Цей химерний проєкт увійшов в історію як "Донецько-Криворізька Радянська Республіка", або "ДКРР". І от цікаво, що її утворення стало абсолютною несподіванкою навіть для вищого керівництва у Петрограді – бо ця авантюра геть не посилювала позиції більшовиків, а навпаки – ледь не зруйнувала їхню стратегію захоплення всієї України. Що було далі, 24 Канал розповість трохи докладніше.
Чому "ДКРР" на Сході України стала катастрофою для стратегії більшовиків?
Щоб зрозуміти природу того квазідержавного утворення, слід відкинути міфи про хитрий план Петрограда та поглянути на хаос, який панував у лавах самих більшовиків. У лютому 1918 року місцеві комуністи на чолі з Федором Сергєєвим (відомим під псевдонімом "Артем") зібралися у Харкові та проголосили створення "Донецько-Криворізької Радянської Республіки" ("ДКРР"). Чого вони хотіли? Об'єднати вугільні басейни Донбасу та залізні рудники Кривбасу в єдину адміністративну одиницю, повністю ігноруючи національне питання та етнічні кордони.
Це була класична самодіяльність регіональних еліт, які хотіли одноосібно контролювати колосальні ресурси без огляду на Київ чи навіть Петроград. І от саме тому реакція більшовицького лідера Володимира Леніна на цю ініціативу була далекою від схвалення – він був буквально розлючений тим зухвалим кроком. Центральний уряд у Росії розглядав створення "ДКРР" як фатальну стратегічну помилку.
Тим часом на початку 1918 року Українська Народна Республіка (УНР) проголосила свою повну незалежність Четвертим Універсалом, тож і Леніну була критично потрібна єдина й повністю підконтрольна маріонеткова "радянська Україна", щоб протиставити її легітимному уряду в Києві. А творці "ДКРР", відрізавши від України її найбільш пролетарський та індустріальний регіон, фактично позбавили місцевих більшовиків соціальної та економічної бази.
Тоді Ленін почав буквально бомбардувати Харків гнівними телеграмами, категорично вимагаючи припинити сепаратистські ігри, адже розкол єдиного фронту загрожував неминучим колапсом усієї більшовицької експансії на південний захід колишньої імперії. Насправді доля тієї фейкової республіки вже була вирішена – і не у кабінетах Харкова, а під безжальним тиском невідворотної сили міжнародного права та великої європейської політики.
Чим була насправді так звана "Донецько-Криворізька Радянська Республіка" у 1918 році: дивіться відео Dydl
Що змусило червону Росію ліквідувати власних поплічників у фейковій республіці?
3 березня 1918 року більшовицька Росія, притиснута до стіни нищівними військовими поразками, підписала Брест-Литовський мирний договір із Центральними державами. За цим документом, російські більшовики були змушені офіційно визнати УНР (яку Німеччина та Австро-Угорщина визнали ще у лютому) та її суверенні кордони, які беззаперечно враховували й території Сходу та Півдня України. Саме у цей час паніка остаточно охопила кабінети радянського керівництва – бо німецька армія у сотні тисяч добре вишколених солдатів вже стрімко просувалася вглиб українських територій на законне запрошення уряду УНР, щоб вибити більшовицькі загони.
Натрапивши на реальну загрозу повного знищення своїх збройних сил, Ленін миттєво перейшов до рішучих дій проти харківських сепаратистів, забувши про будь-яку партійну солідарність. Вже 15 березня 1918 року Центральний комітет партії у Москві видав безапеляційний наказ – "Донецько-Криворізька Республіка" має бути негайно ліквідована, а її території мають безумовно ввійти до складу радянської України.
Мета цього маневру була прагматичною до абсолютного цинізму – Кремль відчайдушно намагався створити хоча б видимість єдиного фронту проти німецьких військ, що активно наступали. "Уряд ДКРР", який ще вчора гучно заявляв про свою економічну незалежність та особливий шлях, покірно виконав розпорядження своїх московських кураторів, продемонструвавши абсолютну політичну нікчемність та залежність.
Кінець цієї драматичної історії був напрочуд стрімким і цілковито безславним для місцевих радикалів. Навесні 1918 року німецькі війська разом із бойовими підрозділами армії УНР блискавично звільнили Харків, а згодом і Луганськ, куди у паніці намагалися втекти залишки уряду Артема. До кінця квітня від "Донецько-Криворізької Республіки" не залишилося й найменшого сліду на політичній карті.
Загалом, весь цей історичний епізод був хрестоматійним прикладом того, як імперський центр жорстоко придушує будь-яку регіональну самодіяльність, навіть якщо вона виходить від його ж найвідданіших прихильників. "ДКРР" народилася як геополітична галюцинація місцевих авантюристів, була категорично відкинута Леніним через стратегічну недоцільність – і безслідно зникла, щойно зіткнулася з жорсткою реальністю.