Легіон "Свобода Росії" заявив про масштабну операцію "Барель" проти російської залізничної логістики. Водночас Росія продовжує атакувати українські міста, посилює прихований набір до армії та погрожує країнам Балтії.

Заступник командира легіону "Свобода Росії" Максиміліан Андронніков, відомий за позивним Цезар, в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу розповів про діяльність спротиву всередині Росії, ситуацію на фронті та можливі рішення Кремля. Також він пояснив, яким бачить майбутнє Росії після падіння путінського режиму, чому не очікує загальної мобілізації та наскільки Європа готова до можливої нової російської агресії.

Легіон "Свобода Росії" провів масштабну операцію "Барель" проти залізничного транспортування нафти в глибокому тилу Росії. Після ударів по нафтопереробних заводах і портовій інфраструктурі Росія почала активніше перевозити нафту залізницею. За озвученими даними, було знищено близько 10 тисяч тонн нафти. Що можете розповісти про цю операцію?

Спротив "Свободи Росії" – це найпотужніша, як я вважаю, підпільна мережа всередині Росії. І найголовніше, що вона горизонтального типу. Це дуже важливо, тому що вертикальну структуру можна досить швидко вирахувати, обірвати зв'язки й знищити. А горизонтальна мережа об'єднує сотні й тисячі наших соратників, які залишаються в Росії та вирішили боротися проти режиму.

Не всі ці люди мали можливість виїхати з Росії, не всі мають її зараз. Але вони не хочуть миритися з тим, що відбувається в їхній країні, і готові чинити опір.

Операція "Барель" не стала першою великою акцією нашого спротиву. За роки війни відбулися сотні різних операцій, але останні три я б виділив як приклад саме системної, злагодженої роботи багатьох осередків.

Першою була операція "Квартет". Тоді в різних регіонах Росії знищували рухомий склад, вагони, локомотиви та інші засоби залізничного транспорту. Важливо розуміти, що втрата навіть одного локомотива – це не лише прямі збитки. Один такий локомотив може коштувати мільйон або два мільйони доларів. А якщо він згорів на коліях, це ще й затримка руху, порушення логістики, додаткові витрати на відновлення.

Наступною стала операція "Факел", яку ми проводили наприкінці зими та на початку весни. Вона була спрямована проти газової інфраструктури в московському регіоні, Центральному федеральному окрузі та низці інших областей Росії. Унаслідок цих ударів, за нашими даними, роботу частини об'єктів довелося зупиняти на кілька тижнів. Це і прямі фінансові втрати, і значні витрати на ремонт.

Маючи досвід таких скоординованих дій, ми провели операцію "Барель". До неї були залучені сотні людей. Це була велика робота багатьох учасників, і зараз можу сказати, що, за нашою інформацією, ніхто з них не був затриманий або поранений.

Важливо й те, в яких умовах працює спротив. У Росії постійно посилюють так звані контртерористичні заходи, особливо після великих операцій українських спецслужб. Однак величезна частина роботи ФСБ, як я це бачу, пов'язана не з реальним пошуком підпілля, а з показовими викриттями, фальсифікаціями та створенням підставних інформаційних ресурсів.

Спецслужбам набагато простіше продемонструвати затримання людини, яка потрапила на фальшивий ресурс, ніж проводити складну й тривалу оперативну роботу. На таку діяльність потрібні люди, час і ресурси, а вони не безмежні. Значна частина співробітників російських силових органів, на моє переконання, взагалі більше зайнята зароблянням грошей, контролем над бізнесом і різноманітними кримінальними конфліктами.

У випадку з "Барелем" було проведено величезний обсяг роботи. Російський режим почав активніше використовувати залізницю для транспортування нафти й нафтопродуктів. У різних місцях на коліях залишали цілі групи цистерн, іноді по 10 – 20 одиниць. Стандартна залізнична цистерна вміщує приблизно 65 тонн палива, а сама техніка також коштує чималих грошей.

