Україна і Сирія: "гібридна війна" і "гібридна нафта"

Загалом, мова йде, певно, про найважливіший невійськовий засіб протидії московській войовничій політиці – про позбавлення Кремля грошей, потрібних на його військові авантюри, як в Україні, так і в Сирії. Вперше про нього загомоніли в Європі влітку 2014 року, коли Росія почала свою "гібридну війну" проти України та запустила туди орди своїх "настамнєтов". Втім, тоді дискусія ні до чого не призвела. Тодішній єврокомісар з енергетики, соціал-демократ Ґюнтер Еттінґер, просто заявив, що ніяких санкцій в енергетичному секторі Європа проти Росії вживати не стане, тай край.

Того ж часу, сама можливість обмеження величезного європейського імпорту російських енергоносіїв, за великим рахунком, є, певно, найпотужнішим потенційним важелем, яким Захід може тиснути на Кремль. Різке скорочення або навіть припинення щомісячного постачання до Європи російської нафти – річ для європейців вельми болюча, це так. Але правда полягає у тому, що Євросоюз цілком у змозі її перенести, злізти з російської нафтової "голки" та навіть більш ніколи до неї не повертатися – у той час, як Росії свої нафтопродукти продавати, відверто кажучи, не вельми й є, куди. Хіба що до Китаю, за демпінговими цінами.

Бойові напівзаходи

У 2014 році Захід відреагував на російську агресію проти Південного Сходу України фінансовими, політичними та експортними санкціями, а також персональними санкціями проти цілого переліку осіб. Були вжиті заборони на перетин кордону для російських політиків, Росію було виключено з G8, деякі західні технології потрапили до переліку заборонених на ввезення до Росії, російським фірмам було обмежено доступ до західних фінансових ринків... і таке інше.

Нині про те, що ці санкції не подіяли, можуть твердити або повні панікери, або платні російські пропагандисти. Деякі наслідки видно неозброєним оком, проте, відверто кажучи, достатніми їх називати важко вже бодай тому, що Москва продовжує вбивати людей як в Україні, так і в Сирії – тобто, на це у неї є досить грошей, навіть, як на що інше (пенсії, освіта, медицина і такі подібні "дрібниці") вже серйозно не вистачає. Але найсильніша економічна зброя Заходу – всеохоплююче ембарго на імпорт російських енергоносіїв – досі застосоване не було і його застосування лишень спорадично обговорюється громадськістю.

Дедалі ретельніше в США та ЄС нині дебатуються інші теми: надання сучасної зброї та військових технологій українській армії, а також доправлення зброї сирійській «поміркованій» опозиції. Це доволі парадоксальна ситуація, позаяк Захід далеко ще не вичерпав економічних можливостей для припинення російських авантюр як у Донбасі, так і в Сирії, які у нього є.

Дорога наша нафта

Слід зазначити, що санкції на закупівлю російської нафти стали би країнам Євросоюзу значно дешевше, аніж це традиційно вважається. Доходи від нафтопродажу є найважливішою опорою для російського бюджету та для всієї російської економіки. Вельми відчутна частка щомісячних закупівель "чорного золота" з Росії ЄС у змозі без великих проблем замістити збільшенням імпорту з інших країн-виробників нафти. Офіційна статистика вказує, що, наприклад, доходи російського бюджету від зовнішньої торгівлі становили в 2014 році десь 37% (так стверджує офіційний інтернет-сайт російського міністерства фінансів). Левова частка цих доходів припадає саме на продаж нафти до Євросоюзу. Того ж часу, цікаво – продаж газу відіграє значно менш важливу роль, аніж про це звикли думати.

На цьому тлі, вже на початку листопада 2014, один з провідних німецьких експертів з російської економіки, Роланд Ґетц, писав у своєму матеріалі "Російські санкції: концепція, вплив та функція в російській політиці" (альманах Russland-Analysen, №285): "Нафтове ембарго Заходу щодо Росії було б вельми ефективною санкцією", позаяк, за його думкою, воно "може на довгі місяці бути скомпенсованим підключенням нафтових резервів США та ЄС, а також використанням вільних потужностей нафтовидобування Саудівської Аравії, тож нема причин побоюватись підвищення ціни на нафту на світовому ринку".

