Наразі ми є свідками не лише руйнації глобальної безпекової архітектури, а й спроб знищення ідеї держави як найбільш збалансованого механізму розвитку громадянського суспільства. Державний суверенітет, конституційний лад, недоторканність державних кордонів, баланс гілок влади дедалі дужче розмиваються в глобалізованому світі, який все більше характеризується відцентровими тенденціями.

Чому варто говорити саме про державну ідентичність і чому вона є засадою нашого геостратегічного виграшу – читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Ерозія суверенітету та сучасні виклики національному коду

В умовах неоліберального популізму творення геостратегії вимагає радикального оновлення когнітивної матриці захисту державного суверенітету. Наразі вітчизняне законодавство обмежене легітимованим поділом лише на національну та громадянську ідентичність. Утім, поза увагою стратегів залишається фундаментальний інституційний оплот нації, який увиразнює результат державотворення не лише через формування української держави, а й через нову категорію – державну ідентичність.

Вона є не просто результатом етнокультурного самоусвідомлення, а першоосновою існування сильної інституційної системи та єдиним бар'єром, що здатен захистити права людини в жорстокому, глобалізованому світі, де транснаціональні корпорації спричиняють дедалі глибший розпад інституційної системи.

Нинішня екзистенційна війна московського режиму проти нашої держави ведеться не за ресурси чи території, це – геноцидна війна, яка ведеться на знищення самої нашої правосуб'єктності. Ворог прагне повністю знищити українську державну ідентичність, українську мову, культуру та національну пам'ять. Усе це відбувається через впровадження різноманітних сурогатних брендів. Кремль свідомо намагається розмити наше державницьке мислення, щоб помістити націю в забуття психології народу рабів.

"Хто ми: нарід чи чернь?" – так свого часу запитував видатний український мислитель Улас Самчук.

Саме тому Україна має протиставити агресору не лінійну толерантність, а сувору та беззастережну філософію етатизму*. Мушу наголосити: національні та громадянські ідентичності приречені на виродження, якщо вони не скріплені залізним політичним обручем міцної інституційної вертикалі, ефективної держави.

*Етатизм (або статизм, від французького état — держава) — це політичний і правовий напрям, який розглядає державу як головну рушійну силу, вищу мету суспільного розвитку та найвищу цінність

Ми стали свідками того, як колись розрекламована та розтиражована в Європі концепція мультикультуралізму зазнала абсолютного краху. Водночас ми – українці – чітко побачили і відчули на собі таке досі незнане явище, як колабораціонізм. Адже саме він оприявнив викривлене дзеркало української нації і сприяв формуванню національного коду.

Екзистенційна самототожність: від міфів до результату

Варто розібратися в тому, що насправді становить собою ідентичність. Еталонний посил коректного розуміння полягає в тому, що це – екзистенційна самототожність. Це відповідь на питання: "Хто ми є?", "Який наш національний код?", "Яка мета нашої української держави?"

Коли чиновники гучно декларують "ствердження української національної ідентичності", виникає логічне питання: а ми що, все ще перебуваємо у вічному процесі ототожнення, чи все ж маємо ясний результат усвідомлення своєї належності до великої нації?

Ознакою ідентичності є абсолютна тотожність, проте у лабіринтах інтеракціонізму вона часто перетворюється на нескінченний пошук нацією себе самої через почасти болісне намацування свого місця серед інших державних націй. Справжній, живий зв'язок із рідною мовою, історичною пам'яттю, сакральними традиціями, самобутністю та національною культурою (кодом нації в широкому розумінні) – це не стигматизований бізнесовий бренд. Навпаки – це сформований, загартований у вогні, усвідомлений інтерес до внутрішніх та зовнішніх вимірів існування українського суверенітету, де автохтонна нація чітко усвідомлює себе і свій державницький шлях у відповідному місці та часі і готова до реальних дій.

Імператив державної суб'єктності

Прийшов час чітко усвідомити інтереси самої держави як особливого, надскладного живого організму, і зафіксувати в усій системі стратегічної правотворчості прямі загрози саме інституту державності, а не лише розмитих "загроз державній безпеці", як це дискусійно прописано у чинній профільній Стратегії забезпечення державної безпеки.

На мій погляд, уведення в медійний та політологічний дискурс концепту державної ідентичності – це не відірвана від реальності теоретична забаганка. Поки чиновники за інерцією послуговуються розмитими шаблонами чи то про "державну безпеку", чи то про "державну політику у сфері державної безпеки", ми з вами маємо сформулювати суворий державницький імператив.

