Так з'явився ​​проєкт "Домівка" – його реалізують у співпраці БО "Українська освітня платформа" та громадської спілки "Мережа правового розвитку". Небайдужі українці об'єдналися, аби забезпечити гідні умови для проживання та належну інтеграцію у приймаючі громади людей із постраждалих регіонів.

Варте уваги Як перевірити статус заявки на допомогу від міжнародних організацій

24 канал поспілкувався із Маріанною Білик – керівницею програми Громада для сім'ї БО "Українська освітня платформа", а також Віталієм Охріменком – програмним директором Мережі правового розвитку. У них ми розпитали більше про "Домівку", перші результати проєкту та плани на майбутнє.

"Домівка" – місце, де людина може повноцінно інтегруватися у громаду

Проєкт "Домівка" дуже важливий для українців. Коли та як з'явилася ідея його створення?

Маріанна Білик: Це сталося у квітні. Можливо, навіть наприкінці березня. Люди втрачали свої домівки, помешкання були зруйновані. Ми розуміли, що короткотермінове житло для українців з постраждалих громад насправді не вирішує глобальної проблеми. І оскільки однією з основних цінностей в Українській освітній платформі є повага до гідності людини, ми зрозуміли, що не можемо собі дозволити надовго селити в школи, спортзали чи інші місця на короткотермінове проживання. Та й навіть тимчасовий прихисток – він же на кілька днів, а далі люди потребують всеодно нормального житла.

Тож ідея зародилася в той гарячий період. Це був час найбільшого потоку людей зі Східних, Південних, Північних регіонів України. Віддам також належну увагу Мережі правового розвитку. Тоді ми активно спілкувалися щодо цієї ідеї. І у них вже був початок в ініціативі "Вулик змістів". Вони також вже мали певні думки про те, як можна організувати середньострокове житло.

У такій кооперації народилася ця ідея. Але суть у тому, що проєкт "Домівка" почався лише з думки про житло, але перейшов у дещо більше. Тому що це – не притулок, не шелтер, а місце, де людина може інтегруватися в громаду.

Віталій Охріменко: Проєкт "Домівка" дуже допоміг об'єднати і сконцентрувати ті інші ресурси, якими володіла, зокрема, наша організація як Мережа правового розвитку. Ми зрозуміли, що потрібні комплексні сервіси, комплексні підходи. Адже треба поселяти людей у громади, щоб вони дійсно були на 100% туди інтегровані. Для цього українці повинні мати можливість жити у гідній оселі, оплачувати її. Мати доступ до освіти, медицини, кола спілкування і до самореалізації.

Перша "Домівка" відкрилась на Сокальщині. Там вже знайшли прихисток 20 мам із дітьми. Чи можете детальніше розповісти про те, як до цього готувалися? Яким був шлях від ідеї до відкриття?

Маріанна Білик: Першу "Домівку" ми відкрили 12 серпня у Сокалі, що у Львівській області. Співпрацювали активно з БО "Карітас" – Сокаль. Місце, де вона відкрилася, насправді дуже невипадкове. Бо до 24 лютого ми мали досвід роботи з Сокалем у проєкті "Добра громада", в рамках якого створюємо та розвиваємо соціальні послуги при територіальних громадах.

Вони мали стратегію розвитку соціальної роботи у себе в громаді. Відповідно були першими, хто знайшов приміщення, яке можна було облаштувати під "Домівку". У нас був один великий анонімний донор, який оплатив весь ремонт.

Також були меценати, які покрили витрати на меблі. Закупівля всього необхідного, ремонт та облаштування тривали десь 2 місяці. БО "Фундація Дім Рональда Макдональда в Україні" профінансувала облаштування дитячої кімнати. Тому у цій "Домівці" вже є готова дитяча з сухим басейном та гіркою. Ще є місце з бібліотекою, куди можуть приходити діти, щоб цікаво провести час.


Такий вигляд має кімната для дітей / Фото Української освітньої платформи

У цьому і вся суть "Домівки" – щоб це не було місцем, де просто живуть люди, а місцем, куди приходять жителі громади, їхні діти, й де українці можуть інтегруватися в громаду й почуватися причетними, приналежними до неї.

Як обирали людей? Зараз цим займається Сокаль. Вони беруть лише сім'ї з дітьми, зокрема матерів, які виховують дітей самостійно. Здебільшого тих, які жили у громаді в школах чи десь в іншому тимчасовому притулку. Основний момент при відборі – діти та їхній вік.

У планах – відкриття 6 таких "Домівок"

Скільки "Домівок" діє зараз? І які загалом довгострокові плани щодо кількості людей, яким вдасться допомогти?

Маріанна Білик: Вже працює "Домівка" й у селищі міського типу Стебник. Там ми лише додаємо, підсилюємо роботу вже готового притулку. І що важливо – у Стебнику склалися дуже хороші стосунки між директором ліцею та людьми, які приїжджають. Хочемо відкрити 6 "Домівок" для початку.

