бідолашних опонентів ніяких надемоцій не викликають. Та й не варто чіпати чемпіонату Іспанії перед самісіньким Класіко – щоби не витрачати надаремно епітетів
P.S. І не десерт – найкрасивіший гол із тих, що його забили цими вихідними. «Ганновер» на власному полі розправився із «Гамбургом» 3:2. Другий гол у ворота «динозаврів» забив Крістіан Шульц. Справжній шедевр! Ніколи не подумаєш, що його автор усе життя відбігав у захисті…