"Це важко казати": думки, що тривожать військового вдалині від фронту

Мене не спрягає, але...

Ні, мене не спрягає, що довкола люди радіють життю. Сам радий, що можу піти на площу, де лунає музика та готують смачну локшину з куркою.

До теми Чому українці мають перестати запитувати, коли закінчиться війна

Але я часто не маю сили говорити свою думку. Таке буває, коли слухаю про "поганих воєнкомів", які "забирають по містах пацанів і посилають на забій".

Так само не маю сили згадувати вголос юного друга "Злотого", який добровільно хотів бути тим, хто штурмує лісосмуги. Також не маю сили писати про те, якою була загибель цього рудого хлопця із блакитними очима.

Мене не спрягає і те, що довкола багато дорогих машин. Знаєте, отаких авто типу Porsche і Mustang, які часто завозили, щоб продати без розмитнення в перші місяці 2022 року.

Але інколи згадую іншу машину. Ту, яка згоріла після влучання ракети гелікоптера Ка-52. Екіпаж цієї БМП тоді намагався евакуювати "Злотого" та іншого сміливого друга – "Ґучі".

Мене не спрягає і те, що люди постять у соцмережах фото із відпочинку, де вони гуляють із дітьми. Але також не можу навіть якось коментувати їхнє небажання готуватися вдягнути піксель.

Можливо, починається ПТСР. Або просто важко згадувати те, як друг "Гром" махав маленькій донечці в телефоні та казав: "Па-па, цьомаю, маленька". Він був водієм іншого екіпажу, який втратив машину. Але сам вцілів і зголосився йти на штурм у складі піхотної групи. Якось я сидів і раптово розплакався, бо згадав про це ангелятко, яке після дитячого садочку замість майданчика інколи буде ходити на могилу з портретом батька.

Важливо Діти-солдати: де межа між патріотизмом та воєнним злочином?

Мене зовсім не спрягають жарти про те, що сотні тисяч ворогів перетворюються у пакети. Але мені важко згадувати про те, що був інший пакет, розірваний зарядом російського РПГ. Саме в той шмат поліетилену побратими намагалися збирати частини ще одного хлопця. Він якось в наряді смішно розповідав мені дуже несмішний анекдот і попросив ще відсипати сємок.

Знаєте, я навіть не зважаю на те, що багато хто каже, що не народжений для війни. Це нормально бути пацифістом у 21 столітті. Не буду ж я в особисті повідомлення писати всім про те, як треба Батьківщину любити. Зрештою, можуть і не відписати.

До речі, також мені одного разу не відписала одна дівчина лейтенантка, з якою спілкувалися щодо моїх документів для реабілітації. Через кілька тижнів коханий цієї дівчини одягнув їй на палець обручку. Труну закрили та його наречена залишилася молодою назавжди.

Величний народ готовий до опору тільки в критичні моменти

Я міг би продовжувати це і далі. Писати позивні, які згадуватиму під час перекурів на самоті допоки живу. Також міг би писати інші болючі історії, у яких краще не згадувати навіть позивні. Пам'ятати й про поранених побратимів, яким важко повірити, що зможуть нормально жити зі своїми травмами.

Актуально Ще рано святкувати Незалежність, саме в цей момент ми її виборюємо

Та я продовжу готуватися до повернення в стрій. Не тому, що дуже цього хочу. Просто розумію, наскільки важливо заповнити хоч одну пусту клітинку в списку посад мого підрозділу. Але окей, не всі ж такі. Головне, що величний народ великої країни завжди готовий до тотального опору.

Щоправда, лише в критичні моменти. Але наступного разу російський десант у Гостомелі може бути більшим і ефективнішим. Потім ми все ж закінчимось. Населення нашої території вкотре перетвориться на нащадків гірших. Тих, хто зможе жити під чужим прапором, мовчати в присутності катів і надіятись на відродження такої великої та квітучої держави.

З повагою.