За результатами операції, наша мережа спротиву виконала всі поставлені завдання. Ураження відбулися в багатьох регіонах Росії. Я можу назвати Вологду, Брянськ, Орел, Бєлгород, Курськ, а також, якщо не помиляюся, райони Воронежа.

Особливо відчутними такі втрати є поблизу прикордонної та прифронтової зони. Брянськ, Орел, Бєлгород – це вже безпосередній вплив на російську військову логістику. Коли на залізниці горить значна кількість цистерн із паливом, страждає не тільки вантаж, а й сама інфраструктура, відновлення якої потребує часу.

Для порівняння можна згадати, скільки часу знадобилося Росії, щоб відновлювати Кримський міст після вибуху та пожежі нафтопродуктів. Тому тут є і прямі збитки, і значно ширші наслідки для перевезень.

Головне, що операція показала можливості системної роботи спротиву. Ми маємо намір продовжувати боротьбу проти цього режиму до його падіння.

Ви згадали діяльність ФСБ в інформаційному просторі. Як прихильникам легіону відрізнити справжні інформаційні ресурси від тих, які можуть використовувати російські спецслужби?

Дуже важливо користуватися тільки перевіреними офіційними ресурсами. Якщо людина бачить моє інтерв'ю на моєму каналі або на офіційному каналі легіону, вона може орієнтуватися на посилання, які розміщені безпосередньо там.

Я вже говорив, що російські спецслужби активно використовують фальшиві сайти, Telegram-канали та інші ресурси. Вони можуть видавати себе за представників нашого руху, щоб отримувати дані людей або демонструвати чергове нібито викриття.

На мою думку, російські пошукові системи також можуть бути інструментом спецслужб. Людина шукає інформацію про легіон, потрапляє на підроблений сайт і навіть не підозрює, що передає дані тим, хто може її затримати.

Важливо! Офіційний канал Легіону: https://t.me/legionoffreedom

Тому важливо розуміти, що сама наявність сторінки з назвою легіону ще нічого не доводить. Ми попереджаємо про такі підробки, тому що в Росії вони можуть становити реальну небезпеку для людей.

Україна зараз переживає непростий період війни. Київ зазнає масштабних дронових атак, страждають енергетика, бізнес і цивільні об'єкти, є загиблі. Як би ви охарактеризували етап війни, на якому ми перебуваємо?

Це так звана війна міст. І саме противник ініціював перехід до такого формату. Зверніть увагу, як діють Сили оборони України: вони намагаються мінімізувати втрати серед цивільного населення. А російська армія, на моє переконання, цілеспрямовано використовує терор проти мирних людей.

Ми бачимо удари по школах, ринках, цивільній інфраструктурі. Згадайте, що відбувається в Олешках. Це жахливі речі.

Коли режим не має достатніх сил і засобів, щоб вибити українського воїна з його позиції, він намагається вплинути на його родину. Умовно кажучи, вони думають: зараз почнемо тероризувати його дружину, дітей, батьків, усіх українців у тилу, і люди вийдуть на вулиці, вимагатимуть миру або зміни влади.

Але я постійно спілкуюся з цивільними й бачу зовсім іншу реакцію. Бачу озлобленість, рішучість, гнів. Люди, звичайно, бояться. Вони втомилися від обстрілів, від постійної небезпеки. Проте розуміють: якщо зараз здатися, відступити, то далі буде ще гірше.

Я буквально нещодавно говорив із жінкою, яка казала, що готова залишатися в метро під час обстрілів стільки, скільки буде потрібно, але поступатися Росії не збирається. І така налаштованість серед українців, з якими я спілкуюся, дуже сильна.

Люди також бачать, що ворогу на фронті нелегко. Десь росіяни ще намагаються просуватися, а десь змушені відступати. На Лиманському напрямку, за моєю оцінкою, багатомісячні результати їхнього наступу вже були нівельовані.