До того ж, за минулі два роки ціни на нафту встановилися на стабільно низькому рівні, що забезпечило імпортерам на кшталт Євросоюзу додатковий простір для маневру. На тлі поточної ситуації на нафтовому ринку, подібні санкції виявляються ще менш ризикованими, ніж навіть пару місяців тому. "На жаль, Захід полохається використовувати цей "останній інструмент" – констатував Ґетц у статті, яку було оприлюднено ще два роки тому. Слід зазначити, що він давно вже є послідовним апологетом необхідності відмови від російської "нафтової голки". Ще в 2009 році він стверджував у статті "Помилки європейської енергетичної дискусії", що "Європа, на противагу тому, що зазвичай стверджується, не є небезпечно залежною від енергетичної політики". На його думку, Старий континент має, окрім власних, вельми потужних запасів енергоресурсів та відновлюваних джерел енергії, ще й неабияку купівельну здатність та широкий спектр можливостей для імпорту, які дають йому доступ до енергетичних запасів усього світу.

Якщо Захід припинить купувати у Росії нафту в нинішніх обсягах – у Кремля значно поменшає грошей для його "гібридних" акції, військових авантюр, пропагандистських кампаній, політичних маніпуляцій й подібного – в Україні, в Сирії, в Молдові, в Грузії... та, власне, й у Євросоюзі. То може, справа того варта?

Без доходів від продажу корисних копалин (насамперед – нафти), російському керівництву вельми швидко довелось би зайнятися затиканням бюджетних дірок, спробами виконувати основні функції держави, без яких саме її існування стає безглуздим та позбавленим користі. Зважаючи на велетенську кількість в Росії держслужбовців, державних пенсіонерів, студентів державних вишів, отримувачів соціальних послуг тощо, Росія навряд чи була б спроможна фінансувати всілякі фейкові "республіки" на кшталт Придністров‘я, Абхазії, Південної Осетії, а також Л/ДНР. Не кажучи вже про анексований Крим та надто дорогих «олов‘яних солдатиків» у Сирії.

"Незамінних в нас нема"

Саме на тлі поточної політики ОПЕК Євросоюз цілком у змозі швидко знайти заміну Росії, як постачальника нафти. Це, щоправда, коштувало би Заходу певних зусиль та грошей, але, зрештою, могло б виявитись значно менш проблематичним, ніж навіть постачання зброї Україні або анти-асадівській опозиції в Сирії.

З свого боку, Росія не в змозі продавати подібні обсяги нафти поза межами Європи. Більшість російських нафтогонів ведуть до ЄС. Російська інфраструктура, порти та танкерний флот вкрай слабенько "загострені" під перекачку нафти в інші регіони планети. Кремль просто не в змозі запропонувати свою західно-сибірську нафту іншим покупцям. Москва залишилась би сидіти у велетенській нафтовій калюжі, допоки "Роснефть" та "Газпром" шукали б можливість продати "чорне золото" десь іще – наприклад, у Східно-Азіатському регіоні. Та й те – там же ж треба не лише мати відповідні транспортні можливості, а й знайти покупців, що теж не так вже й просто: у тамтешніх клієнтів є власні постачальники й довгострокові контракти.

Тож, зважаючи на ціну, час та енергію, які знадобились би Росії для пошуку нових ринків продажу та для збудування (без західної підтримки) необхідної експортної інфраструктури, Європа на довгі роки залишиться для Росії безальтернативним головним покупцем нафти. До того ж – на даний момент, найбільш кредитоспроможним. На цьому тлі наслідки європейсько-російської "торговельної війни", яка неминуче розпочнеться внаслідок вживання подібного ембарго, виявляються цілком осяжними. Звичайно ж, Росія може, наприклад, вжити відповідних заходів у вигляді зупинки постачання газу – і це буде відчутним ударом, тому що газ, на відміну від нафти, можна замістити лише в обмеженому обсязі, а багато країн ЄС все ще мають величезний ступінь залежності від російського газу. Проте, російському бюджету було б нанесено удару такої сили, що Кремль навряд чи зміг би собі дозволити втратити ще й на відмові від торгівлі газом. Додаткового зменшення експортних доходів він би просто не витримав.

Стосунки між Заходом та Росією вельми швидко можуть докотитися до дуже делікатної ситуації: західна зброя буде надана українській армії та сирійській опозиції, аби зупинити "гібридне вторгнення" Кремля в обох країнах, а бойова активність Москви, у свою чергу, фінансується з російського бюджету... який отримує гроші від Заходу за нафту й газ. Вельми неприємний парадокс, чи не так? Гроші Заходу в різних втіленнях підтримують, з одного боку, тих, хто протистоїть російському агресорові, з іншого ж – "годують" самого агресора.

Звичайно ж, подібна "торговельна війна" – перспектива не вельми приємна. Але альтернатива – а саме, подальша ескалація війн в Україні та в Сирії, таїть у собі значно більше ризиків, які можуть призвести вже до зовсім "чорного" майбутнього – як для України та Близького Сходу, так і для Росії та країн Заходу.

Читайте також: Локальний апокаліпсис для "Ісламської держави"