Розташована за 40 кілометрів від сучасного Миколаєва, місцевість здавалась ідеальною: високе плато оточене ярами, зі сходу захищене Бузьким лиманом. Куди не глянь – родючі землі Дикого поля, а води Південного Бугу та Дніпра не лише забезпечували рибою, а ще й сприяли торгівлі.
Мешканці Ольвії не обмежувались торговельними контактами з племенами скіфів і сарматів, що заселяли південь сучасної України, а й сягали берегів Єгипту та Апеннінського півострова.
Поселення складалось з двох частин: у Верхньому місті розташовувались храми, школа, театр та іподром, а в Нижньому – порт та майстерні.
Тут були свої філософи, вчені, поети, музиканти. Особливу увагу приділяли спорту: в Ольвії регулярно влаштовували змагання з бігу, метання списа й диска, стрільби з лука. До речі, власного війська не було. Воїном вважався кожен чоловік, адже тримати зброю тут вчили змалечку.
Головним заняттям мешканців міста було гончарство, до наших днів збереглося чимало уламків від глиняних горщиків. В обмін на свої вироби ольвійці купували худобу, вовну, а також рабів.
У період свого розквіту щасливе місто займало площу близько 50 гектарів, а його населення сягало 20 тисяч. Втім у III столітті його зруйнували готи, а на початку IV століття племена гунів остаточно знищили Ольвію.
Не церемонились із руїнами й турки. Зводячи фортецю Очакова, вони просто розібрали місто на будівельний матеріал.
Разом з тим, не розкопаною залишається значна частина міста, ще досі не знайдено театру та декілька храмів, тож попереду в археологів ще чимало роботи.
До речі, з Ольвією пов'язано й чимало легенд. За однією, саме тут знаходилась Троя, а за іншою гетьман Петро Сагайдачний після вдалого походу на кримського хана, заховав усю його казну під мурами Ольвії.
Читайте також: "Тіні забутих предків" — український шедевр, який увійшов в програму Гарварду