Тому нинішню хвилю дронових, ракетних і балістичних атак я пов'язую з тим, що Росія не може досягти бажаного результату на полі бою. Замість цього вона намагається тиснути на цивільне населення.

Американський Інститут вивчення війни, проаналізувавши заяви Путіна, припустив, що він не погодиться на перемир'я і намагатиметься тероризувати Україну протягом зими, розраховуючи на її капітуляцію навесні. Ви погоджуєтеся, що в Кремлі можуть робити таку ставку?

Коли мене запитують про прогнози, я намагаюся виходити з військової логіки. Але проблема полягає в тому, що раціональність – це не про нинішнє російське керівництво. Військова честь – теж не про нього.

Для мене честь солдата – виконувати свій обов'язок, навіть ризикуючи життям. А честь генерала полягає ще й у тому, щоб мати мужність прийти до президента й сказати: ця операція злочинна, вона призведе до безглуздої загибелі людей, і я не поведу на неї своїх солдатів. Якщо вважаєте мене некомпетентним, ось мої погони.

У нинішньому російському військовому керівництві я таких людей не бачу. Порядні й розумні військові серед росіян, звичайно, існують. Є офіцери, які все розуміють, а деякі давно співпрацюють із нами. Але це не ті люди, які ухвалюють рішення у Кремлі.

Тому раціональні військові прогнози не завжди справджуються. Путін може обирати рішення, які завдають колосальної шкоди навіть самій Росії.

У мене вже стійке відчуття, що Путін – справжній агент зі знищення та розвалу Росії. Він робить усе, щоб її знищити.

Я ще навесні говорив, що в нього є останній шанс вийти з війни на дуже вигідних для нього умовах. Україна тоді була готова розглядати перемир'я по поточній лінії фронту. Здавалося б, хапайся за цю можливість обома руками.

Але він хоче більшого. Це як у казці Пушкіна про рибалку й рибку, коли героїня зрештою залишилася біля розбитого корита. Тільки у Путіна, на мою думку, все закінчиться не просто розбитим коритом, а згорілими нафтопереробними заводами, зруйнованою інфраструктурою, обваленою економікою і, можливо, багнетами тих людей, яких він зараз набирає до армії, повернутими проти нього самого.

Я при цьому залишаюся оптимістом. Моя родина так само, як і родини інших українців, страждає від обстрілів. Я розумію, що зима буде важкою, але переконаний, що ми витримаємо. Нам потрібно протриматися на один день довше за противника.

Перед виборами до Держдуми ви говорили, що Путін навряд чи оголосить загальну мобілізацію, але може посилити приховану. Чи бачите ви ознаки цього після виборів?

Так, бачу. Зараз продовжується розгортання інфраструктури для прихованої мобілізації. Йде активне залучення фахівців, зокрема тих, хто займається аналізом інформації, профайлінгом та обробкою даних.

Росія створює велику цифрову систему, яка дозволятиме державі знати про людину дуже багато. У кого які борги, хто не сплачує аліменти, у кого є адміністративне правопорушення, непогашене покарання чи інша проблема із законом.

Усе це можна використати як інструмент тиску. Таких людей у Росії сотні тисяч, а можливо, і мільйони.

Людину можуть затримати, залякати, тримати без нормальних умов, змушувати підписувати документи. І якщо вона не витримає цього тиску, то опиниться в армії.

Причому їй необов'язково відразу скажуть, що вона поїде на фронт. Можуть обіцяти службу десь неподалік дому, в області, де нібито потрібно лише охороняти об'єкти або збивати українські безпілотники з кулемета.

Брехати там уміють дуже добре. Тому я й говорив, що масштабної відкритої мобілізації Путін може не проводити, а натомість посилюватиме прихований примус.

А чи залишилися в Росії люди, які добровільно готові йти до війська? Що зараз може бути для них стимулом: гроші, дострокове звільнення з в'язниці чи щось інше?

