4 
Світові держави готуються до тривалого повернення на Місяць і побудови постійних баз, нагадує 24 Канал. Однак перед науковцями та юристами постало логічне запитання: кому насправді належать водяний лід, корисні копалини та найвигідніші локації на нашому супутнику?
Юридичний статус та договір майже 60-річної давнини
На перший погляд, відповідь на питання про власність Місяця здається сухою та зрозумілою. Фундаментальною основою космічного права залишається Договір про космос 1967 року. Цей документ суворо забороняє будь-якій країні оголошувати Місяць або інші небесні тіла власною територією. Навіть встановлений у ґрунт державний прапор не дає жодних юридичних прав на володіння ділянкою.
Однак за майже 60 років ситуація кардинально змінилася. Зараз ідеться не про короткочасні візити, а про спорудження повноцінних місячних баз, бронювання стратегічних пунктів та видобуток цінних ресурсів.
Битва за Південний полюс і цінні ресурси
Найбільший інтерес науковців і космічних агентств прикутий до Південного полюса Місяця. Фахівці передбачають там наявність значних запасів водяного льоду. Цю воду можна використовувати не лише для пиття астронавтів, а й розщеплювати на кисень для дихання та водень для створення ракетного палива безпосередньо на місці. Крім того, цінні метали й мінерали в місячному ґрунті суттєво полегшать майбутні міжпланетні місії.
Американське агентство NASA планує створити на Південному полюсі постійну базу в межах програми Artemis. Своєю чергою, Китай готує місію Chang'e 7 для цільового пошуку водяного льоду у цьому ж регіоні. Крім того, Пекін проєктує Міжнародну наукову місячну станцію та має намір відправити своїх тайконавтів на супутник Землі вже до 2030 року.
Правова сіра зона та позиція Європи
Головне конфліктне питання виникає тоді, коли США та Китай захочуть зайняти одну й ту саму найвигіднішу ділянку. Хоча оголосити супутник своєю територією заборонено, видобуток ресурсів і створення так званих зон безпеки навколо баз створюють серйозний юридичний вакуум. У той час як договір забороняє привласнення територій у космосі, він також забороняє відбирати вже зайняті місця. Простіше кажучи, хто перший зайняв, того й земля.
Це сіра зона, якою зараз усі задоволені,
– прокоментував британський професор астрополітики з Даремського університету Бледдін Боуен.
Тим часом Європейське космічне агентство (ESA) бере активну участь у програмі NASA Artemis, постачаючи необхідне обладнання та технології для польотів. На відміну від США та Китаю, Європа обирає шлях міжнародної співпраці й спільних наукових досліджень, а не прямої конкуренції.
Попри це, протистояння двох космічних наддержав поступово загострюється. Сам Місяць не належить нікому, але питання про те, хто видобуватиме його ресурси та контролюватиме найкращі території, досі залишається відкритим.