Якби ми не дискутували, та наріжним каменем нашого безумовного виживання мала б стати абсолютна цінність української держави. Будемо відверті – саме це хочуть знищити путінський та окремі інші політичні режими. Українська мова і культура можуть жити в екзилі, історична пам'ять – матеріалізована в архівах та оцифрована. А ось знищення держави – саме це і є екзистенційною метою рашизму. Без держави і поза державою нації не існує.

Безкомпромісне утвердження суверенної міжнародної суб'єктності також вимагає від нас ліквідувати семантичну меншовартість і повернути в ужиток єдино правильну, історично зумовлену назву нашої країни – Українська Держава.

Переконаний – це єдиний шлях підкреслити наш автохтонний, віковічний потяг до творення сильної та незалежної суверенної сили. Сили, яка не просить жодних безпекових індульгенцій, а сама диктує нові правила у буремному нелінійному світі.

Наше виживання і наша сила – приклад іншим націям і державам, що в сучасному світі не лише цінність людини визначає рух соціальної системи, а й передусім – цінність держави, в якій формуються всі достатні та необхідні умови для реалізації людиною власних інтересів.

Ядро міжнародної безпеки та пастки транснаціональних корпорацій

Звичайно, ви можете поставити запитання: який сенс у цих словах – державна, національна чи громадянська ідентичність? Але для того, аби отримати на це питання коректну відповідь, варто нам з вами усвідомлювати аксіому: лише незалежна і суверенна держава є первинним, центральним та визначальним суб'єктом міжнародного права, який зосереджує у своїх руках ключові інструменти впливу на світові процеси. Підкреслю: не людина, не суспільство – саме держава!

Лише держава володіє виключною монополією на встановлення дипломатичних відносин, укладання міжнародних договорів та повноцінний захист власних національних інтересів на світовій авансцені.

Як бачимо щодо недавніх рішень керівників США, бізнесові інтереси і національні інтереси почасти не збігаються. Перші не корелюють із міжнародною ситуацією і завжди є кон'юнктурними, вони не враховують стратегічні ризики і реалізуються поза контекстом стратегічної державної політики.

Коли йдеться про необхідність забезпечення дизелем США, то передусім йдеться про необхідність реалізації електоральних інтересів чинного президента США, а також бізнесових інтересів стейкхолдерів дата-центрів та розробників ШІ, де одним із основних видів палива, на якому вони працюють, є… дизель! Тож ви розумієте, що в цьому разі аж ніяк не йдеться про геостратегію або про національні інтереси США – їм тут немає місця. Суто інтереси бізнесу і транснаціональних корпорацій. Жодної політики – лише бізнес, жодної держави – лише бізнес.

І це призводить нас з вами до таких висновків: жодні корпорації чи наднаціональні організації не здатні замінити справжній інституційний каркас. Дипломатичне представництво, договірна правоздатність та політико-правове й мілітарне безумовне та невідворотне примушення порушників світового порядку до миру – усе це реалізується виключно через державні інституції, що робить державну ідентичність безальтернативною основою нашого геостратегічного виживання.

Тож маємо чітко розуміти: державна ідентичність віддзеркалює рівень розвитку власної геостратегії.

Уроки "скасованої держави": територіальний імператив проти хаосу

Узасадничення державної ідентичності вимагає від нас з вами серйозного аналізу глобальних соціально-політичних прецедентів. На мій погляд, одним із найбільш яскравих та прецизійних маркерів виступає праця відомого німецького аналітика Тіло Сараціна. Його фундаментальне дослідження "Німеччина скасовує себе" ("Deutschland schafft sich ab") виявилося пророчим.

Наслідки хаотичної міграційної політики, зниження народжуваності титульного етносу та ерозія освітніх стандартів призвели західний світ до безумовного та безальтернативного, фактично добровільного саморуйнування – самоліквідації без жодного пострілу. Сучасні дослідження різноманітних наукових установ нарешті вже просто підтверджують ці гіпотези реальними фактами і конкретними цифрами, але вже запізно…

Проте я звертаю вашу увагу на ключову лінгвістичну та геостратегічну деталь мови оригіналу: Сарацин у назві послуговується терміном "Land" (земля, територія), а не "der Staat" (держава). Тим самим наголошується саме на територіальному чинникові – недоторканності державних кордонів та збереженні територіальної цілісності – простору, де живе і безпечно розвивається нація.