Цей ресурс уже підходить до кінця. Усіх, кого могли заманити обіцянками, великими виплатами або іншими вигодами, поступово залучили. І тому посилюється те, що я називаю криптомобілізацією, тобто прихованим набором людей.

За нашими оцінками, у противника вже не перший місяць негативна статистика щодо поповнення особового складу. Результати ми бачимо й на фронті, де російське просування дедалі частіше зупиняється.

Коли опаде листя й зникне зелень, ситуація стане складнішою для обох сторін. Нашим військовим теж буде важче оборонятися, переміщуватися між позиціями, забезпечувати логістику. Є люди, які перебувають на позиціях місяцями.

Але противнику наступати, на мою думку, буде ще важче. І ця проблема з людьми тільки посилюватиметься.

Чи можлива, на вашу думку, загальна мобілізація в Росії?

Ні.

Чому?

Я б навіть дуже хотів, щоб Путін зробив таку помилку, тому що вона, на моє переконання, прискорила б кінець режиму. Так само, як можливий напад на одну з країн Балтії.

Можна провести історичну паралель із Гітлером. Він намагався зламати Британію повітряними ударами, але не досягнув бажаного результату, зазнав великих втрат авіації, а потім почав війну проти Радянського Союзу. І це зрештою закінчилося його поразкою.

Якщо Путін вирішить відкрити ще один фронт проти країн Балтії, навіть якісь початкові військові успіхи не скасують величезних втрат і витрат. Це розширення театру бойових дій, залучення нових сил, а також імовірне нарощування військових зусиль НАТО та допомоги Україні.

Тому я вважаю, що така авантюра не зміцнить його режим, а прискорить його падіння.

Пресслужба легіону повідомляла, що 20 вересня, в останній день голосування в Росії, кількість заявок на приєднання стала найбільшою за останній рік. Причому більшість звернень надходили від росіян, які живуть у Європі. Чим ви пояснюєте таку активність?

За кордоном фальсифікувати результати голосування складніше. Там інші умови, немає такої розгалуженої системи контролю, як усередині Росії. Росіяни, які живуть за кордоном, спілкуються між собою, перетинаються на виборчих дільницях, можуть приблизно розуміти, за кого люди насправді голосували.

І от вони бачать, що один проголосував за одну партію, інший – за іншу, а потім з'являються офіційні результати, де "Єдина Росія" нібито отримала 60%. Зрозуміло, що це викликає запитання.

У деяких місцях за кордоном результати "Єдиної Росії" були, за нашими даними, зовсім низькими. А всередині самої Росії люди побачили інші методи контролю за голосуванням.

У Москві, наприклад, на окремих дільницях не давали нормально голосувати паперовими бюлетенями. Хоча що може бути простішим: прийшла людина, її внесли до журналу, видали бюлетень, вона проголосувала. Але створювалися умови, щоб люди мали якомога менше можливостей зробити це звичайним способом.

Я ще до виборів говорив співвітчизникам, що участь у них нічого не змінить. Влада намалює потрібну явку й потрібний результат.

На мою думку, єдиний спосіб показати нелегітимність такого голосування – це порожні виборчі дільниці. Якщо на дільницях нікого немає, а офіційно оголошують величезну явку та майже одностайну підтримку влади, фальсифікацію побачити набагато простіше.

Але навіть ці вибори мали певний ефект. Багато росіян на власні очі побачили цинізм системи, її нахабство й те, як вона ставиться до громадян.

Люди розуміють, що економічна ситуація погіршується, війна триває, обмежень стає дедалі більше, а офіційна підтримка влади на папері тільки зростає. І вони починають ставити собі запитання: що буде завтра?

Особливо це стосується людей, у яких є діти. Батько або мати думають, у якій країні житиме їхня дитина через десять чи двадцять років. Чи не перетвориться Росія остаточно на щось подібне до Північної Кореї?

