У вас демократична країна, їдьте додому, — відповідь чиновників бійцю з Білорусі

Сайт "24" продовжує публікувати історії бійців, які борються за незалежність та цілісність України, але не можуть відвоювати собі право лишитися на її території.

Доброволець-білорус з ДУК "Правий сектор" з позивним "Док" службу в Україні починав з батальйону "Донбас". Коли батальйон увійшов до складу Нацгвардії, всім іноземцям, які були у його рядах, керівництво МВС обіцяло надати українське громадянство, щоб вони могли воювати на законних підставах. Обіцянка залишилося обіцянкою. Через це, за підрахунками "Дока", кожен з іноземців, який брав участь у АТО, порушив близько 10 статей Кримінального кодексу України.

Не дочекавшись громадянства в рядах "Донбасу" "Док" перейшов у ДУК "Правий сектор", до лав якого іноземцям вступити значно простіше. І почав шукати шляхи власної легалізації на території України.

Про те, як складаються стосунки з Міграційної службою України і чому він вирішив координувати дії бійців-іноземців, "Док" розповів в інтерв'ю сайту "24".

Ви приїхали в Україну навесні 2014 року. Саме воювати?

Так. Після того, як Семен Семенченко запросив іноземців воювати в батальйон "Донбас".

Що спонукало їхати в Україну крім запису Семенченко?

Допомагати потрібно нашим справжнім братам, коли у них біда трапляється. Українці, коли в Білорусі була Площа в 2006 і 2010 роках, приїжджали нас підтримувати. Опозиція білоруська і українська завжди дружили.

Все ж таки, для більшості молодих білорусів їхати воювати за іншу країну — це не зовсім типове рішення.

Не зовсім типове. Але все одно є певний прошарок людей, які готові на це. Білоруси, у переважній своїй більшості, люди дуже законослухняні. Так що всі ми заїхали легально, через прикордонні пости, за паспортом. Не пробиралися лісовими партизанськими стежками.

Для приїзду до України Ви взяли академвідпустку в інституті. Виходить, спочатку розраховували, що пробудете тут недовго?

Так. Всі білоруси, які сюди приїхали, спочатку вважали, що ми тут на пару місяців. Коли ми у Нових Петрівцях на навчанні були, вже думали, як би швидше виїхати в зону АТО, бо вже Миколаївку взяли, Слов'янськ взяли, то взяли, це взяли, а коли ж ми воюватимемо?

Коли зрозуміли, що візит затягується?

Думаю, вже під час Іловайська. До цього всі йшли вперед, а потім — оп! — і пішли у зворотний бік.

Документів немає. Якби я раптом якесь поранення отримав — сумно все було б.

У складі батальйону "Донбас" чим займалися?

Зв'язківцем був. Там, власне, і питання про документи гостро стало, коли ми вже проходили навчання. Після того, як батальйон оформили у складі ЗСУ, всі питання військового плану вирішувалися за паспортом громадянина України. У "Донбасі" я промотилявся десь до лютого, потім зрозумів, що нічого путнього не вийде, тому що всі говорили: почекай, зараз зробимо тобі документи — тоді вже поїдеш воювати. Ну і, починаючи з лютого, я перейшов до своїх білорусів у ДУК "Правий сектор".

У "гарячих точках" побували?

У Пісках був. Але особисто у мене бойових заслуг якось немає. Не тому що я боягуз, а тому що мене нікуди не відправляли побратими. Потрібна була відповідальна людина, яку можна було б залишити черговою на базі. Потім я дізнався, що наші хлопці, які були оформлені, змовилися і вирішили спеціально мене на виїзди не пускати.

Тому що дуже молодий?

Тому що документів немає. Якби я раптом якесь поранення отримав — сумно все було б.

Все більше людей обіцяють, що нам дадуть громадянство, але громадянства від цього більше не стає

Як історія складалась із отриманням громадянства?

