В основі – бойові щоденники та розповіді ветеранів АТО. До зйомок залучили професійних воїнів і професійних акторів. Направду важко відрізнити, хто справжній актор, а хто справжній військовий. А все чому? Бо актори проходили серйозний вишкіл на полігоні, аби не фальшивити в кадрі. Ба більше! Міноборони надало техніку для правдивого зображення війни. "Позивний "Бандерас" – кіно, після перегляду якого бійці монотонно курять сигарети, повторюючи: "Так воно все і було…"
Трейлер фільму – дивіться відео:
Вашій увазі інтерв'ю із справжніми ентузіастами: режисером фільму Зазою Буандзе, акторкою Юлією Чепурко, яка зіграла головну героїню, та нацгвардійцем Сергієм Башковим на псевдо "Індіанець", фронтові щоденники якої лягли в основу фільму. Читайте про те, як вдалося досягти нечуваного єднання бійців і акторів у кадрі, які реальні моторошні епізоди увійшли у фільм та як знімальна команда наразила себе на небезпеку у пошуках військової правди…
Читайте також: Фільм "Позивний "Бандерас": гарячий бойовик про війну на Сході, якому віриш
Як так сталось, що фронтові щоденники "Індіанця" лягли в основу фільму?
Сергій: Волонтерка Женя, яка від початку війни допомагала нашому взводу, звела мене із сценаристами. Вони саме шукали бійця, який у 2014-му пішов з Майдану на війну. При зустрічі я показав багато фронтових відео і щоденники з першої ротації у Слов'янську – понадривані маленькі шматочки зошита, де записував військовий побут. Я робив це для себе, а не з метою публікації. Зафіксовував побутові фронтові дрібниці, які потім забудуться. А перечитаєш і згадаєш, як воно було… Я сказав, якщо щось цікавить для фільму – беріть, бо фільм треба для України.
Ваше кіно реальні бійці називають дуже правдивим. Як вдалося хоча б обрати локацію – військовий табір, який фактично ні чим не відрізнявся від справжнього табору бійців на Донбасі?
Заза: Знімати в Донецькій області не можна. Тому ми шукали ідеальне місце кілька місяців. І знайшли! З кінематографічної точки зору, наш військовий табір був просто вражаюче фактурним. Всі на цьому зійшлись, бо ми одна команда, яка прекрасно один одного розуміє і знає, який колір і смак повинен мати фільм.
А далі ми вирішили переконатись, що він таки відповідає дійсності, а не лише нашим уявленням… І почали з Маріуполя і до Слов'янська чи Краматорська оглядати лінію фронту. А вже в Курахово ми заблудились і опинились в максимальній близькості від бойових дій… До Донецька залишалось 7 кілометрів!... І раптом побачили абсолютну копію нашої локації під Одесою – справжній військовий табір! Це знак зверху, не інакше. Ми переконались, що заплановане нами – правильне, вибрались із Сходу і повернулись в Одесу доводити справу до кінця.
Військовий табір – локація для зйомок
І долучили до зйомок сотню бійців?
Юлія: У нас не було професійних акторів масових сцен. Їх грали справжні ветерани війни і діючі бійці, які виривались лишень на зйомки і повертались назад. Вони приїжджали з запахом війни, бо навіть одежі не встигали попрати. Вони всі нас консультували: як спілкуватись і як поводити себе. Коригували нашу літературну мову, бо говорили, що бійці так не спілкуються. Ми були їм вдячні, бо завдяки цьому не могли хибити на екрані.
Чи очікували ви такого єднання військових і акторів?
Заза: Я на це розраховував. Розумієш, є бойові деталі, які актор не може знати… А коли поруч реальний боєць, актор запам'ятовує, як той ходить і що говорить. Вони ж мають особливий сленг! Ми не змогли дозволити все, адже й так через лайку у нас рейтинг 16+. А якби була вся фронтова лексика, то рейтинг би перевалив за 20+.
Сергій: я теж зіграв в одному з епізодів. Була ще одна деталь щодо реалістичності. Коли знімали сцену на блокпосту – ми мали охороняти його від людей, які кидають каміння. Заза підійшов, розставив нас у кадрі, пояснив суть і ні слова не сказав, як нам рухатись...
Заза: Це було б по-дурному з мого боку.
Сергій: Так от хлопці себе вели так, як вони б поводились у подібній ситуації на фронті. Такого було багато. Наприклад, з підняттям і опусканням автомату вверх-вниз. Якщо напруга, то автомати підняті, якщо йде діалог з місцевими – опущені. У нас – бійців – автомати автоматично опускались. І спочатку думали, чи правильно робимо, чи ні. Це було незвично.
Юлія: Що ще цікаво. У фільмі є актор, який грає "Індіанця", себто Сергія. Актор був поруч зі своїм прототипом.
На передньому плані – Олег Онещак у ролі "індіанця"
Сергій: Так… Він мене довго розпитував і старанно спостерігав.