Коли людина доходить висновку, що за нинішніх тенденцій краще не стане, вона може вирішити більше не залишатися осторонь. Частина таких росіян звертається до легіону й долучається до спротиву.

Ми з вами колись уже обговорювали: тисячі мурах можуть загризти навіть найзлішу змію. Я переконаний, що з путінським режимом буде так само.

Ви завершили цикл коротких лекцій про те, як працює кремлівський режим. Яку одну лекцію порадили б нашим глядачам, особливо після всього, що ми обговорили про російські вибори?

Я б рекомендував лекцію про систему побудови влади. У ній пояснюю, чому нинішня путінська система, на моє переконання, не може просто змінитися й перетворитися на нормальну демократичну державу.

Я порівнюю її з раковими клітинами. Вони не можуть за власним бажанням стати здоровими. Так само й ця система не здатна до нормальної трансформації. Її доведеться повністю демонтувати.

Після цього демократію потрібно будувати знизу. Не починати з великих партійних вождів, яких ніхто не знає, а з найнижчого рівня – будинку, під'їзду, вулиці, невеликої громади.

Люди мають обирати тих, кого знають особисто. Тих, хто живе поруч, кому можна поставити запитання, нагадати про обіцянки й вимагати відповіді.

Саме земське самоврядування, на мою думку, має стати основою майбутньої Росії. Із цього повинна вибудовуватися вся інша система влади.

Ще один важливий принцип – самовизначення регіонів. Якщо якийсь регіон захоче вийти зі складу Росії, нехай виходить. Якщо захоче залишитися, нехай залишається.

Але є одна важлива умова: борги Україні доведеться повертати.

Зараз у деяких російських регіонах дуже зручно говорити, що війну розв'язали москвичі, що винна виключно центральна влада, а вони нібито ні до чого. Але хто брав участь у злочинах у Бучі? Звідки були російські військові, які воювали в Україні?

Не можна просто сказати: ми відокремлюємося, а всі наслідки залишаємо Москві. Я переконаний, що відповідальність за війну та її наслідки має бути врахована під час побудови майбутньої держави.

Також я категорично проти того, щоб одразу після падіння режиму в Росії знову створювали звичну партійну систему. Сучасні російські партії – це, на мою думку, система шахраїв, у якій кожен переслідує власні інтереси.

Партія може мати красиву програму, депутатів, структуру, але коли потрібно запитати з конкретної людини за невиконані обіцянки, відповідальність розмивається. Один посилається на партійне рішення, інший – на програму, третій – на список, за яким пройшов до влади.

Інакше працює місцеве самоврядування. Якщо людина пообіцяла щось своїм сусідам, а потім не зробила, вони знають, до кого звернутися.

Крім того, великі партії можуть лобіювати інтереси олігархів, промислових груп і навіть іноземних держав. Ми бачимо, як у європейській політиці існують сили, що підтримують курс Кремля. Я навів би як приклади політичні сили, пов'язані з Орбаном, німецьку АдН та Марін Ле Пен у Франції.

Саме тому спочатку потрібно створити міцну систему самоврядування знизу вгору. Лише потім можна думати про партійне будівництво, інакше все ризикує повторитися.

Росія запровадила жорсткі обмеження поблизу кордону з Естонією, зокрема комендантську годину та заборони на пересування з боку ФСБ. Чи може це свідчити про підготовку російського вторгнення?

Ми повинні розуміти, що маємо справу з російським керівництвом, від якого можна очікувати дуже небезпечних і нераціональних рішень. Тому повністю виключати вторгнення не можна.

Те, що ви описали, схоже на стандартні обмежувальні заходи, які можуть запроваджувати перед формуванням військового угруповання або розширенням військової логістики. Але це ще не означає, що рішення про напад уже ухвалено.

Росія завжди може скасувати ці заходи. Тому я не називав би нинішню ситуацію точкою неповернення.