Спочатку ми приїхали в неоформлений батальйон "Донбас", потусувалися там кілька днів, ніде ще не брали участь. Та й не могли брати, тому що зброї не було в батальйоні. Потім поїхали на навчання офіційні. Нас зустрів товариш Геращенко. Почав розповідати, як все буде добре, коли ми оформимося офіційно. Коли набралося чоловік сім іноземців, відразу виникло питання: а з нами що? Він такого питання не очікував, але відповів, що все оформлять.

Те ж саме говорив Аваков, коли приїжджав у військову частину. Ми запитали: "От хлопці роздрукували собі контракт, який починається зі слів "Я, громадянин України..." Нам, власне, далі його можна навіть не читати. Як ми воюватимемо?" Аваков сказав, що за спрощеною процедурою все зроблять, мовляв, не хвилюйтеся, їдьте воювати. Коли ми вже повернулися на ротацію, ще раз подали документи. Потім — ще раз. Потім — ще раз. Так все і затихло. Все закінчилося величезним списком обіцяльників, який росте з кожним днем. Все більше людей обіцяють, що нам дадуть громадянство, але громадянства від цього більше не стає.

Хто в цей список входить?

Антон Геращенко, Арсен Аваков. Пан Полторак, який на той момент був командувачем Нацгвардії, також говорив про надання громадянства в особливому порядку. Різні народні депутати, як, наприклад, Семен Семенченко або Олег Ляшко. Представник Генштабу генерал Розмазнін, який заявляв, що люди, які воюють за Україну, мають право отримати українське громадянство. Петро Порошенко, який заявляв, що підпише указ про надання нам громадянства.

В основному чиновники нам кажуть, що потрібно створити відповідну законодавчу базу і вже потім щось робити. Але згідно з чинним українським законодавством, Міграційна служба має право своїм рішенням продовжити людині термін перебування в Україні. Тобто, вона може всіх нас легалізувати, а потім вже направити на оформлення документів. Крім того, у Президента є право надати нам громадянство. І він ним користується. За статистикою за 2014 рік близько 1400 людей, не маючи формальних підстав, за рішенням Президента отримали громадянство.

Коли Ви вирішили, що потрібен статус біженця?

Власне, статус біженця мені не потрібен. Це вимушений захід, на який мене штовхнула влада. Тим, хто воював, давали обіцянку саме про громадянство. Ані беженство, ані посвідка на проживання не дають права служити в силових структурах.

Я подивився, що двом росіянам вже видали припис до 1 серпня залишити територію України. Вони поїхали ховатися на фронт. Зрозумів, що рано чи пізно мене це теж очікує — зупинять для перевірки документів, я покажу паспорт з гарненьким простроченим штампіком про термін перебування. І все. Вирішив, що треба починати робити хоч щось, щоб мене банально не депортували, якісь кроки для власної легалізації.

Ставлення до жителів країн СНД співробітники міграційки формулюють так: "У вас хороша демократична країна, їдьте додому"

Ви звернулися за статусом біженця. Що Вам сказали у Міграційної службі?

По суті, у перший день не сказали нічого. Потім зробили одне інтерв'ю на біженство. Там сказали, приходьте ще такого-то числа. Але до того як я прийшов, мені прислали відмову поштою звичайним листом. Прислали його пізніше, ніж потрібно було, щоб я не міг оскаржити. Але оскарження, все ж, встиг подати — вони прорахувалися, там були вихідні, а за законом потрібно 5 робочих днів.

У Міграційній службі тупо гребуть бабло.

У Міграційній службі, до речі, свідомо перешкоджають тому, щоб ми могли легалізуватися. І політбіженці, і ті, хто воює. Я вдруге прийшов туди з журналістами, з великою такою камерою, вони всі перелякалися і на підставі того, що у мене є зареєстрована скарга на рішення Міграційної служби, продовжили мені довідку на три місяці ще. Журналісти — це єдиний спосіб на них вплинути. Там люди тупо гребуть бабло.

