Джихадисти розширюють присутність в Україні, – дослідник тероризму

Про "Ісламську Державу" з недавнього часу згадують лише під час гучних терактів або затримань бойовиків. Після втрати терористами територій у Сирії та Іраку світова спільнота ніби забула про загрозу джихадизму, хоча вона нікуди не зникла. "ІД" продовжує своє існування та посилює свої позиції в нестабільних країнах.

Читайте також Чому ІДІЛ продовжує існування: терористи будують медіаімперію

Чому про це заговорили в Україні

Привід замислитись про загрозу має і Україна. 11 лютого Служба безпеки повідомила про викриття на Київщині осередку "Ісламської Держави". За інформацією СБУ, терористи поширювали екстремістську літературу серед потенційних прихильників.

"Ісламська Держава" – це унікальна історія непокараного зла, яке з маргіналізованої терористичної групи на Близькому сході за десяток років перетворилось на загрозу світового масштабу.

У 2014 році лише тисяча бойовиків змогла розбити 30-тисячне іракське угруповання та взяти мільйонне місто Мосул. Це був болісний удар по всьому регіону, який показав світу у що може вилитись ігнорування проблеми джихадизму. Зараз терористи активно будують свої мережі в слабких країнах Африки та працюють з підпілля майже на всі країни світу.

За пропагандою джихадизму не встигають передові світові спецслужби. Терористи мають багаторівневу систему у соціальних мережах та навіть власний додаток на андроїд.

"ІД" – загроза світового масштабу:

Про це розповів Олександр Кореньков – український дослідник тероризму та автор книги "Ісламська Держава – наймасштабніша битва сучасності". Яка цільова аудиторія "ІД" в Україні, чого може навчити нас битва за Мосул та про які тривожні тенденції говорить викриття осередку терористів на Київщині? Про все це – в першій частині інтерв'ю.

Як відроджується "Ісламська Держава"

Чи є Україна потенційною ціллю для бойовиків "ІД"?

Я вважаю, що так. Тут треба звернути увагу на затримання, пов'язані з "ІД". З 2015 року в Україні таких було, судячи з моєї бази, щонайменше 32.

У 2015-2016 роках Україна для бойовиків була транзитним хабом до Європи та Сирії. Коли "Ісламська Держава" почала активно втрачати території, джихадисти використовували Україну як схованку. Так у листопаді 2019 року у нас затримали одного з бойовиків "ІД", громадянина Грузії Цезаря Тохосашвілі. Щоб сховатись, бойовики приїжджали, голили бороди, не вели жодної пропаганди та займались нелегальним бізнесом.

А ось остання група, яку затримали в Київській області, викликає занепокоєння. По-перше, за даними СБУ, вони проводили активну агітацію. Скоріш за все, це була література та якісь зустрічі з молодими людьми.

По-друге, в них знайшли зброю. І не таку зброю, яку можна продати. Мова йде про вибухонебезпечну речовину із вмістом тротилу та 8 гранатометних пострілів.

І третій момент, який мене насторожує, – це прапор. Осередки "Ісламської Держави", зазвичай, використовують прапори для запису відео перед атакою.

Все це не означає, що вони вже готували теракт. Однак, це означає, що бойовики в Україні перейшли на новий формат діяльності.

Дуже дивне повідомлення написало СБУ про те, що осередок готував бойовиків до відправки в Сирію. Проблема в тому, що зараз відправити бойовиків до Сирії майже неможливо, особливо на ті території, де діє "ІД". Є підстави вважати, що джихадисти вербували людей, щоб розширювати свою присутність в Україні.

Бойовики їдуть до нас, бо наші правоохоронні органи погано працюють з проблемою "ІД" та їхньою пропагандою?

Насправді, ні. Я думаю, що наші правоохоронці працюють ефективно. Той факт, що в нас не було терактів джихадистів, свідчить про ефективну роботу спеціальних служб. Про це говорять також затримання бойовиків "ІД" навіть у Київській області, де, здавалося б, легше сховатись.

Що стосується пропаганди, то її не можуть побороти навіть більш підготовлені країни. Ніхто не встигає під неї підлаштуватись.

Наприклад, терористи активно використовують для агітації месенджери, особливо Telegram. Адміністрація месенджеру з цим бореться, але все одно можна за декілька годин знайти канали, пов'язані з джихадистами.

Кількість видалених каналів та ботів у Telegram через підозру у зв’язках з терористами. Дані від ISIS Watch / Інфографіка Олександра Коренькова

Більш того, пропаганда просочується іноді і до Facebook та до інших соцмереж. Це – велика проблема для спецслужб з усього світу.

Цільова аудиторія "ІД" в Україні – хто це?

Тут важко відповісти. У нас є організована мусульманська громада, яка існує на території України десятки, а то й сотні років. Біженці з Північного Кавказу, кримські татари, азербайджанці тощо. Вони дуже добре інтегровані і серед них важко проводити радикальну пропаганду.

