Як галицьке масло стало еталоном якості у Західній Європі
Уявіть собі містечко Стрий Львівської області у 1904 році. Належить воно Австро-Угорській імперії і розраховувати українці можуть хіба на власні сили – тримають корів, ведуть господарство – так і сім'ю можна прогодувати, та й на базарі буде що продати.
Навряд чи хтось тоді міг уявити, що маслом із Західної України незабаром маститимуть свої свіжоспечені булочки заможні аристократи по всій Європі, а селяни завдяки цьому отримають стабільне джерело прибутку. Ситуацію змінить звичайний кооператив.
Читайте також: Як Василь Барвінський, попри протидію радянської влади, відновив свій музичний спадок
Священику Остапові Нижанківському було болісно дивитися на злидні, у яких жили українці. Взявши за основу досвід чеських та данських кооперативів, вирішив і серед своєї пастви відкрити молочарню. Оскільки приміщення не було, скористалися місцевим будинком "Просвіти". Схема проста – селяни отримують місце збуту свого молока за ринковою ціною, а кооператив натомість продає вироблену з нього молочну продукцію.
Про дерев'яні маслобійки навіть не йшлося, адже це нераціонально. Натомість у село привезли сучасний сепаратор із Копенгагена. Пристрій був справжньою дивовижею для селян – шумів і гуркотів так, що ходили чутки, мовляв, усередині живе нечиста сила, і у всіх, хто ним користується, корови втратять молоко. Але перші прибутки повністю розвіяли забобони.
Засновник кооперативу "Маслосоюз" Остап Нижанківський
За 10 років таких молочарень уже було близько сотні, при чому географія розрослась по свій Галичині. Темпи виробництва теж зростали: якщо на початку одна молочарня продукувала в середньому 2 кілограми масла на день, то з роками – 10 кілограм.
Читайте також: Як лижі українського виробництва здобули золото на Зимовій Олімпіаді
Перша світова змусить кооператив натиснуту на паузу – люди тільки й виживали завдяки своїй худобі. Навіть після її завершення, поставити на ноги колись успішний союз було теж не просто – повернулися до роботи аж у 1924 році. Новому директорові кооперативу Андрієві Палію доводилося розвозити масло до своїх клієнтів у звичайній валізі. Та наполегливість приносить перші результати і вже наступного року обсяги виробництва зростають у 4 рази. Якщо раніше масло розвозили возами, то у 1927 році купують перший вантажний автомобіль. У період розквіту їх буде аж 19.
На початку 1930 років "Маслосоюз" щороку продавав 3 мільйони кілограмів масла. На етикетках був на той час уже впізнаваний логотип з чотирилистковою конюшиною. Для своїх молочарень закуповують найновіше обладнання з Європи, у містах відкриваються фірмові магазини, де можна було придбати масло, сир та сметану, більше того, там навіть можна було поїсти канапки з сиром чи медом. Ці ж товари експортують до Німеччини, Англії, Голландії, Данії, Італії, Франції та ще десятка інших країн.
Логотип "Маслосоюзу"
Такий успіх полягав у високих стандартах якості. Оскільки польська влада не була в захваті від такої активності українців, тож прискіпливо контролювала санітарні норми. Працювати в таких умовах було складно. Не те що молочарні, але й стайні з худобою були у зразковій чистоті, що зрештою й вплинуло на якість українських продуктів. "Маслосоюз" пішов далі і прийняв на роботу ветеринарів, які їздили господарствами і стежили за здовов'ям корів та давали рекомендації, як підвищити надої молока.
Читайте також: Як Стефан Кульженко зберіг для нащадків вигляд Києва у ХІХ столітті
Наприкінці 1930 років у "Маслосоюзі" нараховували 500 тисяч господарств усієї Західної України. Складно було в селі знайти українську сім'ю, яка б не здавала їм молока. Друга світова війна знову пригальмує діяльність кооперативу, але остаточну крапку поставить радянська влада – така кількість незалежних господарств явно не вписувалась в ідеологію комунізму. Керівники "Маслосоюзу" змушені були емігрувати на Захід.