"Вже якщо вбивати, то бодай з користю для церкви", – подумав папа Урбан ІІ. З гаслом "Цього хоче Бог!" він відправив об'єднане військо у хрестовий похід. Детальніше про це – у матеріалі 24 каналу.
Читайте і дивіться попередній випуск Секрети успіху монголів: що допомогло Чингісхану захопити пів світу
Більше земель – більше християн
Папа Римський дав озброєній збірній Європи чітке завдання:
- поїхати до святої землі;
- відвоювати у мусульман Єрусалим та усі священні пам'ятки, насамперед гріб Христа, і тоді повернутися.
Урбан ІІ хотів розширити і без того немалий вплив церкви. Більше земель – більше християн. Більше християн – більше золота у церковній казні. Математика проста.
Вистачало причин для непростої мандрівки і в самих туристів. Поки хтось за тисячі кілометрів від дому воював, церква брала під захист їхню родину. Ніхто не смів у дружини хрестоносця вимагати повернути борг чоловіка. Інакше його просто відлучали від церкви. А в ті часи це майже смертний вирок.
Хрестовий похід / Скриншот з відео
Якщо якийсь нахаба пограбував будинок воїна, що пішов на святу війну, то церква перевертала місто, але знаходила і карала негідника. Велика частина хрестоносців були не дуже заможними воїнами. Тому змарнувати нагоду підзаробити, нехай і у тривалому відрядженні, вони не могли. Ще й поєднати корисне з приємним: поповнити сімейний бюджет і завоювати славу. І найголовніше: хрестоносці, принаймні частина з них, справді вірили у священність свого походу. Тим паче церква гарантувала їм прощення усіх гріхів і місце в раю. А чого не зробиш за місце в раю. От воїни і малювали хрести на обладунках та вирушали за тисячі кілометрів.
Як заслужити звання хрестоносця
Звання хрестоносця, щоправда, треба було заслужити чи затвердити. Процедура була нескладна, майже символічна. Все виглядало приблизно так:
► Папа Римський оголошував похід.
► Воїни збирали все необхідне (обладунки, зброю, харчі), сідали на коней та вирушали в дорогу.
► Спершу їхали до свого сюзерена (великий феодал-сеньйор, який був господарем над васалами). Лицарі хоча і були аристократами, та більшість все ж служила комусь багатшому і титулованішому за себе. Тож потрібно було попросити дозволу на священний похід.
► Відпросившись у шефа, рушали до церкви. Там майбутні хрестоносці сповідалися, приймали спеціальну обітницю. Ще звітували про свої фінанси.
Як заслужити звання хрестоносця / Скриншот з відео
Похід – справа тривала і недешева. В дорозі треба щось їсти, та й сім'я без годувальника якось жити мала. Гріхи, звісно, прощали. А якщо з грошима була біда, то і з тим церква могла допомогти. Адже на походи скидалася буквально вся Європа. Кожен християнин-католик десяту частину свого доходу добровільно-примусово віддавав на спонсорування експедиції.
Врешті після спеціальної молитви можна сміливо наносити на груди хрест і бігти рубати ворога, аби завойовувати місце в раю. Великий хрест — і справді оберіг для воїна. Принаймні, доки довкола християни. Кожен вірянин повинен був по-різному сприяти хлопцям, які йшли відвойовувати святині. Ледь не в ноги кланятися.
Втрачена магія хреста
А от перетнувши море, магія хреста втрачалася. Там, в оточені мусульман, такий знак робив з воїна мішень. Недарма походи ще називають війною світів:
- західного та східного;
- християнського і мусульманського.
На полі битви сходилися не просто 2 війська. Це було зіткнення найвмотивованіших, а значить, найнебезпечніших воїнів. Причиною цієї війни були не звичні для Середньовіччя бажання викинути енергію, завоювати землі, статки і славу. Все ж основна мета і хрестоносців, і їхніх ворогів — захист своєї віри, здобуття місця в раю.
Гуго Великий / Скриншот з відео
Воювати з мусульманами вирушала така собі збірна Європи. І, до речі, не без українського сліду. Важливу роль у першому поході зіграв внук Ярослава Мудрого Гуго Великий. Він був сином короля Франції Генріха І та Анни Ярославни. Команда була величезною – кілька десятків тисяч воїнів. А з ними ще коні, зброєносці, зброя та амуніція. Усе це на кораблях, де було тіснувато.
Це лише додавало градусу напруженій атмосфері під час дороги. Англійці і французи, попри ніби спільний похід, навіть без особливого приводу готові були гризти один одному горлянки. Що вже говорити про тісні трюми. Тож спати доводилося із розплющеними очима.
Раціон лицарів був дуже скромним та одноманітним. Тому кораблями гуляли страшні хвороби – цинга та малярія. За приблизними оцінками, від цих недугів у дорозі гинув кожен десятий хрестоносець. Чимало графів так і не дісталися до святої землі, то що говорити про простих смертних лицарів. Подейкують, мало не помер від цинги навіть легендарний король Англії Річард Левине Серце. А під час третього хрестового походу до місця бою дісталася лише десята частина німецького війська.
Річард Левине Серце / Скриншот з відео
Екіпірування хрестоносців
Ті хрестоносці, які все ж ступили на святу землю були втомлені, слабкі, часто хворі. Так ще й битися треба було в пустелі. Задля місця в раю доводилося переживати пекло на землі – 40 градусів спеки. А на європейцях – зо 30 кілограмів захисних обладунків. Металева броня закривала усе тіло, навіть кінцівки. Ходьба у такому екіпіруванні змушувала витрачати у понад двічі більше енергії
Голову захищав міцний шолом. Там були лише вирізи для очей і маленькі дірки, щоб легше дихалося. Від шиї і аж до ніг йшла металева кольчуга. На неї вдягали міцніші обладунки. Чимало лицарів під усе це ще й вдягали тканинні обладунки. В руках – трикутні щити і мечі. Вони, попри усталений міф, були не такими й важкими – близько 2 кілограмів. Якщо впродовж дороги це все тягав якийсь молодий зброєносець, то на полі битви 30, а іноді й усі 50 кілограмів лягали на плечі воїна.
