Чому у давнину люди боялися почути своє ім'я / Magnific
У давнину люди вірили, що не кожен голос, який лунає з темряви, належить живій людині. Особливо боялися почути вночі власне ім'я, адже за незнайомим покликом, за народними уявленнями, могла ховатися нечиста сила або душа померлого.
У народних віруваннях Західного Полісся нічні голоси пов'язували з потойбічними істотами. Серед них згадували чорта, домовика та померлих, які нібито поверталися до світу живих.
В одному з етнографічних записів збереглася розповідь жінки, яка чула під вікнами протяжний голос: "Наташо! Во-о-о, Наташо!". Його сприймали як поклик нічного духа. В іншому переказі жінки, яким набридли загадкові голоси біля оселі, звернулися до знахарки. Та дала їм спеціальний мак-ведун, яким вони посипали територію навколо будинку, сподіваючись захиститися від потойбічних гостей.
Лісовик і водяник теж могли кликати на ім'я
Особливо підступним у народних уявленнях був лісовик. Йому приписували здатність наслідувати голоси людей і тварин. Так він нібито міг збити людину з дороги, змусити її звернути в хащі або заманити подалі від знайомої місцевості.
З нічними покликами пов'язували й водяних духів. В одному з поліських переказів ідеться про топленика – духа утопленика, який кликав чоловіка на ім'я Іван біля озера. Такі історії пояснюють, чому в народних уявленнях нічні голоси вважали небезпечними. Людина могла почути знайоме ім'я, але не знати, хто саме її кличе. Тому нічні поклики пов'язували з потойбічним світом і застерігали від необачної відповіді.
У давнину в наших предків було чимало методів, якими вони намагалися відлякати нечисту силу. Серед них були доволі моторошні обряди.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter