Чому зараз Польща схожа на Україну в 2014-му?

Тому що права нації (про що і в нас часто забувають) належать до прав людини, а права людини – невід'ємна складова прав нації.

Читайте також Референдум щодо питання абортів: скільки поляків підтримують таку ідею

(Хто не в курсі – протестанти співають "Роту", гімн польського визвольного руху поч. 20-го ст. на слова Марії Конопніцької:

Nie rzucim ziemi skąd nasz ród!
Nie damy pogrześć mowy!
Polski my naród, polski lud,
Królewski szczep piastowy.
Nie damy, by nas zgnębił wróg!
Tak nam dopomóż Bóg!)

Це важливі не лише для Польщі, історично (цивілізаційно) етапні події, без сліз неможливо дивитися навіть на відео. А мене трясе ще й додатково – від спогаду 6-літньої давности:

"15 травня 2014 року я йшла по варшавській "старувці" й дрижала, як од холоду. Стояло дзвінке, сонячне надвечір'я, неподалік од св. Яна щось заспокійливе грали вуличні музиканти, назустріч мені сміялись закохані, перегукувались туристи, мчали на роликах підлітки з морозивом, – і я дивилась на цей милий, затишний, безмежно домашній світ столичного середмістя, мов крізь стіну сліз: у Донбасі російські найманці вже хапали людей на вулицях і розрізали їм животи за український прапор, перші європейські праві, що підтримали анексію Росією Криму, готувалися вигравати вибори в Європейський парламент, я приїхала до Варшави (я в ті тижні їздила волати на голос з усіх міжнародних трибун!) на симпозіум, присвячений 25-літтю "Солідарности", і вранці, вислухавши добродушну доповідь президента Коморовського про те, яким успішним став для Польщі шлях демократії, "і як шкода, що Україна обрала інший шлях" (verbatim), мало не розридалась над цією по-дитячому непохитною вірою польських еліт у те, що бабай не вилізе тобі з-під ліжка, якщо міцно заплющити очі, – а в поблизькому сквері, куди я вийшла побродити під гнітом власних думок, експонувалися на білбордах світлини Ван де Полля з Варшави 1934-го, і на них так само, тільки 80-ма роками раніше, сміялись закохані, перегукувались туристи, бігли підлітки – чи то тінями, чи чорно-білими рентґенограмами сьогоднішніх живих, – і мене зненацька оглушила, мов боксерським хуком в щелепу, фраза з анотації на першому з ряду білборді: "To był ostatni taki rok".

Ознайомтесь! Президент Польщі вперше відреагував на протести через заборону абортів

Тобто я якось умить, чітко й безповоротно, здала собі справу, що це не про "тоді", а про "тепер" – не про 1934-й, а про 2014-й. Що світ змінюється, перетинаючи якусь фатальну межу, просто зараз, тепер і вже. Отут мене й затрясло. І я йшла Новим Святем і дрижала од цього відкриття: од того, що всі ці люди довкола мене ще "нічого не знають"". (с)

(З есе "Із східним акцентом" із збірки "Planeta Piołun", що невдовзі з'явиться у варшавському видавництві Agora).

Тепер вони знають. Ми знову разом – всі, хто чинить опір наступові нового глобального тоталітаризму.