За що насправді інквізиція судила Галілео Галілея, який ніколи не казав "і все ж вона крутиться"

Ця фраза вперше з'явилася на іспанському полотні 1640-х років, а у масову свідомість її вмонтував італійський письменник Джузеппе Баретті лише у 1757 році, створюючи красиву легенду для епохи Просвітництва. Але що ж насправді там сталося на суді над астрономом? 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому Папа сприйняв науковий трактат Галілея як особисту образу?

Справжня історія суду над флорентійським генієм у 1633 році є набагато складнішою, драматичнішою, але й, як це часто буває в історії, більш прозаїчною. Це не була класична битва чистого світла науки проти непроглядної темряви релігійного фанатизму – а радше трагедія амбіцій, зрадженої дружби та геополітичного виживання, де астрономія стала лише зручною декорацією для зведення рахунків.

Щоб зрозуміти справжні мотиви інквізиції, варто пригадати стосунки Галілея з Папою Римським Урбаном VIII (Маффео Барберіні). До свого обрання на престол той був палким прихильником Галілео, захоплювався його талантом і навіть присвячував йому хвалебні оди. Тобто коли Барберіні став Папою, Галілей відчув себе у безпеці.

І дійсно – Урбан VIII особисто дозволив вченому написати книгу про дві системи світу, птолемеївську (геоцентричну) та коперніканську (геліоцентричну), але за однієї суворої умови – друга мала розглядатися тільки як математична гіпотеза, а не як фізична реальність. Папа також просив додати до книги свій улюблений теологічний аргумент – Бог всемогутній, і міг влаштувати рух планет у будь-який незбагненний для людського розуму спосіб, тому людина не має права стверджувати, що знає істину напевно.

У 1632 році Галілей публікує свій епохальний "Діалог про дві найголовніші системи світу", але робить фатальну, майже самогубну помилку. Його текст був у формі бесіди трьох персонажів – розумного прихильника Коперника (Сальвіаті), нейтрального слухача (Сагредо) та простакуватого консервативного захисника Арістотеля і Птолемея, якого Галілей назвав Сімплічіо (з італійської – "простак" або "дурень"). І от той самий улюблений аргумент Папи Урбана VIII Галілей вклав у вуста Сімплічіо.

Ба більше, він прозвучав на самісінькому кінці книги, де вже мав жалюгідний і смішний вигляд на тлі блискучої логіки Сальвіаті. Ясна річ, для Урбана VIII, людини з колосальним его, це був удар у спину. Він відчув себе публічно приниженим, виставленим на посміховисько перед усією інтелектуальною Європою. Ось так колишній друг перетворився на найлютішого ворога – а інквізиційна машина отримала зелене світло, причім не через рух Землі, а через образу папської гідності.

Біографія Галілео Галілея та чому його судили інквізитори: дивіться відео medievil_arthas

Як велика політика та Тридцятилітня війна визначили долю генія?

Але тут варто розуміти, що особиста папська образа – це лише половина правди, інша ж половина – у кривавому багні Тридцятилітньої війни 1618 – 1648 років, яка саме тоді шматувала Європу. У 1632 – 1633 роках позиції Урбана VIII були вкрай хиткими – іспанські Габсбурги та радикальні католицькі кардинали жорстко критикували Папу за те, що він не надавав достатньої підтримки католицькій коаліції й навіть таємно симпатизував французам, які виступали союзниками протестантів. Урбана VIII відкрито звинувачували у м'якості до єретиків, і над ним нависла реальна загроза імпічменту на консисторії.

Папі терміново був потрібен гучний та показовий процес, який би довів усьому католицькому світу його непохитність в обороні віри. Галілео Галілей, найвідоміший вчений Європи, у той момент став ідеальною сакральною жертвою – його процес став політичним спектаклем, покликаним продемонструвати силу Риму.

Офіційне звинувачення, висунуте інквізицією, стосувалося не самої науки, а юридичного непослуху. Галілея звинуватили у порушенні таємного припису кардинала Белларміно та комісара інквізиції Мікеланджело Сегіцці від 1616 року, який забороняв йому "триматися, навчати або захищати" вчення Коперника. Формулювання ж вироку звучало як "сильна підозра в єресі", а не сама єресь.

Усупереч ще одному популярному міфу, 69-річного Галілея ніколи не піддавали фізичним тортурам. Зважаючи на його вік, статус та заступництво могутнього герцога Тосканського, до нього застосували лише territio verbalis – словесну загрозу тортурами. Під час суду він жив не у вогких підземеллях, а у комфортних апартаментах посла Тоскани, маючи слугу, ба й після зречення його покаранням став домашній арешт – спочатку у палаці архієпископа Пікколоміні у Сієні, а потім на власній віллі в Арчетрі, де Галілей продовжував наукову роботу і написав свою найвидатнішу працю з механіки.

Що ж стосується знаменитої фрази "І все ж вона крутиться!", то Галілей навіть фізично не міг її вимовити – з міркувань елементарного самозбереження. Вигукнути таку зухвалість в обличчя інквізиторам одразу після офіційного зречення означало б негайний смертний вирок і вогнище – долю, яку вчений чудово пам'ятав на прикладі Джордано Бруно. А Галілей був прагматиком – він погодився на принизливе покаяння саме для того, щоб зберегти життя і мати можливість працювати далі. Красивий бунтарський міф вигадали вже наступні покоління, яким був потрібен ідеальний мученик від науки.

Загалом, суд над Галілеєм – це не історія про те, як релігія намагалася зупинити обертання Землі, а людська драма про те, як геніальний розум, позбавлений політичної інтуїції, потрапив у безжальні жорнова ураженого самолюбства та геополітичної кризи. Тим часом Земля, звісно, продовжувала свій рух орбітою, байдужа до папських булл та інквізиційних вогнищ.