Точка неповернення настане тоді, коли війська отримають наказ і почнуть рух. А до цього можна погрожувати, шантажувати, залякувати країни Балтії, використовуючи різноманітні інструменти гібридної війни.

Росія вже не перший місяць веде таку війну проти Балтії та інших європейських країн. Це погрози, інформаційні кампанії, диверсії, підпали та інші провокації, які я пов'язую з російськими діями.

Кремль може припинити їх у будь-який момент. Але поки там вважають, що не зустрічають достатньої протидії, ця діяльність триватиме.

Наскільки, на вашу думку, Європа готова до можливого російського нападу?

Я скажу прямо: Україна врятувала Європу.

Уявіть, якби у 2022 році Росії справді вдалося взяти Київ за три дні. Що тоді робили б Польща, Угорщина, Румунія, країни Балтії? Наскільки вони були готові до такого розвитку подій?

Я не думаю, що Європа тоді усвідомлювала масштаб загрози. Україна страшною ціною, кров'ю своїх громадян і військових купила для європейських держав час. Час на підготовку, а головне – на розуміння того, з яким противником вони можуть зіткнутися.

Поляки – хороші солдати, військовослужбовці країн Балтії теж дуже гідні. Але вони не мають того досвіду сучасної війни, який за ці роки здобули українці.

Ми воюємо у війні нового покоління, де величезну роль відіграють безпілотники, радіоелектронна боротьба, швидкість отримання та використання інформації.

І тут є небезпека. Російські генерали й офіцери, хоч як я до них ставлюся, уже мають досвід сучасної дронової війни. А армії країн Балтії чи Польщі не мають такого самого практичного досвіду та насичення відповідними засобами.

Тому Росія теоретично може спробувати відкрити новий театр військових дій, де на початку ще можна буде ширше використовувати традиційну артилерію, бронетехніку та авіацію.

Але російські політики й генерали, які посилають сотні тисяч людей на смерть, самі не знають, що таке сидіти в окопі. Для них люди часто залишаються фігурами на карті.

Я згадую думку Бісмарка про те, що людина, яка бачила очі вмираючого солдата, багато разів подумає, перш ніж починати війну. Особистий досвід бойових дій дуже важливий для розуміння ціни кожного військового рішення.

Спокуса напасти на країни Балтії у Кремля може бути. Але я переконаний: якщо Путін наважиться на це, падіння його режиму лише прискориться.

Путін заявив про нібито порушення прав російськомовних у країнах Балтії. Ми вже чули подібні заяви перед російською агресією проти України у 2014 та 2022 роках. Ви самі російськомовний і вже кілька років живете в Україні. Чи стикалися з дискримінацією через мову?

Я перебуваю в Україні понад чотири роки. І за весь цей час жодного разу не стикався з тим, щоб мене дискримінували через російську мову.

Причому я далеко не завжди пересуваюся у військовій формі. Дуже часто виглядаю як звичайна цивільна людина, і ніхто не знає, хто я такий.

Я розумію, що в Україні є закони, певні мовні правила. Але коли ти нормально спілкуєшся з людьми й вони бачать, що тобі легше висловлюватися російською, то ставляться до цього з розумінням.

Я не говорю російською через неповагу до української мови. Просто мій рівень володіння українською ще недостатній, щоб точно висловити все, що я хочу сказати.

Із побратимами я іноді переходжу на українську, але це може бути ламана мова, із помилками, суржик. Вони мене розуміють. А коли потрібно точно передати якусь думку, самі можуть попросити перейти на російську, щоб не загубити сенс.

Мені важливо, щоб кожен відтінок моєї думки був правильно зрозумілий. І ще важливо, щоб мене чули співвітчизники в Росії. Це також одна з причин, чому я даю інтерв'ю російською.

Але ні в побуті, ні в інших ситуаціях я не відчував якогось утиску. Не пригадую навіть зауважень через те, що говорю російською. І від своїх друзів та побратимів таких історій не чув.

