Коли очі горять: прості українські герої йдуть на війну

Все "не так"

Ніхто не пишається "синачкой", ніхто не клянеться дочекатись, ніхто не підіймає повище "дитинча".

Читайте також Ниття та зрадойо*ство в умовах цієї війни не працюють

Наш стрій рекрутів стоїть як вміє –  з неправильною поставою, ліктями в різні боки, а сині жіночі кросівочки взагалі можуть вбити бувалого сержанта одним виглядом.

Ті, що тримають стрій / фото автора

Але це щиро

В польових умовах. І більша частина не приймавших досі Присяги на вірність Українському Народові –  вже була під вогнем. Просто нарешті дійшли руки.

І попри весь показний скепсис, їх голоси починають тремтіти, горло –  перехоплювати, а очі –  наповнюватись внутрішнім вогнем. Тому що одна справа – приймати Присягу як протокольний захід. Інших – "присягати ніколи не зрадити українському народові", коли небо палає, а ворог топче рідну землю.

Військової вдачі, побратими та посестри. Передові підрозділі 48-го окремого стрілецького батальйону вже знову на фронті.