Ісламські фундаменталісти вже в Україні:

В Україні немає ісламофобії, немає заборони носити паранджу або хіджаб у громадських місцях, тобто джихадистам немає на що спертись у своїй пропаганді. Вони не можуть втертись у довіру, наприклад, до кримських татар та змусити боротись за щось, бо, як мені здається, для них зараз найбільший ворог – це окупант Росія.

Читайте також День кримськотатарського спротиву російській окупації: вільні люди проти "чоловічків"

Отже, мусульманська громада України не є потенційною цільовою аудиторією для "ІД". З іншого боку, може бути орієнтація на саморадикалізованих людей, які не знають нічого про іслам, однак вони надивились відео та захотіли самореалізуватись через тероризм.

Як показали останній роки, саморадикалізованих людей в Україні вистачає. Варто згадати загрози теракту на київському мосту, захоплення автобусу в Луцьку або ж утримання заручників у банківському відділенні Києва.

Що робити з українками – дружинами джихадистів

Наші громадяни дуже неоднозначно сприйняли повернення дружин бойовиків "ІД" до України. Чи вважаєте ви, що ці жінки являють собою якусь небезпеку?

Я вважаю, що повертати їх потрібно. Це – наші громадяни, і поки не доведена їхня участь у вбивствах чи катуваннях, то вони не є злочинцями.

Інше питання – як їх повертати. Жінок та дітей потрібно соціалізувати. Для цього потрібно створювати цілу систему із залученням мусульманської громади, яка допомогатиме їм розібратися в помилковості тих поглядів, яких вони раніше дотримувались.

31 грудня 2020 року український журналіст Андрій Цаплієнко повідомив, що з сирійського табору для сімей терористів визволили майже сорок українок та їхніх дітей. Невдовзі їх всіх відправлять додому.

Європейці пішли іншим шляхом. Наприклад, французи спочатку взагалі не хотіли нікого повертати, навіть дітей. Потім почали повертати дітей-сиріт. Зараз повертають дітей без матері, навіть якщо батьки живі, але відмовились від батьківських прав. Тобто, людей інтегрують обережно та поступово. Я думаю такий підхід потрібен і нам.

Книга Олександра Коренькова – єдине українське фахове дослідження проблеми "ІД" / Фото Видавництва Марка Мельника

Чи являють собою загрозу ці люди – сказати важко. Європейські дані кажуть про те, що наразі ніхто з жінок та дітей, які повернулись додому, не робили теракти.

Для прикладу, Бельгія – це країна ЄС з найбільшою кількістю іноземних добровольців в лавах "ІД" з розрахунку на кількість населення. На 11,5 млн мешканців, понад 500 громадян поїхали воювати та жити до "ІД". Однак за даними останнього дослідження з 368 громадян, які перебували за ґратами за підозрою у зв'язках з "ІД", жоден після звільнення не був помічений у підготовці чи скоєнні терактів. Близько 84% чоловіків та 95% жінок, які були в Сирії та повернулися, демонструють розчарування у своїх колишніх поглядах.

Читайте також Третій світ чи Силіконова саванна: як змінюється життя в Африці й чому деякі цього не помічають

З іншого боку, є досвід Британії, коли люди, відсидівши по 2 – 3 роки за участь у терористичних групах, виходять та одразу атакують. Ті люди, які поїхали до Сирії та Іраку та подивились, що насправді собою являє "Ісламська Держава", повертаються розчарованими. А ті люди, які не змогли приєднатися до "ІД" в Сирії чи Іраку, як, наприклад, терорист в Австрії, більш схильні до радикальних дій.

Релігія окремо – терористи окремо:

Щодо жінок та дітей важливо розуміти, що в рамках ідеології джихадистів вони не є суб'єктними. У жінок, як правило, не було вибору повернутися або ні. Після смерті чоловіка, з яким жінка приїхала, її насильно видадуть заміж за інших бойовиків.

"Місто з 30-тисячним гарнізоном захопила 1 тисяча бойовиків"

Битва за Мосул у 2014 році – чим вона особлива та показова для реалій сучасної війни?

Захоплення Мосулу у 2014 році – величезна ідеологічна перемога для бойовиків. До цієї битви терористи "ІД" були маловідомими за межами кола військових експертів та дослідників Близького Сходу. Після цієї битви всі зрозуміли, що ці невідомі бойовики здатні захоплювати мільйонні міста.

Битва за Мосул стала переломною для існування "ІД". Після неї почалась велика експансія на території Сирії та Іраку. Місто на 3 роки стало іракською столицею джихадистів.

Місто з 30-тисячним гарнізоном захопила 1 тисяча бойовиків. Радикали це сприйняли як втручання божественних сил та отримали неабиякий бонус до бойового духу та посилення ідеології.

Джихадисти і до цього мали захоплені невеликі міста. Але якщо порівнювати з реаліями України, то взяття Мосулу – це якби терористи невизнаних "ЛДНР" завтра раптово взяли місто Дніпро.

Як так вийшло, що тисяча бойовиків змогли налякати та розбити 30-тисяч військових регулярної армії Іраку?