Тому твердження російської пропаганди про нібито переслідування російськомовних в Україні я вважаю вигадкою.

За таким самим шаблоном тепер намагатимуться розхитувати й країни Балтії. Росія скаже, що там когось пригнічують, що потрібно захищати людей, які говорять російською.

Ми вже бачили такий сценарій. Більше того, він нагадує методи, які застосовувала нацистська Німеччина наприкінці 1930-х років.

Згадайте аншлюс Австрії, коли використовували тезу про нібито один народ. Згадайте провокацію в Гляйвіці перед нападом на Польщу. Це прості й дуже старі прийоми: створити привід, пояснити агресію захистом своїх людей, а потім застосувати силу.

Російська пропаганда часто навіть не намагається вигадати щось нове. Вона використовує знайомі історичні шаблони, зокрема ті, які асоціюються з Гітлером і Геббельсом.

Чому ці методи досі працюють? Адже такі виправдання Росія використовувала ще у 2014 році, й вони знову впливають на частину суспільства.

Тут я частково погоджуся з Достоєвським, який дуже добре знав російське суспільство та його внутрішні суперечності.

Я скажу образно. Російський мужик може п'ятнадцять годин на день працювати в полі, ходити за плугом, виснажувати себе фізично, а наступного дня знову вставати й робити те саме. Але сісти на п'ять хвилин і подумати власною головою йому часто ліньки.

Він бачить якусь готову ідею, яка здається йому красивою, і відразу намагається її використати. Не замислюючись, чи підходить вона його країні, суспільству, умовам життя.

Я порівнюю це з французьким камзолом, який зшили на одну людину, а інша його просто натягнула на себе. Він тріщить по швах, але людина все одно вважає, що вдягнула щось прекрасне.

Те саме, на мою думку, відбувається із запозиченими політичними ідеями, які в Росії нерідко перетворювали на щось зовсім інше. Замість того щоб подумати, як побудувати нормальне суспільство, люди хапаються за чергову готову відповідь.

І я бачу це навіть на прикладі власної аудиторії. У мене є канал, люди підписуються, дивляться відео, цікавляться діяльністю легіону. Здавалося б, їм має бути цікаво, яким може стати майбутнє Росії.

Але мій цикл лекцій переглянули лише близько 10% підписників. Натомість коротке історичне відео на дві хвилини може набрати десятки тисяч переглядів.

Тобто на короткий ролик людина знайде час, а на матеріал, де потрібно подумати про державу, владу, відповідальність і майбутнє, уже ні.

Поки росіянин не почне серйозно замислюватися про власне життя та життя своїх дітей, ситуація не зміниться. Потрібно думати не лише про те, як сьогодні взяти мікропозику, завтра її не повернути, а потім через борги опинитися в армії.

Коли люди почнуть тверезо оцінювати те, що відбувається з їхньою країною, власні вчинки та відповідальність попередніх поколінь, Путіну, на мою думку, буде набагато складніше утримувати владу.

Ми багато говорили про російське суспільство, яке підтримує або терпить нинішній режим. Але є й росіяни, які виступають проти нього та готові боротися. Що особисто вас найбільше мотивує вірити в майбутню вільну Росію?

Найбільше мене мотивує те, що я християнин, православна людина.

Навіть якщо уявити, що вся моя боротьба в земному сенсі виявиться марною, що ми з товаришами не зможемо повалити режим, що Росія залишиться тим самим Мордором або перетвориться на Північну Корею, я все одно вже борюся за власну душу.

Я рятую свою душу, рятуючи інших людей. Для мене це дуже важливо.

У християнстві є слова про те, що немає більшої любові, ніж віддати життя за своїх друзів. І я намагаюся жити відповідно до цього переконання.

Я така сама людина, як усі. Я так само боюся смерті. Я добре знаю, що таке смерть, бо вона неодноразово проходила зовсім поруч зі мною. І я вдячний Богові, що залишився живим.

