Чому на більшості космічних світлин ми бачимо лише чорний простір?
Нещодавно оприлюднене зображення, зроблене командою в межах місії Artemis 2, дало нам новий погляд на навколишній Всесвіт, зокрема під кутом, який ми у Північній півкулі спостерігати не можемо повністю або частково, пише 24 Канал.
Дивіться також Астронавти Artemis 2 знайшли новий кратер на Місяці й назвали його на честь особливої людини
У нижньому лівому куті кадру виділяється Альфа Центавра – зоря, яка посідає третє місце за яскравістю на нічному небі, поступаючись лише Сіріусу та Канопусу. Трохи вище та правіше від неї розкинулося найменше серед усіх існуючих сузір'їв – Південний Хрест, пояснює "Всесвіт у Кишені".
Фото Чумацького Шляху, зроблене екіпажем Orion / Фото NASA
Окрім поодиноких зірок, камера зафіксувала масштабні космічні структури. Рожева область, розташована лівіше центру, є Туманністю Кіля, де знаходиться знаменита масивна зоря Ета Кіля. Також у правому нижньому куті можна розгледіти Велику Магелланову Хмару – найбільшу та найбільш масивну галактику, що є супутником нашого Чумацького Шляху.
Побачити це не так просто
Багато хто ставить питання, чи саме таку картину бачать астронавти на власні очі, коли вимикають освітлення всередині корабля. Насправді реальність дещо складніша. Для отримання такого багатого на деталі зображення камері знадобилася експозиція тривалістю 10 секунд. Без використання тривалої витримки зорі виглядали б набагато тьмянішими.
Традиційна проблема фотографування зоряного неба у космосі полягає в тому, що об'єкти, які зазвичай стають головними героями знімків – наприклад, астронавти у білих скафандрах, корпус станції, Земля чи Місяць – дуже яскраві через відбите сонячне світло. На їхньому тлі далекі зірки, попри те, що вони самі випромінюють світло, здаються надто слабкими для матриці камери. Під час місій Apollo на Місяці астронавти перебували на поверхні у місячний день, коли сонячне світло було настільки інтенсивним, що небо здавалося абсолютно чорною бездонною прірвою.
Ще одним суттєвим технічним викликом є швидкість руху. Космічні кораблі переміщуються надзвичайно швидко, що ускладнює тривалу витримку без розмиття кадру. Наприклад, Міжнародна космічна станція летить зі швидкістю 8 кілометрів на секунду. Щоб компенсувати цей рух і отримати чіткі знімки зоряного неба з витримкою у кілька секунд, астронавт Дон Петтіт свого часу навіть розробив спеціальний пристрій для відстеження зірок, пише IFLScience.