Було кілька основних факторів. По-перше, в Мосулі ще з 2008 року діяли потужні осередки "Ісламської Держави", тоді вона називалася "Ісламська Держава Іраку". Якби ви хотіли у 2013 році відкрити бізнес в Мосулі, скоріш за все довелося б платити окремий податок для джихадистів. Навіть місцева влада часто використовувала радикалів "ІД" для того, щоб розправлятися з політичними опонентами

З радикалами спочатку боролись американці. Однак, вони потім вийшли з Іраку і джихадистів почала використовувати влада як "страшилку" перед виборами. Саме існування "ІД" було вигідним, боролись з ними неохоче.

У джихадистів своя ідеологія, вони не знають що таке компроміси, а співпрацю з владою сприймають як слабкість системи. У них роками налагоджувалась система бойовиків, оперативників та розвідників.

Що не поділили Туреччина та курди:

Другий фактор – корупція в армії Іраку. У них існувала практика "мертвих душ", це коли командир батальйону, наприклад, отримував зарплату на повний склад, а насправді командував половиною підрозділу. Інша половина платила частину зарплати командиру та просто не приходила на службу.

Тобто, Генштаб може сподіватись, що у вас на місці 60 тисяч військових, а у вас насправді – набагато менше. Все це дуже сильно деморалізувало армію та позначалось на її ефективності.

Третій фактор – це пропаганда джихадистів. Вони активно через соцмережі розповсюджували кадри вбивств полонених. Ісламісти настільки залякали військових, що ті просто розбігалися, коли чули про їхнє наближення.

Четвертий фактор – це воєнна сила. Тисяча бойовиків, які готові померти, штурмуючи місто, проти 30-тисяч людей, які не хочуть воювати, бояться та не люблять своїх командирів за корупцію, – це дійсно сила.

Штурм Мосулу почався з атак смертників. Уявіть, що ви служите в армії, де маленька зарплата, командир краде, ви хочете додому, і тут поряд на блокпосту підривається смертник. І при цьому ще бачите в Twitter, як ці люди біля сусіднього блокпосту ріжуть голови полоненим. Це – комбінація факторів, яка призвела до того, що військові вирішили просто втекти.

Що змінилось в іракській армії, коли Мосул все ж таки почали відвойовувати?

Тут можна паралелі проводити і з Україною. По-перше, до армії Іраку після втрати Мосулу пішло безліч добровольців. Окремо було створено загони "Сил народної мобілізації", які складалися переважно з мусульман – шиїтів, які чи не найбільше потерпали від атак джихадистів. У 2014 році, відразу після падіння Мосулу, іракський духовний лідер аятола Алі Сістані зробив заклик до війни проти джихадистів, і тисячі людей з півдня та центру країни почали записуватись до лав добровольців.

По-друге, в армії Іраку відбувся психологічний злам. Коли джихадисти почали наближатись до столиці Іраку – Багдаду, для командирів та офіцерів мова вже не йшла про те, щоб заробити на армії або про корупцію, мова йшла про виживання.

Читайте також Війна – це дуже чіткий контрастний фільтр: інтерв'ю з айтішником-фронтовиком

По-третє, з серпня 2014 року, вже після Мосулу, до війни проти джихадистів підключились американці, які допомагали своєю авіацією та радниками.

З іншого боку, "Ісламська Держава" через свій стиль війни, який американський дослідник Майкл Найтс назвав "культом наступу" та порівняв з тактикою Вермахту в 1944 – 45 роках, втратила багато ідейних бойовиків та поступово вичерпала військову силу.

"Найбільше джихадистів там, де вони не контролювали територію"

Якщо продовжувати паралель з Україною, як пропаганда терористів вплинула та громадян Мосулу під час окупації? Чи стало там більше радикалів після повернення міста до Іраку?

Парадокс в тому, що найбільш потужні сьогодні джихадисти "ІД" там, де вони майже не контролювали територію, наприклад в провінції Діяла чи частинах провінції Кіркук в Іраку. А в самому Мосулі радикалів найменше, бо люди мали змогу відчути, що таке жити під джихадистами.

Спочатку у громадян Мосула була впевненість, що "ІД" – це хлопці, які прийшли захищати їх від ненависної центральної влади. Тут доречно провести паралель з Донбасом. Там так само багато хто вважав, що російські окупанти – це свої хлопці, які звільняють від "фашистів". Але після захоплення території джихадисти почали вводити невластиві норми для громадян міста.

Мосул до 2014 року був діловою столицею країни. Там був величезний університет, багато компаній. У місті мешкали сторіччями разом шиїти і суніти, араби і курди.

Коли терористи захопили це місто, вони почали силою нав'язувати свої правила. Кістяк бойовиків у Мосулі складали мешканці бідних сільських районів Іраку, які презирливо та з ненавистю дивилися на мешканців заможного Мосулу, та іноземці, які взагалі не розуміли місцевого життя.

Тому те, що до Мосулу міг приїхати якийсь "ідейний" британець та бити місцевих чоловіків за те, що вони, наприклад, курять, викликало в жителів міста роздратування. Це у тих, які ще могли підтримувати "ІД". Ті ж, хто був проти, відразу залишили місто.

Кінець першої частини