Чому Україна і наші воїни не можуть мстити ворогу вбивствами полонених

ЗСУ потрібно більше російських полонених

Після цього зайшов на старий профіль в телеграмі, де невідомий номер скинув відео страти українського військовослужбовця, якого зв'язали, відрізали йому геніталії й залишили помирати. Відчуття мерзенності та нерозуміння, відчуття тривоги. Звичайно, таке відбувається здебільшого на нулі. Але тривога в першу чергу за полонених побратимів.

Важливо Окупанти зухвало та жорстоко розстріляли українського полоненого: усе, що відомо про трагедію

Таких випадків безліч, меншу частину з них знімають на відео, ще меншу викладають в інтернет, але вони є і будуть. Війна – це бруд та пік людської мерзенності.

Чи можемо ми собі дозволити таку поведінку? Я вважаю – ні. Поки ми не виграли цю війну, поки тисячі наших воїнів перебувають у полоні, ми зобов'язані пам'ятати про них та робити все, щоб повернути їх на рідну землю.

Для цього нам треба брати більше полонених. Чи варто їх утримувати в людських умовах? Я вважаю, що так. Можна порівняти, що тільки зараз до наших полонених стало більш лояльне ставлення. Останні обміни показали, що їх хоча б почали годувати. Іноді їм почали давати ліки, їх стали менше піддавати тортурам.

Чи погіршать цю ситуацію вбивства полонених на передку нашими військовими? Так.

Карма може знайти окупантів

Що ж робити, як реагувати? Моя думка суб'єктивна, та я вважаю, що в Україні має бути створений спецпідрозділ, який буде знаходити й карати воєнних злочинців після війни. Ніхто не повинен уникнути покарання.

Кожен з "них" має зрозуміти: якщо він піде на воєнний злочин, то його знайдуть і покарають у будь-якому разі, в будь-якому куточку планети. Не хтось буде нести покарання за нього, а саме він.

До теми У чому полягає фірмовий почерк російської армії

Їм повністю начхати на своїх побратимів. Їм все одно, що за таке відео десь буде вбитий такий самий російський полонений. Але ми не вони. У нас можуть бути непорозуміння, ми можемо бути злими один на одного, але перед спільним ворогом ми єдині.

Колись на допитах працівники ФСБ схиляли мене до співпраці та казали, що в мене все буде добре, якщо я здам тероборону Маріуполя та скажу, що вони розстрілювали цивільних, бо вони обов'язково мене здадуть.

Я чітко відповів, що в мене може бути особиста думка стосовно тих чи інших підрозділів, проте це наша внутрішня справа, яка не стосується Росії. Я сказав, що від мене вони ніяких свідчень стосовно інших підрозділів не отримають.

Тому, гадаю, у першу чергу нам треба думати про спільне, про швидшу перемогу, про звільнення територій та полонених. А потім знайти всіх тих, хто вбивав, ґвалтував, катував українців, і здійснити правосуддя за законами воєнного часу.