За сучасними оцінками, у Європі за звинуваченнями в чаклунстві стратили від 50 до 100 тисяч людей, причому переважну більшість становили жінки. Франко-швейцарська журналістка Мона Шолле досліджує цю історію у книжці "Відьми. Непереможна сила жінок", що вийшла українською у видавництві #книголав.
Найбільше "відьом" переслідували не в Середньовіччі
Звичний образ похмурого Середньовіччя, коли Європа нібито масово спалювала відьом, не зовсім відповідає дійсності. Пік переслідувань припав на XVI – XVII століття, тобто на добу Відродження. Причому значну частину справ розглядали не церковні інквізитори, а світські суди.
За даними, які наводить Шолле, жінки становили приблизно 80% обвинувачених і 85% засуджених. Особливо часто під підозру потрапляли вдови та незаміжні жінки – ті, хто не перебував під очевидним контролем чоловіка.
Але "відьмою" могла стати практично будь-яка жінка, яка чимось вирізнялася. Гучно говорила, сварилася із сусідами, мала сильний характер, займалася знахарством або просто комусь заважала.
Хвороба, неврожай – і винна вже знайшлася
Механізм звинувачень часто був дуже простим. Якщо в когось захворіла худоба, зіпсувався врожай, розбився човен або сталася інша біда, громаді потрібно було знайти пояснення. Іноді достатньо було конфлікту із сусідкою, щоб підозра впала саме на неї.
Особливо вразливими були літні самотні жінки, жебрачки, знахарки та повитухи. Проте навіть допомога іншим могла обернутися проти жінки: якщо після пологів дитина помирала або хтось хворів, звинувачення могли спрямувати на ту, хто намагалася допомогти.
Чому "відьом" пов'язували з жіночим тілом?
Полювання на відьом було пов'язане не лише із забобонами. Шолле звертає увагу на те, що в цей період суспільство дедалі сильніше контролювало жіноче життя, сім'ю та репродуктивність.
Обвинувачених могли роздягати, голити й шукати на їхньому тілі так звану "диявольську мітку". Для цього шкіру навіть проколювали голками. Водночас змінювалися й правила щодо материнства та сексуальності. Жінка, яка не відповідала очікуваному образу покірної дружини й матері, могла сприйматися як небезпечна.
Саме тому образ відьми часто будувався як протилежність "правильній" жінці: незалежна, сексуальна, самотня або просто надто вільна.
Від страшної відьми до модного образу
Сьогодні відьма має зовсім інший вигляд. Вона може бути доброю героїнею фільму, персонажкою серіалу або частиною естетики із кристалами, свічками та "магічними" ритуалами. Навіть фраза "Ми – онуки тих відьом, яких ви не спалили" стала популярним феміністичним гаслом.
Проте Мона Шолле пропонує не забувати про реальних жінок, які стояли за цим образом. Більшість із них не були могутніми чаклунками з казок. Це були звичайні мешканки міст і сіл, які опинилися під підозрою, пережили допити, тортури або були страчені.
Саме тому сучасний образ відьми має подвійне значення. Для когось це просто костюм на Гелловін, для когось – символ жіночої незалежності. Але його історичне коріння значно серйозніше: колись "відьмою" могли назвати жінку лише за те, що вона не хотіла або не могла жити за правилами, які їй нав'язували.