"Бо можу і хочу": як хлопець із ДЦП руйнує стереотипи та надихає тисячі українців

У сучасному світі ми все ще вчимося бачити людину, а не її діагноз. Досі багато хто сприймає інвалідність через призму обмежень, жалю і стереотипів. Ми часто забуваємо, що за кожною історією стоїть насамперед особистість – зі своїми мріями, талантами, почуттям гумору, планами на майбутнє.

Саме це на власному прикладі показує 21-річний Влад Дріщук з Хмельницького. Він народився з дитячим церебральним паралічем (ДЦП), але ніколи не дозволяв цьому діагнозу визначати, ким йому бути та як будувати власне життя. Цього року Влад закінчив навчання в університеті, самостійно написав і захистив диплом. Він волонтерить, подорожує, здійснює свої мрії й все це показує в особистому блозі.

Коли Влад опублікував перше відео, навіть не здогадувався, що за рік його аудиторія зросте з кількох сотень друзів до десятків тисяч підписників. Саме через блог і ми дізналися про Влада та його історію. Цей хлопець щодня доводить просту, але дуже важливу річ: люди з інвалідністю не потребують жалю – вони потребують прийняття, поваги та рівних можливостей.

Ми поспілкувалися з Владом у межах проєкту "Краса в незламності". Тож цей текст про хлопця, який не боїться бути собою та власним прикладом змінює уявлення українців про інвалідність. Про силу підтримки, любов, стереотипи, суспільство без бар'єрів і те, чому фраза "бо хочу і можу" стала його життєвим кредо – читайте далі на 24 Каналі.

Теж важливо "Друже, час повертатися до активності"․ Історія ветерана, який після ампутації допомагає іншим воїнам знову повірити в життя

Він не очікував, що це спрацює: як Влад почав вести особистий блог?

У Влада давно було бажання вести особистий блог і одного він таки наважився опублікувати перше відео. Хоч ця спроба розповісти про себе не мала успіху, хлопець не зупинився.

Я хотів показати своє життя таким, яким воно є. Вдруге підійшов до цього серйозніше: записав якісне відео, змонтував його і просто розповів про себе. Чесно кажучи, я зовсім не очікував, що воно настільки відгукнеться людям– згадує він.

Зараз відео Влада вірусяться в соцмережах, збирають сотні тисяч, інколи й мільйони переглядів. Однак для хлопця цифри не є найважливішими. Найбільша цінність для нього в тому, що завдяки своїй аудиторії може збирати кошти на табори для підлітків з інвалідністю.

Це важлива складова життя Влада, адже він волонтерить у громадській організації Young Life Україна.

Що Влад хоче показати людям через свої відео?

На своїх сторінках у соціальних мережах Влад показує звичайне життя. Як готує їжу, ремонтує побутові речі, зустрічається з друзями чи вирушає у подорожі. Він уже 2 роки живе окремо від батьків, тож навчився самостійно справлятися з домашніми справами.

Так, через особливості координації деякі буденні речі даються Владові складніше, ніж іншим. Але саме це він і вирішив не приховувати.

Я хотів показати людям, що я такий самий, як усі. Просто деякі речі роблю по-іншому. Можу щось розлити чи впустити, і це нормально. Але водночас можу сам жити, подорожувати, щось ремонтувати вдома чи реалізовувати власні проєкти– каже хлопець.

Влад на власному прикладі руйнує стереотип про те, що люди з ДЦП не можуть бути самостійними. І не хоче, щоб його сприймали крізь призму діагнозу.

Яке місце у житті Влада посідає підтримка друзів?

Хлопець веде активний спосіб життя, навчається, волонтерить, тож навколо нього завжди є люди, які підтримають. Саме друзі першими підтримали його ідею вести блог, допомагали не здаватися й зараз постійно поруч із Владом.