Чим Міграційна служба мотивувала свою відмову?

Сказали, що немає підстав побоюватися переслідувань. Саме ставлення до жителів країн СНД співробітники міграційки формулюють так: "У вас хороша демократична країна, їдьте додому".

А є підстави побоюватися?

Є офіційна заява директора білоруського КДБ, в якій він говорить, що всі громадяни Білорусі, які беруть участь у військовому конфлікті в Україні, будуть засуджені на термін від 7 до 15 років. Це достатня підстава?

Для Міграційної служби проукраїнська позиція людини — це підстава для того, щоб їй відмовити

У Міграційній службі під час інтерв'ю сприйняли цей аргумент?

Під час інтерв'ю мені ставили питання на рахунок того, що зі мною було на батьківщині, чи переслідували мене в Білорусі. Там, як відомо, жорстко переслідують опозицію, але я в жодних опозиційних колах не значився, щоб ніде не засвітитися. На момент виїзду я був абсолютно чистий перед білоруською владою, переслідувати мене не було за що.

Міграційну службу цікавило саме минуле. Єдине питання, яке вони задали відносно теперішнього часу — що буде зі мною, якщо я повернуся на батьківщину? Я сказав — на мене чекає в'язниця або фізична розправа. По суті, наскільки я знаю, за законом достатньо самої боязні якоїсь загрози, щоб вони почали розглядати прохання. У моєму випадку є пряма заява офіційних осіб про те, що мені загрожує тюремне ув'язнення.

До того, що Ви доброволець питань не виникало?

Виникало. Перше, що запитали, чи брав участь я на території України у будь-яких проукраїнських рухах. При цьому всі хлопці, з якими я говорив, мене попереджали: "Відразу ж приходь по "гражданці". Не говори, що служив, не кажи, що десь брав участь. Говори, що тобі дуже подобається Україна, хочеш тут жити, на батьківщину повертатися боїшся". Тобто, для Міграційної служби проукраїнська позиція людини — це підстава для того, щоб їй відмовити.

Вам відомо про випадки, коли комусь із бійців-білорусів вдалося узаконити своє перебування в Україні?

Ні. З білорусами співробітники Міграційної служби практично не зустрічаються. З усіх моїх знайомих воюючих білорусів я перший пішов у Міграційну службу за біженством. Вирішив доріжку торувати, щоб створити прецедент. Для мене статус біженця — це не мета, це засіб, щоб мене не вигнали з країни.

Ще, до речі, чому було видно, що я у них перший білорус. Коли співробітникам міграційної служби паспорт показав, вони запитали: "А де у вас тут по-батькові подивитися?" Тобто, вони раніше білоруський паспорт навіть не бачили жодного разу.

Як тільки документи іноземців потрапляють в якусь державну структуру, відразу ж вони раптово опиняються у КДБ або у ФСБ

Наскільки я знаю, Ви почали координувати інших бійців-іноземців?

Принаймні, намагаюся. Я рік чекав, поки хто-небудь інший почне цим займатися. Але ніхто не займався. А на війні так: якщо чимось ніхто не займається, значить, хтось за своєю ініціативою повинен це взяти в свої руки. Так склалося, що цією людиною став я.

Проблема в тому, що частина людей не хоче виходити на контакт, шифруються, знають, що моментально вся інформація зливається.

У сенсі?

Як тільки документи іноземців потрапляють в якусь державну структуру, відразу ж вони раптово опиняються у КДБ або у ФСБ. Ми одного народного депутата попросили допомогти саме в питанні біженства. Клопотання про мене відправили до Міграційної служби, і через кілька тижнів мені з Росії скинули цей же документ.

Хто скинув?

Знайомі, які активно мною цікавляться.

Читайте також: Білорус, який вийшов з Іловайського котла: Для влади України нас ніде немає