Росія намагається перевантажити українську ППО масованими атаками дронів, однак Україна шукає спосіб змінити правила цієї боротьби. Новий підхід передбачає не лише дешеві засоби перехоплення, а й удари по російській логістиці, зокрема в окупованому Криму.

Військовий експерт та полковник запасу Роман Світан в інтерв’ю для 24 Каналу розповів, як може працювати нова трирівнева система ППО та чому знищення енергетичної інфраструктури в Криму й на окупованих територіях має безпосередній вплив на російську військову логістику.

Нова концепція захисту неба базується на трьох основних інструментах, кожен з яких відповідає за свій радіус дії та тип цілей. Найперший і найдешевший рубіж – це кулеметні турелі, оснащені системами штучного інтелекту. Вони здатні автоматично захоплювати, супроводжувати ціль та вести загороджувальний вогонь на дистанції від одного до півтора кілометра. Штучний інтелект бере на себе складні розрахунки траєкторії, що мінімізує людський фактор і значно підвищує точність ураження.

Дистанційно керована турель "ТГП" / devDroid.tech

Другий рівень – це дрони-перехоплювачі. Вони є економічно вигідним засобом для знищення тихохідних цілей на середніх дистанціях.

Проте головною інновацією стає третій рівень – розробка та серійне виробництво дешевих зенітних ракет малої дальності. Вартість такої ракети складатиме кілька тисяч доларів, що робить її використання абсолютно рентабельним проти будь-якого російського дрона, включно з реактивними модифікаціями безпілотників.

Ключова ідея нової стратегії полягає у відмові від стаціонарних постів на користь високомобільних вогневих груп нового покоління.

Пускові установки для нових дешевих ракет планується розміщувати на базі звичайних вантажних автомобілів. Ці мобільні платформи працюватимуть у єдиній інформаційній мережі з кулеметними турелями, використовуючи спільні системи наведення та радіолокаційного супроводу.

Така синергія дозволить розширити радіус дії мобільної групи з півтора кілометра до десяти – дванадцяти кілометрів за дальністю та до семи – дев'яти кілометрів за висотою.

Розгортання мережі таких установок вздовж лінії бойового зіткнення створить суцільний бар'єр – фронтальну систему ППО, яка фізично не дозволить російським безпілотникам перелітати через лінію фронту та заглиблюватися в тилові регіони України.

Перехід до фронтальної системи ППО на базі мобільних платформ і дешевих ракет вирішує одразу кілька стратегічних завдань.

По-перше, це знімає навантаження з дорогих західних комплексів, зберігаючи їхні ракети для перехоплення балістичних загроз.

По-друге, це убезпечує українські міста, оскільки перехоплення ворожих дронів відбуватиметься далеко за їхніми межами. Запуск серійного виробництва цих систем у найближчі місяці стане переломним моментом у повітряній війні, остаточно нівелювавши ставку противника на масований терор безпілотниками.

Як працює оновлена система ППО: дивіться відео

Реалізація такого масштабного проєкту вимагає значних виробничих потужностей. Залучення німецьких партнерів до серійного виробництва дешевих зенітних ракет гарантує необхідні обсяги постачання. Німецька промисловість здатна забезпечити масовий випуск цих засобів ураження, що дозволить швидко наситити фронт необхідною кількістю боєприпасів.

Паралельно з розробкою нових систем українська авіація успішно адаптує наявний арсенал. Показовим прикладом є використання старих, але надійних ракет класу повітря-повітря Р-60 з тепловими головками самонаведення на винищувачах МіГ-29.

Ці ракети, головки до яких свого часу розроблялися саме українськими фахівцями, проходять модернізацію з переведенням аналогового сигналу на цифровий.

Хоча Р-60 може бути недостатньо маневреною для сучасного повітряного бою з винищувачами, вона ідеально підходить для знищення прямолінійних цілей, якими є реактивні дрони-камікадзе. Наявність тисяч таких ракет на складах дає українській авіації потужний і дешевий інструмент для очищення неба.

Окрім розбудови захисного екрана, українська стратегія передбачає системне знищення ресурсного потенціалу ворога. Сили безпілотних систем демонструють високу ефективність, методично випалюючи енергетичну інфраструктуру на тимчасово окупованих територіях.

Знищення десятків енергооб'єктів у Криму, на Донеччині та Запоріжжі має чітку військову мету – паралізувати залізничну логістику окупантів. Зупинка електротяги змушує росіян переходити на тепловози, які стають наступними цілями разом із запасами дизельного пального.

Особливої актуальності ці удари набувають на тлі осіннього загострення на фронті, коли російські війська намагаються активізувати рух бронетехніки. Вогневий контроль над трасами вже змусив окупантів обмежувати пересування військових колон.

Наступним логічним кроком є масштабування цих ударів на територію самої Росії, зокрема по нафтопереробних заводах та портовій інфраструктурі. Це не лише підриває здатність Москви фінансувати війну, але й діє як превентивний захід проти масованих ракетних атак.