Вижили в ГУЛАГу, щоб стати героями Європи: забута правда про українців у битві за Монте-Кассіно

Сьогодні західні архіви розкривають здатні вразити деталі про наших земляків у лавах Другого польського корпусу генерала Владислава Андерса. Їхній шлях від сибірської тайги до залитих кров'ю схилів італійського Монте-Кассіно – це не просто військовий подвиг, а пронизлива історія виживання всупереч законам логіки. 24 Канал розповість про все це трохи докладніше.

Як бранці сибірської тайги перетворилися на елітних солдатів Другої світової?

У вересні 1939 року Радянський Союз та нацистська Німеччина розірвали Східну Європу на шматки, що обернулося для жителів Галичини та Волині масовими депортаціями. Сотні тисяч громадян Другої Речі Посполитої, серед яких були десятки тисяч етнічних українців, опинилися у смертельних обіймах ГУЛАГу, де масово гинули від цинги, обморожень та виснаження на Колимі й у Казахстані. Проте у 1941 році геополітична шахівниця різко змінилася – Гітлер атакував Сталіна, змусивши Москву підписати угоду Сікорського-Майського. Ця "амністія" зі скрипом, але відчинила брами радянських концтаборів.

Генерал Владислав Андерс – поляк, який сам щойно вийшов із камер Луб'янки – почав формувати армію з цих живих мерців. Радянська влада при тому свідомо перешкоджала вербуванню українців (щоб не випустити їх із країни), цинічно оголосивши жителів Заходу України "громадянами СРСР" – тому тисячі наших земляків, рятуючись від радянського рабства, записувалися поляками або римо-католиками (НКВС та радянські військкомати ретельно перевіряли списки добровольців, щоб зберегти мобілізаційний ресурс для Червоної армії).

У 1942 році Вінстон Черчилль та лондонське командування організували евакуацію цієї армії – через Каспійське море до іранського порту Пехлеві (нині Бендер-Ензелі) "флотилія відчаю" переправила понад 115 тисяч виснажених солдатів і цивільних. Англійські медичні офіцери в Ірані фіксували жахливі картини – дорослі чоловіки-військові важили по 40 кілограмів, страждали на тиф і малярію. Але під сонцем Близького Сходу, вигодувані британськими пайками та озброєні гвинтівками Lee-Enfield, ті люди пройшли фантастичну трансформацію.

Українці у лавах польської армії Владислава Андерса: дивіться відео oleksiybukhalo

Чому саме українська кров окропила неприступну фортецю Монте-Кассіно?

Через Ірак, Палестину та Єгипет новостворений Другий корпус невпинно рухався, водночас тренуючись та готуючись завдати удару у "м'яке підчерев'я" Європи, контрольованої країнами Осі. Річ у тім, що на початку 1944 року наступ союзників в Італії захлинувся на Лінії Густава – потужній системі німецьких укріплень, ключовим вузлом якої було стародавнє бенедиктинське абатство Монте-Кассіно, що височіло на скелястому масиві. Американські, британські, індійські та новозеландські війська зазнали катастрофічних втрат у трьох невдалих штурмах проти окопаних німецьких парашутистів, і тоді завдання здолати їх доручили корпусу Андерса.

У травні 1944 року розпочався фінальний апокаліптичний штурм, а місцевість була справжнім кошмаром – із гострих скель, мінних полів та безперервного кулеметного вогню. І тут слід наголосити, що серед батальйонів 3-ї Карпатської стрілецької та 5-ї Кресової піхотної дивізій, які брали участь в атаці, значний відсоток становили саме етнічні українці. Бій ішов за кожен метр – солдати билися врукопаш, використовуючи багнети й гранати та повзучи по тілах своїх полеглих побратимів. 18 травня руїни монастиря нарешті впали – і відкрили союзникам шлях на Рим.

Але ціна перемоги була жахливою. Понад тисячу солдатів Другого корпусу назавжди залишилися на тих схилах. Якщо сьогодні ви відвідаєте польський військовий цвинтар біля Монте-Кассіно, за яким ретельно доглядає сама польська держава, то побачите правду, викарбувану в камені – серед тисяч латинських хрестів височіють сотні православних та греко-католицьких. Прізвища, що закінчуються на "-ук", "-чук" та "-енко" також мовчазно свідчать про колосальну самопожертву українців.

При тому десятиліттями їхня історія залишалася на маргінесі – Радянський Союз таврував їх як зрадників, викреслюючи з офіційної пам'яті, а на Заході їх просто узагальнювали як "поляків". Сучасна історіографія нарешті повертає тим українцям чесне обличчя – вони билися не просто за Британську корону чи вільну Польщу, а й за своє право на існування, довівши, що навіть м'ясорубка ГУЛАГу не здатна зламати їхній дух. А їхній шлях від сибірської вічної мерзлоти до залитих сонцем і кров'ю вершин Італії назавжди залишиться одним із найвеличніших епосів Другої світової війни.