Але є й інші приклади. Яскравим геостратегічним підтвердженням є випадок Тайваню. Попри колосальну економічну могутність, важливість для цифрової інфраструктури світу та окремішність політичної системи, він де-юре не володіє державною ідентичністю. Офіційна позиція світових лідерів та загальновизнана "політика єдиного Китаю" позбавляють цю територію міжнародно-правового визнання та повноцінного суверенітету на світовій арені. І саме це остаточно доводить аксіому, на якій я постійно наголошую: без офіційного визнання суб'єктності та здатності інституційної системи самостійно керувати власним геостратегічним ландшафтом, будь-яка уособлена ідентичність залишається лише незахищеним економічним брендом.

Ця теза є важливою з огляду на майбутні вибори в Україні: державність будують державники, а цифрові технології – відповідні фахівці у кібернетичній та цифровій сферах. Держава не може бути економічним проєктом корпорації або брендом.

Творення Української Держави: геостратегія майбутнього

Усвідомлення власної приналежності до конкретної держави як втілення суверенних властивостей спільноти сукупно з її міжнародно-правовим визнанням становлять головні ознаки державної ідентичності. Справжній онтологічний вимір цього явища полягає у здатності нації до самостійного вироблення та каскадного втілення в життя власної геостратегії, реалізації суверенного стратегічного курсу та сильної стратегічної державної політики.

Безкомпромісне гарантування конституційного ладу, безумовне забезпечення недоторканності кордонів і територіальної цілісності, а також ефективне управління об'єктами стратегічної інфраструктури є засадничими маркерами життєздатності інституційної системи. Державна ідентичність інтегрує в собі потенціал національного, громадянського та культурного розвитку, утворюючи органічний баланс спільного сталого поступу та виступаючи надійним інституційним каркасом захисту людини в глобалізованому світі.

Шлях утвердження цієї доктрини лежить у площині формування стратегічної меритократії*, де державницьке мислення остаточно завершує і ставить жирну крапку у світоглядних дискусіях навколо розмитих та віджилих моделей мультикультуралізму.

*Меритократія (від латинського meritus — гідний та грецького kratos — влада) — це принцип управління або соціальний устрій, у якому керівні посади, ресурси та вплив отримують найздібніші, найбільш освічені та компетентні люди, незалежно від їхнього соціального походження, статків чи зв'язків.

Нація спроможна зберегти свій автохтонний код та ген виключно в межах сильної інституційної вертикалі. Подальший розвій державної ідентичності в практичній царині вимагає чіткої синхронізації внутрішнього та зовнішнього вимірів державотворення на засадах ефективності, законності та справедливості. Формування соборності, усталеність державної мови та органічний баланс усіх гілок влади мають стати фундаментом для конструювання оновленого геостратегічного ландшафту.

Буду з вами відвертим: для України і для нас з вами це фундаментальний доктринальний урок. Адже когнітивна асиметрія в розумінні війни призвела до того, що Європа лінійно трактувала мир як "відсутність бойових дій", повністю прогледівши руйнацію власного інституційного каркаса, намагаючись сховатися під беззмістовними категоріями "гібридної війни".

Державницьке мислення тяжіє до захисту тіла і духу, ідеї та смислу існування Вітчизни. Будь-які ліберальні концепції "бездержавності": меншовартості, малоросійства, малоєвропейства, малоатлантизму, мультикультуралізму мають бути відкинуті як деструктивні. Ми ідентифікуємо себе як українці. Але тепер постало інше завдання – ідентифікувати себе із Українською Державою.

У цій точці ми будуємо невидимий, але залізобетонний духовний місток із попередніми та прийдешніми епохами. Наша державна ідентичність є втіленням Шевченківського заповіту єдності "і мертвих, і живих, і ненароджених земляків наших в Україні і не в Україні". Це жива естафета волі від титанів минулого до архітекторів майбутнього.

Національна та громадянська ідентичності можуть фрагментарно існувати в еміграції чи діаспорі, але лише в межах міцної інституційної оболонки – Української Держави – вони здатні забезпечити самозбереження та виживання нації.

Тож настав час усім носіям державницького мислення об'єднати інтелектуальні сили, свою енергію, потенціал та запечатати свій чин заради творення сильної, суб'єктної та величної Української Держави.