Хрестоносець / Скриншот з відео
Амуніцією проблеми на плечах хрестоносців не обмежувалися. Виснажені важкою дорогою воїни одним військом були лише формально. Кожен полководець не особливо дослухався до команд з Рима. Харчі та кошти більшості хрестоносців закінчилися ще на кораблях. Тому доволі легко, беручи невеликі міста, гості з Європи відбирали у мешканців усю їжу. У найголодніші часи доходило навіть до канібалізму. Атмосфера – така собі, а довкола ще й мусульмани, які регулярно тішили гостей своїми швидкими набігами. Шлях до раю виявився помітно важчим, ніж очікували на старому континенті.
Попри все, ті хлопці все ж були винятковою силою і по черзі, хай не без проблем, та взявши кілька великих міст Нікею та Антіохію, впритул підійшли до головної цілі — Єрусалиму.
Там з усього воїнства, яке вирушало в похід, залишилося заледве 20 тисяч. Це все одно доволі багато, якщо зважити, що всі вони добре натреновані та озброєні. Військова грамотність європейців зіграла ключову роль в облозі. В червні 1099 року хрестоносці оточили Єрусалим. Місто спільно обороняли мусульмани та євреї, хоча й здебільшого цивільні, та їх було у кілька разів більше ніж гостей. Та й до облоги вони підготувалися добре.
Готовність до атаки
Заздалегідь вигнали всіх християн, щоб уникнути зради, забруднили і отруїли криниці навколо міста. Воду хрестоносцям доводилося тягати за 10 кілометрів. Місто охороняла височенна 15-метрова стіна, товщиною 3 метри. Оборонні редути тягнулися на 4 кілометри. Було 5 добре захищених входів. Хрестоносці розбилися на 2 групи:
- одна зайшла з півночі;
- інша – з півдня.
Тому оборонцям довелося чатувати з обох боків. Ще однією проблемою європейців була відсутність деревини, яка необхідна під час штурму (єрусалимці завбачливо дерева позрубували).
Цікаво Проніс у портфелі бомбу на борт літака: вражаюча історія терориста Купера
Одну спробу атаки європейці таки зробили, вона провалилася. Тож довелося чекати на необхідний інвентар. Чекати з обмеженими ресурсами води та їжі на пекельній спеці задоволення таке собі. Врешті підмога з усім необхідним для штурму таки доплила, а доки чекали, інженери знайшли найкраще місце для атаки: максимально пологе, зручне для наступу. Все було готове для атаки, майже все.
Кілька тижнів хрестоносці конструювали обладнання для прориву:
► вони мали 2 масивні облогові башти на колесах;
► таран зі залізною головою;
► величезні драбини;
► купу зброї.
Єрусалим не встояв
Єрусалим не встояв. Підготовлена, продумана атака хрестоносців не залишила шансів захисникам. Буквально 2 днів вистачило європейцям, аби взяти Давидову вежу, прорватися крізь неї в місто і вчинити одну з найбільш масових розправ у історії. Рубали всіх. Кількість жертв лічать десятками тисяч людей. Місто буквально плавало в крові. Це не перебільшення, а слова самих хрестоносців.
Нові господарі Єрусалиму спалили усі мечеті та синагоги. На їхньому місці звели християнські храми. Таке зухвальство і жорстокість гарантували, що у майбутньому будуть спроби помсти. Хрестоносці, ті що залишилися на загарбаних територіях (а таких не бракувало), жили у постійному передчутті атаки. Тому будували не лише церкви для порятунку душі, але й міцні захисні фортеці – для порятунку власної шкури. Час на це вони мали, бо мусульмани оговтувалися від удару. Так ще й були зайняті сварками між собою.
Карта хрестових походів / Скриншот з відео
Одного погляду на карту достатньо, аби зрозуміти, чому європейці так хвилювалися. Вони були оточені ворогом. А на підмогу з рідних країв чекати було дуже довго. Тож хрестоносці розділили свої нові землі на 4 держави. Назагал звели аж понад пів сотні міцних фортець. Ці замки були набагато більшими та надійнішими, ніж ті, що будували в Європі. Це цілком автономні населені пункти. З великими запасами харчів та води, аби зайвий раз не виходити за межі фортеці і якщо доведеться виживати під час потенційних облог.
Стіни зводили з блоків шириною – 4 метри. Пробити такі у Середньовіччя було просто нереально. Ворота також були дуже надійними: відкривалися назовні і мали міцні величезні засуви, аби не розвалитися від ворожого тарану. Всім периметром були спеціальні амбразури – місця для лучників, які мали покривати ворогів зливою стріл.
Хрестовий похід / Скриншот з відео
А ще секції, звідки при потребі можна було виливати на голови мусульман якісь гарячі масла чи просто фекалії. Теж розповсюджена практика. Найголовніше правило цих фортець: їх будували на найвищих точках місцевості. Кажуть, військо ворога можна було "засікти" ще за сотню кілометрів від себе. І підготувати гостинну зустріч. Менш ніж за століття мусульмани відвоювали усі землі, включно з Єрусалимом.
Хрестові походи увійшли до історії як одні з найжахливіших військових кампаній людства. Загальну кількість загиблих з обох боків – страшно і підрахувати. Ті криваві події у підсумку стали одним із поштовхів до столітніх конфліктів між християнами і мусульманами, які подекуди тривають і досі.