Але я не припиню боротьбу. Якщо навіть не досягну всіх своїх земних цілей, то сподіваюся, що ці зусилля матимуть значення перед Богом.

Я не хочу здаватися мудрішим за інших або стверджувати, що можу передбачити все наперед. Проте абсолютно переконаний у правоті нашої справи.

І так само переконаний, що нинішній режим упаде, а після нього ми зможемо побудувати іншу країну.

Коли саме це станеться, я не знаю. Можливо, набагато швидше, ніж хтось думає, а можливо, знадобиться ще тривалий час. Але для мене це питання не лише політики, а й віри та особистого обов'язку.

На завершення уявімо, що нас зараз дивиться росіянин, який розуміє, що відбувається, не підтримує Путіна, але боїться щось робити. Що ви сказали б такій людині?

Дорогі росіяни, я така сама людина, як і ви. Я точно так само боюся смерті, позбавлення волі, болю. Але колись я переступив через свій страх, і після цього йти вперед ставало дедалі легше.

До сміливості теж можна звикнути. І страх сам собою не робить людину слабкою.

Я завжди кажу своїм бійцям на передовій, що страх не можна повністю втрачати. Коли людина перестає боятися на полі бою, вона може втратити обережність, а це смертельно небезпечно.

Тому боятися – нормально. Питання в тому, чи дозволите ви страху повністю визначати ваше життя.

Робота у спротиві, до речі, не обов'язково пов'язана з безпосередньою участю в бойових діях. Існують різні форми участі, і кожна людина повинна усвідомлювати ризики.

Ви можете думати, що якщо виступите проти режиму, за вами обов'язково прийдуть спецслужби. Але проблема в тому, що в нинішній Росії вони можуть прийти до вас і без будь-якої участі у спротиві.

Наведу історію, яка, за інформацією, що мені відома, сталася приблизно два тижні тому в Новосибірську. Там був 63-річний чоловік, здається, його звали Сергій Єгоров.

Він жив неподалік вежі мобільного зв'язку, на якій сталася пожежа. І лише через те, що він опинився поруч із місцем події, ним зацікавилися російські силовики.

Наскільки мені відомо, його затримали, тривалий час допитували, перевіряли телефон, обшукували житло, дачу та гараж. Намагалися знайти докази причетності до підпалу або зв'язків з Україною.

Але, за тими відомостями, які я маю, доказів так і не знайшли. Попри це на чоловіка продовжували тиснути, намагаючись домогтися зізнання хоча б у підпалі з хуліганських мотивів.

Це літня людина. Такі випробування можуть серйозно позначитися на її здоров'ї. І якою буде подальша доля цього чоловіка, мені невідомо.

Ось чому я говорю, що за кожним можуть прийти й без реальної причини. Співробітникам силових органів потрібна статистика, їм потрібно звітувати про затримання, викриття та розкриті справи.

І їм може бути байдуже, хто саме опиниться під підозрою: людина, яка щось зробила, чи той, хто просто жив неподалік або випадково проходив повз.

Тому я закликаю росіян замислитися, чи варто чекати, поки репресивна система торкнеться їх особисто. Я переконаний, що майбутнє без страху можливе, але воно вимагатиме зусиль від самих росіян.

Я хочу, щоб наші діти й онуки жили у вільній, благополучній країні. І заради цього продовжуватиму боротьбу.

Дякую вам за розмову та вашу боротьбу. Сподіваюся, що ваше звернення почують ті, для кого воно призначене.

І я дуже вдячний вам за цю розмову. Для мене такі зустрічі – можливість отримати нові сили, підтримку та впевненість у тому, що ми рухаємося в правильному напрямку.

Я вдячний нашим глядачам, усім побратимам, бійцям легіону, учасникам спротиву та представникам руху "Свобода Росії", які працюють за кордоном. Я вірю в нашу перемогу.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.

Цезар оцінив загрозу нападу Росії на країни Балтії: дивіться відео