Ми вже маємо локації, де вони будуть потенційно працювати. Наш плановий показник – 500 людей, яких ми маємо прихистити в рамках реалізації проєкту "Домівка".

Віталій Охріменко: Якщо говорити про хаотичне поселення в тих громадах, у яких ми живемо, я можу стверджувати, що уже оселю знайшли понад 510 родин і всього понад 1500 осіб, але не в шелтерах, а саме в небайдужих людей. Це величезні показники. У нашій ідеальній картинці ми б хотіли, аби у наших комфортних домівках проживало якомога менше.

Адже людина і сім’я мають інтегруватися в громаду, освоїтися. І при цьому мати й бажання та спроможність знайти своє житло. А комфортні "Домівки" – як місце, де можна забезпечити швидке поселення, щоб сім’я стабілізувалася, – це необхідна ланка у ширшому контексті роботи.

У "Домівці" є усе для комфортного проживання сімей

Розкажіть, будь ласка, про облаштування цих "Домівок". Чи можуть там комфортно проживати люди з постраждалих регіонів, які втратили буквально усе?

Маріанна Білик: Є кілька акцентів, але немає якогось сталого бачення однієї "Домівки", що вона має бути саме такою всюди. Адже потреби громад та людей є різними. Ми це розуміємо, ми до цього відкриті й готові підлаштовуватися. Звісно, у пріоритеті – аби був куточок, де могли б гратися діти. Щось схоже до того, що створено у Сокалі.


Дитячий куточок у "Домівці" – один із пріоритетів / Фото Української освітньої платформи

Діти, які приїхали сюди з постраждалих громад, вже пішли на навчання. І дуже багато з них залишаються, власне, на онлайн-навчанні, бо хочуть бути причетними до своєї школи, їм це важливо. Тому основні наші фокуси – це місце, де можна навчатися, а також гратися. Це безпечне місце, де можна жити. Це окрема кімната для сім'ї. Обов'язково облаштовуємо її ліжками, столом, іншими меблями.

Звісно, кухня, здебільшого спільна, бо такі можливості приміщень. І також спільна пральня. Водночас для нас дуже важливо, аби була й кімната, куди можуть приїхати і проконсультувати різні фахівці – як, наприклад, психолог, фахівець соціальної роботи чи наша мобільна бригада. Для цього однозначно має бути окрема кімната, щоб забезпечити конфіденційність та якісну роботу.


У "Домівці" є сучасна та функціональна кухня / Фото Української освітньої платформи

До проєкту можуть долучитися українці-власники житла

Ви пропонуєте долучитися до проєкту власникам житла, які готові безкоштовно або ж під оренду надати його для українців з постраждалих регіонів.

Маріанна Білик: На сторінках Української освітньої платформи та Мережі правового розвитку є інформація про те, як можна зареєструвати свою квартиру та подати її на користування сім’ї. Термін проживання визначає сам власник, у нас немає на це впливу. Ми стежимо, аби був підписаний договір між сім’єю, яка надає квартиру, та тією, яка заселяється у неї. Відповідно ми можемо знайти сім’ю, яка найбільше потребує цього проживання й забезпечити координацію.

Віталій Охріменко: Якщо подивимося на перелік потреб людей з постраждалих громад, то зараз вони називають найпершим саме коло спілкування. Тобто вони говорять, що не відчувають себе удома. Адже дім для них – це їхні сусіди, знайомі.

Фактично людина отримує не просто житло, а комплексний підхід, який допомагає їй інтегруватися в громаду?

Віталій Охріменко: Так. Ми хочемо, щоб громади, в яких працюють "Домівки", "Вулики змістів", були привабливими для того, аби швидко поселитися, адаптуватися. І коли настане перемога, аби у кожної з цих сімей був дуже важкий вибір – залишитися чи поїхати додому. Бо якщо ми дійсно забезпечуємо високий ступінь інтеграції, цей вибір буде дуже нелегким. І знову ж таки: нам здається, що це зміцнює наше суспільство.

Коли ти розумієш, що твій дім не у конкретному населеному пункті – у Центрі, на Сході, Заході, Півночі чи Півдні. А коли в тебе є багато місць, де у тебе є багато друзів, які готові тебе прийняти, підтримати. Ось це про те, щоб зробити Україну монолітною, сильною, єдиною.

Те, що ми зараз хочемо зробити масовішим – це працевлаштування. У нас вже є 6 громад, в яких може бути поселення через "Домівку" – 100 кімнат умовних.


Спальна кімната у "Домівці" / Фото Української освітньої платформи

Але ми хочемо спочатку цих людей, які вирішують евакуюватися, запитувати про те, яка в них спеціалізація, чи потрібна їм робота. І починати спочатку шукати саме роботу. Знаходячи її, вже допомагати з пошуком житла. Бо більшість з тих, хто залишився у зоні бойових дій, кажуть, що їм просто немає куди втікати, вони не готові їхати в невідомість.

"Люди неймовірні, вони долають перешкоди й творять середовище навколо себе"

Кожен приїжджає в "Домівку" зі своєю історією. Яка вас найбільше зворушила чи вразила?

