Перші професійні шпигуни: де жили та чим займались легендарні ніндзі

Про перших професійних шпигунів і легендарних японських воїнів ночі ніндзів – в програмі "Боги війни" на 24 каналі.

До слова Легендарні мечі та розкішні обладунки: що відомо про життя самураїв

Ніндзя – це китайський варіант ієрогліфу, яким охрестили цих хлопців у піднебесній і розповіли про них решті світу. Удома ж представників цієї професії, а це саме професія, називали сінобі. Достеменно невідомо коли і як з'явилися клани ніндзя.

Проте у середньовічній Японії в них просто не було шансів не з'явитися. У епізоді про самураїв ми вже розповідали, яка м'ясорубка робилася у феодальній країні сонця, що сходить. Війни між землевласниками практично не припинялися. Основними бойовими одиницями були ті таки самураї. Та їх багато у чому сковував знаменитий кодекс Бушідо, про який ви теж уже чули від нас.

Більше про це Голову вбитої людини несли господарю: чи дійсно самураї були воїнами честі

Хоча, дотримувалися його, м'яко кажучи, не завжди, та все ж чимало речей, які необхідно робити на війні, самураї вважали нижче власної гідності. Тобто відрубувати селянські голови і видавати їх за ворожих самураїв було ок, а займатися диверсіями – нижче гідності. Самураї такі самураї. Так чи інакше ось тут на арену і виходять наші герої – сінобі, чи як звичніше ніндзя, не зв'язані жодними примарними уявленнями.

Де проживали ніндзя

В японському регіоні Іґа, який здебільшого гірський і ледь не постійно оповитий туманами, ледь не кожне невеличке село тут повністю було заселене ніндзями. Цілком справедливо буде сказати, що це сімейний чи навіть родинний бізнес. Народився у сім'ї сінобі, вибір невеликий, найімовірніше, і сам станеш сінобі, почавши тренуватися прямісінько із колиски. Та про це трохи згодом.

Отож жили кілька десятків ніндзя у своєму невеличкому селищі і займались цілком звичними середньовічними справами, як то садівництво чи риболовля. Тим часом у сусідньому регіоні розгорявся черговий конфлікт і одному з воєначальників страх як потрібно дістати, скажімо, план ворожої фортеці, або перед атакою витягти звідти заручників, або ще щось в такому дусі.

Самураї займатися подібним звісно відмовлялись, тож воєначальник зібрав кругленьку суму і замовив необхідні послуги у клану ніндзя. Сінобі не були воїнами у традиційному середньовічному розумінні, не були і лише найманими вбивцями, як їх часто зображають у сучасній масовій культурі. Ніндзя – це одні з перших професійних шпигунів та диверсантів у історії людства.

Тренування

Головною зброєю ніндзі завжди були не катана і довершене вміння єдиноборств, а обман. Всього іншого теж не бракувало, просто застосовувати навички бою їм довелося не так часто, як можна подумати. Насправді ж сінобі уміли все, що могло знадобитися під час будь-якої частини конфлікту. Не буде перебільшенням назвати їх елітними військовими – спецпризначенцями свого часу.

Ніндзя – це одні з перших професійних шпигунів​ / Фото Pixabay

Тренування ніндзя дійсно починалося практично одразу після його народження. Колиску майбутнього Джеймса Бонда розхитували так, щоб вона не сильно, але методично билася об стіну, а зовсім трохи старшого маленького сінобі періодично крутили і вертіли у різні сторони. Так тренували вестибулярний апарат та виробляли ідеальні рефлекси. Далі йшло навчання читанню, науці та мистецтву. Ще один доказ, що стереотипне уявлення про ніндзя має мало спільного з реальністю.

Одна з головних дисциплін, якою володів кожен із цих хлопців чи дівчат – хімія.

• Ніндзя повинен був уміти зробити, скажімо, отруту зі знайдених на задньому дворі рослин, чи змайструвати вибуховий пристрій на коліна з того, що знайшов на кухні.
• Сінобі активно використовували порох запозичений у китайців, ще коли самураї його здебільшого ігнорували.

Звісно, і банальній фізичній підготовці вони приділяли достатньо уваги. Новобранця на кілька днів залишали майже голяка посеред засніжених гір, де він повинен був вижити покладаючись лише на власні вміння. Пересуваючись ніндзя звертав увагу на найменші деталі – сліди, тіні, відсвіти. Усе те, що й нині є основою роботи елітних розвідників, шпигунів та спецпризначенців.