Заза: І направду я бачу багато схвальних відгуків щодо харизми цього персонажу, що його зіграв львівський актор Олег Онещак з театру Курбаса. Він дуже глибоко впав у роль. На загал, не було не талановитих акторів.
Юлю, як вам було зніматися на мілітаризованому майданчику?
Юлія: Особисто я не проходила вишкіл з фронтовими інструкторами на Кропивницькому полігоні разом з усіма хлопцями. Адже до мене поставились, як до дівчинки. Але я вміла стріляти. Зніматись було легко.
А актори проходили тижневий вишкіл у Кропивницькому в таборі підготовки справжніх бійців. І до них зовсім не ставились як до акторів: уночі будили і змушували стріляти, лазити, ходити навшпиньках. Вони повернулись іншими людьми. Зараз хлопці згадують про цей час як про найкращі підготовку до такого фільму.
Юлія Чепурко на знімальному майданчику
Перейдімо до актуальних питань, які породжує фільм. Ваше кіно фактично є другим по рахунку вітчизняним ігровим фільмом про російсько-українську війну. Ви чи не перші підняли тему зомбоящика і місцевих жителів і показали проросійських мирних – людьми, з якими треба шукати діалог і яких варто намагатись зрозуміти. Сергію, воюючи на Сході, як ваш батальйон шукав діалог з населенням?
Сергій: Люди скрізь люди і скрізь вони однакові: що в Києві, що на Донбасі. Є патріоти і є проросійськи налаштовані. Прийшовши на війну, наш батальйон отримав завдання: найперше – берегти життя мирного населення. На другому місці було збереження життя побратима, а на третьому – вже своє.
Ми з гумором сприймали, коли нас називали "карателями", "бендеровцями" чи "фашистами". Працювали і налагоджували контакт з місцевими у сірій зоні.
Був цікавий випадок. Уявіть, добування води у сірій зоні – двічі на день справжня військова операція. Озброєним нам треба було 400 – 600 літрів набрати тим маленьким відеречком у криниці. Це ж стільки раз його треба підняти і опустити!.. Зовсім не зручно. І чудовий 90-річний дідусь запропонував включити мотор у його помешканні і налити потрібну кількість води за кілька хвилин.
Ми пояснили, що у сірій зоні у нього можуть бути проблеми через це з «ополченцями». На що відповів: "Я воював у Другу світову війну. У мене є "двохстволка" і я кожному покажу, хто буде проти. Це моє рішення на моїй землі – допомагати вам". І він нам не раз качав ту воду…
Місцеві приходили до нас і за медикаментами, і за їжею. Інколи бійці самі голодували, але віддавали харчі дітям чи старим. Якось прийшла жінка сепаратиста з двома дітками в колясці. Сказала, що голодують і попросила харчів. А ми в жарт спитали, чому чоловік не допомагає. Відповіла, що той на Донецьку у фірмі працює і зник, вже як 5 місяців. Ми відповіли, що знаємо, що то за офіс… Але винесли їм макарони, гречку, цукор, тушкованка. Жінка розуміє, що ми знаємо, на якому боці її чоловік і дивиться, як хлопці навантажують повну коляску їжі.
– Чому ж Ви грузите? – запитала.
– Але ж діти не винні, що їх батько – ідіот…
Розумієш, ті, що називали нас "карателями", через місяць-два стояння батальйону у їх селі, змінювали свою думку. Вони бачили, що у нас не було ні мародерства, ні аватарства, ні обстрілів села. Вони розуміли, що Нацгвардія і ЗСУ не несуть їм загрози…
Коли території вийдуть з окупації, що робити з проросійськими місцевими жителями?
Заза: У першу чергу треба виключити зомбоящик, викинути його до бісової матері і піти на "Позивного "Бандераса". Як до місцевих ставитись по закінченню війни? Злочинці мають бути наказані. А зі звичайними людьми, яким довгий час промивали мозок, треба говорити, кіно показувати, книги привозити. Має бути культурна хвиля. Адже ніхто з нормальних не говорить, що по закінченню війни треба на Донбасі влаштувати гетто! З цими людьми треба жити разом.
Читайте також: По той бік: як живуть мешканці прифронтової зони та що розповідають про підступи терористів
Юлія: Бійці розповідали, чому знайомі у Донецьку йдуть на ту сторону, бо в Росії давно є дуже міцний герой у книгах та фільмах. А в нас їх немає! Якщо ми і далі відсторонятимемось від своєї історії і сучасних героїв, якщо не матимемо нашого плацдарму - сильного та міцного – то не побудуємо майбутнього. Тому і знімаються "Кіборги", "Позивний "Бандерас" аби показати, що в нас теж є мова, культура і сильні хлопці в армії. Зараз головне показувати і поширювати цю інформацію.
Сергій: Щоб дітки хотіли бути схожими не на Порєченкова, а на нашого "Бандераса".
Заза: Тому дуже правильні процеси зараз відбуваються. Створюється нова міфологія – не казки, не брехня, а культурний код в ментальності нації.
Далі буде...
Фото: Олексій Годзенко