Віталій Охріменко: Є історія вчительки молодших класів з 3 дітьми, яка приїхала у Делятин й волонтерить у місцевій школі. Її не могли взяти у штат, але не працювати з дітьми вона не могла. Відповідно у форматі позашкільних гуртків долучилася до допомоги дітям – і місцевим, і тим, хто приїхав з постраждалих громад.

Ще одна цікава історія про підприємицю з Ірпеня, яка мала 2 магазини в рідному місті, обидва зруйновані. Вона фактично втратила все. Переїхала з дітьми у сільську місцевість, зробила ремонти господарю, який прихистив їх, закупила дрова і підготувалася до зими. Організувала дозвілля дітям – своїм і тим, які там проживають.

Зробили це все і така: "А що далі?". На все село, в якому вона тепер живе, був лише один магазин. Місцевий не хотів спочатку її брати на роботу, але ця жінка переконала його, аби дав їй місяць випробувального терміну. Тоді вона запропонувала інший асортимент – спілкувалася з людьми про те, що потрібно. Почали приїжджати мешканці навіть з інших сіл, цей магазин почав конкурувати з іншими. Після цього власник запропонував їй стати співвласницею або директором магазину.

Вона ж відмовилася. Бо, мовляв, тоді їй доведеться залишатися, а вона планує повертатися в Ірпінь, коли трошки стане ситуація безпечнішою. Неймовірна жінка, яка ні секунди не втрачала віри у себе та інших.

Отакі неймовірні люди!

"Приймаючі громади мають шанс вийти на зовсім новий рівень"

Тобто ця жінка фактично творить і покращує середовище, в яке приїхала.

Віталій Охріменко: Так, я б не ставив питання, як можна допомагати людям, які приїхали з постраждалих громад. Я б говорив, як не проґавити цей шанс, цей потенціал, який у них є. У Коломиї я постійно повторював одну фразу: "У вас ніколи не було раніше такої кількості висококваліфікованих людей з капіталами, бізнесами, зв’язками". У людей є шанс розширити своє розуміння бізнесу й фактично знайти цих людей. Вони дадуть більше, ніж можуть отримати. І от саме таких людей потрібно інтегрувати. Це шанс для громад, які приймають українців зі Сходу, Півночі чи Півдня, вийти на зовсім новий рівень.

Маріанна Білик: Дуже також хотіла б наголосити на тій думці, що ми не маємо позиціонувати наші приймаючі громади як тих, хто допомагає. Ми просто маємо створити умови й середовище, в яких українці самі собі мають зарадити. Дуже часто нових людей у громадах сприймають як "приїхали, багато нашого ресурсу на це йде". Але насправді основний ресурс – це люди. І в умовах децентралізації велика частина прибутку громади надходить від того, що жителі працевлаштовані. Якби всі громади це розуміли, може, цей фокус трохи змінився б і пішов більше на підтримку евакуйованих.

Як українці, які не мають можливості запропонувати своє житло, можуть допомогти вашому проєкту та підтримати людей з постраждалих регіонів?

Маріанна Білик: Ви можете звернутися на гарячу лінію та запропонувати будь-які інші послуги. У нас є випадки, коли люди просто приходять й кажуть, що хотіли б допомогти.

Є основні фокуси. Наприклад, психологічна допомога чи фокусна соціальна. Тож якщо ви можете і маєте досвід підтримки родин – долучайтесь. Також є фокус працевлаштування. Ми намагаємось скеровувати ресурси туди, де є найбільші потреби, щоб не створити цей запит штучно, а природно надавати допомогу там, де вона потрібна найбільше. Тому будемо просто дивитися на запити, які є у громадах, і перескеровувати туди людину, яка звернулася до нас.

"Ми творимо середовище довіри"

Що б ви могли сказати людям, які хочуть запропонувати своє житло, але ще сумніваються. Як їм наважитися та зробити перший крок?

Маріанна Білик: "Домівка" – це місце не просто житла, а місце людей. У такий час, як зараз, навряд чи хтось може залишитися осторонь. Ми розуміємо, що віддати своє житло – це насправді не так просто. Ми не можемо прийти і сказати, мовляв, здавайте усі свої квартири, а ми знайдемо, кого поселити.

Але якщо людина готова до цього, чи вагається і потребує консультації, то ми розцінюємо це як жест довіри й підтримки не просто однієї конкретної сім'ї, а всієї України.

Бо насправді Україна, демократія, розвиток творяться через ті взаємозв'язки, які роблять люди, які бачать більшу цінність, ніж просто матеріальну. Ми дамо відповіді на всі питання, які цікавлять тих, хто готовий поділитися своїм житлом чи іншими ресурсами.

Віталій Охріменко: Я б закликав спробувати. Тому що здебільшого вони отримують надзвичайно позитивний досвід спілкування з людьми, які точно принесуть якісь нові контакти та можливості. Добро завжди множиться. Якщо ви думаєте, як наблизити Україну до перемоги, і маєте можливість когось прихистити, – це один з найкращих способів це зробити.