Хто насправді проклав Гройсману шлях до прем'єрства і що він робитиме далі

Якби Володимир Гройсман шукав роботу і писав резюме, то його кар’єрний шлях вразив би будь-якого потенційного роботодавця.

Читайте також: Як Аваков став одним із найвпливовіших політиків в країні

Він став мером Вінниці ще у 28 років і обіймав цю посаду наступні 8 років. Гройсман демонстрував помітні результати роботи, і мешканці міста це цінили. У молодого мера Вінниці був найвищий рівень підтримки серед усіх міських голів.

Вінницю ж завжди вважали сферою впливу Петра Порошенка, адже там розташована його фабрика "Рошен". Але після Революції Гройсмана покликав до Києва не він, а Арсеній Яценюк, який запросив його працювати у свій уряд віце-прем’єром. На цій посаді Гройсман запам’ятався тим, що без упину наполягав на децентралізації.

Порошенко і Гройсман у Вінниці

Після парламентських виборів 2014-го року колишній мер Вінниці став спікером парламенту. Він був головою Ради до початку квітня 2016-го року, а після цього став прем’єр-міністром. Але давайте згадаємо, як проходила прем’єриада.

Після загострення політичної кризи, на початку 2016-го року, Арсеній Яценюк заявив, що йде з посади голови уряду. Довгих дискусій, хто очолить наступний уряд, не було. Одразу виникла кандидатура Гройсмана. Усі учасники перемовин були переконані, що проблем з цим кандидатом у прем’єри не буде, адже це креатура Петра Порошенка. Він мав стати аналогом Миколи Азарова у часи президенства Віктора Януковича. Тобто суто технічним прем’єром, який сліпо виконує волю головного керівника.

Але для президента проблеми з Гройсманом почались ще на етапі перемовин при формуванні його уряду. Наприклад, спікер категорично відмовлявся, щоб його заступником у Кабміні працював Віталій Ковальчук з Адміністрації Президента. У результаті вдалося досягти компромісу, Ковальчук залишився в АП, а Гройсман очолив уряд.

Та чим далі, тим більше шляхи президента і прем’єр-міністра розходилися. І тут напевно причина в їхньому близькому оточенні і сферах впливу обох керівників держави. У результаті Гройсман ставав усе ближче до "Народного фронту", ніж до рідного блоку БПП, від якого він обрався до Ради. Восени прем’єр-міністр навіть відвідав з’їзд "Народного фронту" у якості почесного гостя.

Гройсман і Яценюк на з'їзді "Народного фронту"

Коли ж прийшов час для чергових перемовин із Міжнародним валютним фондом, між прем’єром і президентською командою знову загострилися дискусії.

Головні вимоги МВФ зараз – підняття цін на газ і створення Антикорупційного суду. Ціни на газ – це відповідальність уряду. Антикорупційний суд – це президент і парламент.

Гройсман розуміє, що підняти ціни на газ при нинішніх умовах, та й ще за рік до виборів, це дуже ризикований крок, який може призвести до соціального вибуху. І тому за кілька днів до терміну виконання цієї вимоги він переніс підвищення цін на газ принаймні до червня.

Для того, щоб МВФ якось зрозуміло цей крок, треба щоб Рада терміново прийняла закон про Антикорупційний суд у другому читанні, який враховує рекомендації міжнародних експертів. Якщо і з цим виникнуть проблеми і МВФ не підтримає Україну, президентська команда і прем’єр почнуть з’ясовувати, хто ж у цьому більше винен. Ризикну спрогнозувати, коли це може статися.

Читайте також: Трансформація Надії Савченко: від героя України до агента Кремля

14 квітня буде 2 роки уряду Гройсмана. Кабмін готується звітувати про результати своєї роботи у Раді. І якщо Рада визнає роботу прем’єра незадовільною, це може призвести до відставки Гройсмана.

Але і тут не усе так просто. Часу до президентських виборів усе менше. Створювати новий уряд або йти на дострокові параламенські вибори – це не додасть шансів президенту переобратися на другий термін.

Піти у самостійне плавання Гройсман теж не може. Він не популярний політик, незважаючи на велику медіаактивність. Тому, швидше за все, голова уряду не буде балотуватися у президенти. Що стосується парламентських виборів, то у друзів Гройсмана з "Народного фронту", з рейтингами теж біда. Вони не мають шансів на проходження у Раду, якщо підуть окремо чи навіть з Гройсманом на чолі. Доведеться врешті-решт домовлятися з президентською командою.

Перемовини про створення нової партії або об’єднання БПП і "Народного фронту" йдуть вже більше року. Остаточної домовленності немає. Не виключено, що Гройсман прораховує варіант програшу Порошенка на виборах. Тоді на парламентські перегони краще йти з якимось іншим об’єднанням.

Як бачимо, між головними партнерами панує недовіра. Вони вимушені працювати разом, та вже не приховують прохолодних відносин і розробляють різні сценарії.