8 березня 2018 року керівника Офіцерського корпусу Володимира Рубана затримали з арсеналом зброї, який він завозив із території так званої "ДНР". Надія Савченко хотіла взяти Рубана на поруки, а потім виїхала закордон і на допит СБУ не з’явилася.
Утім, спікер Верховної Ради Андрій Парубій зазначив, що не підписував жодного відрядження для Савченко. А народний депутат Антон Геращенко розповів, що слідство має записи годин розмов між Рубаном і Савченко, і натякнув, що незабаром у Раду може потрапити подання на зняття депутатської недоторканності з неї.
Читайте також: Миколаївські пристрасті: як старі сили міста взяли реванш у боротьбі за місце голови
Цю ж інформацію офіційно підтвердив генеральний прокурор Юрій Луценко, заявивши, що у разі неявки депутата на допит СБУ, він вимушений буде подати до парламенту це подання, і проситиме не лише зняти депутатську недоторканність з неї, але і притягнути її до кримінальної відповідальності та арештувати.
Надія Савченко швидко відреагувала на ці заяви, пообіцяла повернутися. Так і зробила. Проте нумо згадаємо із чого усе починалося. У травні буде 2 роки, як Савченко на президентському літаку повернулась в Україну із російської в’язниці.
У 2014 році, після початку бойових дій на Сході країни, льотчиця Надія Савченко поїхала у зону АТО у якості добровольця батальйону Айдар.
У червні того ж року сепаратисти захопили її у полон і силою вивезли з України в Росію. Там вона опинилася у воронезькому слідчому ізоляторі. Правоохоронні органи Російської Федерації звинуватили українку у вбивстві двох російських журналістів (обидва загинули під обстрілами на сході України), а також у незаконному перетині кордону.
Ув'язнена Надія Савченко
Савченко два роки перебувала під вартою, кілька разів оголошувала голодування, на знак протесту проти дій російської влади. І за цей час стала політиком – у 2014 році лідер "Батьківщини" Юлія Тимошенко зробила її першим номером списку своєї політичної сили.
Депутатський мандат Савченко отримала заочно. Її також включили до української делегації Парламентської асамблеї Ради Європи.
Представники західних країн засуджували кримінальне переслідування Савченко і закликали Кремль повернути її на батьківщину. У соціальних мережах кожен пост про неї закінчувався закликом "Free Savchenko".
У кінці березня 2016 року російський суд виніс вирок – 22 роки позбавлення волі. І наступні місяці офіційний Київ вів перемовини по її звільненню. У підсумку, льотчицю обміняли на двох російських військових, і вона повернулась додому.
Читайте також: Без наметів, але з маніпулюванням: як Тимошенко збирається вигравати президентські вибори
В історії із Савченко найголовніша проблема – у ній самій. І тут важко чимось дорікнути українській владі. Вона зробила усе можливе для її звільнення. Одразу після повернення, Савченко мала величезний рівень довіри – 45 %. Чи не найбільший серед політиків. Але дуже швидко стало зрозуміло, що колишня льотчиця не збирається дослухатися до офіційної влади і навіть своєї фракції, і буде діяти так, як сама вважає за потрібне. Наприклад, буде їздити на окуповані території і вести перемовини із бойовиками.
Тимошенко, розуміючи, що не має жодного контролю над діями і виступами депутата, виключила її із фракції. Та й будемо відвертими, Савченко була їй потрібна насамперед заради передвиборчого піару, а не тому, що вона виглядала перспективним політиком.
Фото, яким Савченко хотіла довести, що вона була у Страсбурзі
Далі Надія Савченко розпочала самостійну політичну кар’єру. Але і тут її хитало з одного боку в інший. То вона заявила, що хоче очолити Народний Рух України, потім пов’язувала себе із політичним проектом РУНА, ще вона очолювала партію "Наступ", і врешті-решт 17 липня 2017 року Міністерство юстиції України зареєструвало партію "Громадсько-політична платформа Надії Савченко". А ще депутат вела програму на телеканалі "News One" Євгена Мураєва.
Читайте також: Чи можливо створити Антикорупційний суд в Україні: яскраві приклади
Трагедія політика Савченко полягає у тому, що після, дійсно, надскладного випробування російською в’язницею, яке вона переносила гідно і мужньо, на волі вона втратила усе – прихильників і підтримку українських громадян. І тому, якщо зараз вже українські правоохоронні органи будуть висувати їй якісь звинувачення, можливо, теж цілком безпідставні і не доведені, невідомо, чи дуже багато людей буде кричати "Free Savchenko".
Це історія про бездарно втрачений шанс реалізувати себе в українській політиці, навіть коли тобі пощастило потрапити у неї лише через драматичні обставини.