Річ не у Федорові: чому одна кадрова зміна змусила нервувати Захід
Поки в українських містах люди виходять на вулиці з плакатами "Не руйнуйте те, що працює", реакція на звільнення Михайла Федорова вийшла далеко за межі України. Саме це є головною історією.
Уперше кадрове рішення Банкової почали публічно коментувати ті, хто останні три роки допомагає Україні вистояти у війні. І це вже не про прізвище одного міністра, а про довіру. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Україна побачила протести, а Захід – сигнал
Коли десятки міст виходять на мітинги – це можна пояснювати емоціями. Але коли генеральний секретар НАТО Марк Рютте окремо говорить про наступність політики та окремо дякує звільненому міністру, це вже дипломатична мова.
Рютте не критикував Зеленського, але він фактично сказав партнерам: не хвилюйтеся, ми сподіваємося, що курс не зміниться. Такі заяви не звучать випадково.
Ще показовішою стала реакція Берліна. Борис Пісторіус публічно подякував Федорову. Депутат Бундестагу Робін Ваґенер визнав, що рішення для нього залишається незрозумілим. А військові експерти взагалі перестали добирати дипломатичні формулювання. Густав Ґрессель заявив, що Зеленський "потужно вистрілив собі в ногу".
Справа тут не у симпатіях до Федорова – європейці оцінюють ризики. Для Заходу Федоров був не просто міністром. За шість місяців він встиг стати обличчям нової української оборонки. Саме при ньому:
різко прискорилася інтеграція безпілотних систем;
почалися великі спільні проєкти з Німеччиною;
стартували домовленості щодо виробництва сучасного озброєння;
суттєво зміцнилася довіра донорів.
Відставка Федорова для Заходу – це зміна людини, з якою вже були побудовані робочі відносини.
Чому всі говорять про довіру?
Оборонна промисловість працює повільно. Вона будується на роки, на особистих контактах, репутації та впевненості, що домовленості виконуватимуться незалежно від політичних рішень. Саме тому західні експерти зараз говорять не про особистість нового міністра, а про ризик втрати темпу. А у війні темп часто означає життя.
Євген Хмара має бездоганну бойову біографію: "Альфа", Зміїний, операції СБУ, повага серед військових. Майже ніхто цього не заперечує. Однак проблема сьогодні не в його компетентності, а в тому, що він заходить у систему після найбільшої кадрової кризи за останні роки.
Крім того, залишається юридичне питання: чинне законодавство передбачає, що Міністерство оборони має очолювати цивільна особа. Тому навіть саме призначення потребує додаткових процедур.
Чому тепер знову говорять про Сирського?
Паралельно BBC повідомляє, що Зеленський нібито розглядає можливість зміни головнокомандувача. Тут виникає головний парадокс. Багато експертів вважають, що головна причина конфлікту була саме у відносинах між Сирським і Федоровим, але якщо Сирського все одно доведеться міняти, то навіщо було втрачати Федорова?
Саме це питання зараз дедалі частіше ставлять не лише в Україні, а й за кордоном.
Найбільший ризик – не кадровий
Україна воює не лише зброєю. Вона воює довірою. Довірою партнерів. Довірою виробників зброї. Довірою інвесторів. Довірою власного суспільства. Саме тому нинішня історія значно більша, ніж історія одного міністра.
Федоров може більше ніколи не повернутися в Міністерство оборони. Хмара може виявитися сильним керівником. Сирський може залишитися або піти. Але головне питання: чи зможе влада так само швидко відновити ту довіру, яку втратила за кілька днів?
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.