Що таке ніндзюцу

Ніндзюцу – своєрідна методичка сінобі. Під цим словом часто неправильно розуміють лише стиль ближнього бою ніндзя. Та насправді його значення набагато ширше. Ніндзюцу – це і згадані уміння виживання, і вміння зливатися із місцевістю, і знання з медицини, астрології та хімії, медитативні техніки і так далі. Та, звісно, величезний розділ присвячений власне використанню свого тіла в бою, там теж був.

Бойовий стиль ніндзя

Основними завданнями ніндзі зазвичай було якраз уникнути сутички, тобто прийти і піти непомітно, виконавши при цьому завдання. Та якщо вже доводилося помахати кулаками, то і тут з цими хлопцями мало, хто міг зрівнятися. З-поміж інших бойовий стиль ніндзя вирізнявся елементами необхідними саме для їхньої роботи. Акцент робився на безшумних задушливих прийомах, раптових ударах із засідки та зі спини, ніндзя вчили битися в умовах обмеженого, вузького простору.

Вони бездоганно володіли будь-якою зброєю, навіть самурайською катаною. І хоча ніндзі нині часто зображають саме з цим легендарним мечем, та якраз ним вони користувалися хоч і вміло та дуже рідко. Занадто помітною і впізнаваною була ця зброя, щоб постійно використовувати її у шпигунських чи диверсійних завданнях.

Цікаво Хрестові походи: хто і навіщо організовував криваві мандрівки світом

Не так часто доводилося діставати ніндзя і знамениті метальні зірочки – сюрікени. Хоча у кишені сінобі вони дійсно були майже завжди. Використовували їх здебільшого, як крайній засіб.

Улюбленою ж холодною зброєю тіньових воїнів була кусарігама. Це звичайний селянський серп до якого прикріпили ланцюг із невеликою гирею на іншому кінці. Цією штукою можна було бити ворога, різати, колоти і навіть метати на довжину ланцюга, а потім повертати до себе – страшна зброя у вмілих руках, і що найголовніше – непомітна.

Ніндзі часто використовували кусарігаму / Скриншот з відео

У розібраному стані кусарігама цілком собі банальне знаряддя землероба. З таким у сумці не складно пройти повз охоронців якогось замку замаскувавшись під селянина. А вже всередині можна веселитися у стилі ніндзя – підпали, отруєння води, вбивства ворожих воєначальників і все в такому дусі. Тож набагато частіше воїнів тіні можна було побачити в звичайному одязі, а не знаменитому костюмі, і навіть не здогадатися про те, що поряд з тобою елітний убивця.

Костюми

Вміння перевтілюватися було одним із голових для сінобі. Хоча оці костюми, в яких ми здебільшого уявляємо собі ніндзя, теж не вигадка. Їх дійсно використовували у нічних операціях, як і чимало інших засобів із арсеналу середньовічних японських Джеймсів Бондів. Скажімо ніндзі отримали завдання пробратися у замок, куди через війну узагалі нікого не впускають і визволити заручників, чи вбити важливу фігуру. Сінобі вночі прокрадається до оборонних мурів. Такі операції ніндзя старалися не виконувати під повним місяцем, за 8 днів до нього і 8 після. Адже чим темніша ніч, тим легше у ній розчинитися.

Костюми ніндзі використовували в нічних операціях / Фото MichaelWuensch, Pixabay ​

Завдяки спеціальним шипам на взутті і рукавицях – аналоги сучасних альпіністських кішок – вони легко забиралися на стіну і буквально прорізали собі шлях всередину. В пригоді ставав унікальний ніж-пила сікоро. Оскільки будували тоді із бамбуку та глини зі сікоро можна було вирізати у стіні достатній отвір, аби ніндзя зміг прошмигнути в будівлю і зробити справу.

Ніж-пила сікоро / Фото 24 каналу

Якщо ж щось пішло не так за пазухою сінобі все ще залишалося кілька сюрпризів. Відступаючи вони розкидали позаду себе тецу-бісі – металеві шипи, які відбивали у переслідувачів бажання продовжувати цю справу. Якщо й цього було замало, то в хід йшли невеличкі бомби та згадані вже сюрікени.

В яких битвах ніндзі брали участь – дивіться у програмі.