Для мене важливі справжні стосунки – без жалю чи поблажливості. Не тому, що в людини є інвалідність, а тому, що вона тобі цікава як людина– говорить хлопець.

Влад переконаний: люди з інвалідністю так само прагнуть дружби, любові, спілкування та прийняття. І саме це він постійно доносить суспільству через свій контент.

Як Влад ставиться до хейту і що допомагає тримати рівновагу?

Популярність завжди має дві грані. Завжди знайдуться люди, котрим щось не сподобається і вони напишуть про це публічно. Негативні коментарі є й під публікаціями Влада. Втім, до хейту хлопець ставиться спокійно.

Я розумію, що в кожної людини свої причини писати такі речі. Тому просто не зациклююся на цьому. Якщо є коментарі – значить, контент викликає реакцію– з усмішкою каже Влад.

Зберігати внутрішню рівновагу йому неабияк допомагає почуття гумору. Влад зізнається, що без самоіронії було б набагато важче. Він переконаний, що треба вміти правильно ставитися до себе і розуміти, що інвалідність – це лише одна з частин життя особистості.

Також особливе місце в житті Влада займає віра. Він розповідає, що після народження лікарі боролися за його життя, а мама молилася лише про одне – щоб її син вижив. Саме тоді вона пообіцяла присвятити його Богові, якщо хлопчик одужає.

Сьогодні Влад є свідомим християнином і це не нав'язане рішення. Саме у церкві він знайшов справжніх друзів, які завжди поруч, готові підтримати та допомогти. Хлопець переконаний: віра допомагає йому не втрачати опори у складні моменти та з вдячністю дивитися на все, що має сьогодні.

Я дуже вдячний Богові за людей поруч. За друзів, які мене підтримують, і за можливість самому бути для когось підтримкою– говорить Влад.

Запитайте, чи потрібна допомога: як суспільству правильно реагувати на людей з інвалідністю?

На думку Влада, наразі найбільша проблема нашого суспільства – брак знань. Маючи найкращі наміри, можна зробити людині погано лише через незнання. Саме інформування та руйнування міфів є одним з головних кроків до побудови інклюзивного суспільства. Тому хлопець постійно наголошує: допомога має починатися із запитання.

Найкраще, що можна зробити, – це спершу запитати, чи потрібна допомога. А якщо потрібна, то як саме допомогти. Бо інколи люди хочуть зробити добре, але без запитання можуть лише ускладнити ситуацію– пояснює Влад.

Також хлопець додає, що не варто звертатися до людей з інвалідністю через їхніх батьків чи тих, хто їх супроводжує. Завжди можна поставити питання напряму.

Бо може і хоче: яку мрію цього літа здійснить Влад?

Разом із компанією друзів та однодумців уже цього літа Влад підійматиметься на найвищу вершину Українських Карпат – Говерлу. Каже, що це одна з його давніх цілей, яку нарешті втілить в життя.

Також хлопець мріє запустити власний мерч. З найпопулярнішого його відео публіці в соцмережах дуже сподобалася фраза, яка стала особистим життєвим принципом Влада.

"Бо можу і хочу", – саме так Влад описує свій підхід до життя. Можливо, зовсім скоро це кредо з'явиться на футболках.

Його історія не про героїзм щодня: що означає для Влада "краса в незламності"?

Ця розмова відбулася у рамках проєкту "Краса в незламності" і коли запитали у Влада, що для нього означає ця фраза, хлопець замислився лише на мить.

Це коли навіть у складні часи ти пам'ятаєш, хто ти і для чого робиш те, що робиш. Коли знаєш своє покликання, стає набагато легше рухатися вперед і не закриватися в собі– відповідає він.

Саме про це історія Влада Дріщука. Не про героїзм щодня чи боротьбу заради боротьби. А про життя, в якому є мрії, жарти, друзі, навчання, великі плани та віра в себе. Попри все.

І Влад своїм насиченим та активним життям доводить, що людина набагато більша за будь-який діагноз.