Чому українці мають забути про "хороших рузкіх"

Це від одної з них (особи колись публічної, а після 2014 року загроженої, тому на ім'я не називатиму) я почула в 2015 році "Мы все соучастники" – фразу, котра куди точніше за "Чий Крим?" звідтоді служила для мене розпізнавчим маркером ХР: чи почуває себе співучасником, чи "нет в мире виноватых"?

Варте уваги Україну важко чимось здивувати, але путінському Ріббентропу це вдалося

Сьогодні таким критерієм "хорошости" мало б бути побажання поразки своїй країні. Кому конче треба, з якихось причин, шукати ХР – от по цьому й міряйте.

2. ХР, хоч вони й є, нам нині абсолютно не на часі. Шукаючи їх, а ще й, крийбі, рекламуючи, обговорюючи, сперечаючись тощо, ви витрачаєте свій і чужий обмежений ресурс (уваги, часу, сил, енергії, пам'яті) на результат настільки ж малопродуктивний, як коли б ви цей час провели за пошуком кореня квадратного з рендомного восьмизначного числа.

Бо, по-перше, ХР існують в такій пропорційно мізерній кількості, що можуть бути цікаві хіба антропологічно ("який відсоток людей в популяції зберігає психологічну стійкість і не перетворюється під впливом індукованого божевілля на носорогів Іонеско"). По-друге, вони геть ні на що в тій популяції не впливають, а по-третє, їм самим настільки погано (морально – непорівнянно гірше, ніж нам!), що на якомусь етапі ви їм ще й заспівчуваєте.

Тобто, по факту, поволочите свій емоційний ресурс "на сторону", "за поребрик", тоді як в інтересах нашої спільної (і вашої особистої) безпеки куди корисніше було б його "лишити в хаті" – віддавши своє (аж ніяк не безрозмірне в умовах хронічного стресу!) співчуття зґвалтованим дівчаткам Бучі й Гостомеля або маріупольським біженцям.

Це, до речі, моя головна претензія до тих ХР, котрі втекли з Росії й тепер на Заході плачуться на долю – я щоразу відчуваю за цим те саме "вампірячення ресурсу", цим разом в українських біженців, яке помітила ще раніше з їхніх популярних "жіночих" сайтів.

Будьмо розсудливіші й скупіші. Наразі, поки РФ іще не підписала акт капітуляції, ХР нам абсолютно ні до чого. Розумію, що це звучить цинічно, але сорьки, у нас війна, наше завдання – вижити й перемогти, і відповідно до цього й духовну гігієну собі організовувати треба.

Цікаво Росія зазнала удару по найрозкрученішому інформаційному проєкту

3. У всіх проблемних випадках (коли таки треба визначити, чи ось цей, конкретний екземпляр, ХР, чи йде вслід за корабльом), пропоную тримати в умі надзвичайно корисне, на жаль, забуте нами прислів'я, яке служило мемом нашим предкам у 19-му столітті: "Може, ти, москалю, і добрий чоловік, так шинеля твоя злодій" (с). Це воістину геніально сказано, осмисляти – не переосмислити.

4. Все попереднє стосується як живих, так і небіжчиків (мертвих тамтешніх поетів, романістів, акторів, бардів, рокерів тощо). У мене теж є серед них улюбленці, як у кожного з нас (колоніальна освіта – це коли культуру метрополії тубілець знає краще, ніж власну, і це стосується, на жаль, і тих, хто здобував освіту в незалежній Україні).

Але я вам зараз не буду про тих улюбленців розповідати, бо дивіться пункт 2 – це раз, а крім того, дотримання пункту 3 завжди допомагало мені тримати і до улюбленців ту емоційну дистанцію, щоб не ковтати від них все підряд без розбору (бачити, де вилазить "шинеля", і відділяти мухи від котлет, їстівне від токсичного). Не у всіх такі навики "роботи з текстом" є, виробляються вони роками, тому наразі – дивіться пункт 2.

Актуальне – російські окупанти продовжують рівняти Харків із землею: дивіться відео