Механізм, заснований на стримуваннях, противагах та глибокій недовірі до абсолютної влади. Конституція США, а мовиться саме про неї, продовжує бути чинною – але чи живий той первісний механізм сьогодні? 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чи впізнали б Батьки-засновники США власну виконавчу владу?

Сьогодні, у 2026 році, Сполучені Штати Америки стоять на порозі святкування 250-річчя своєї незалежності, але той пергамент із чотирьох сторінок – Конституція, підписана 17 вересня 1787 року – продовжує керувати наймогутнішою нацією планети (звісно, з низкою поправок). Але якби Джеймс Медісон, Александр Гамільтон чи Джордж Вашингтон дивом перенеслися у наш час, їхній тріумф швидко змінився б на глибокий жах – адже сучасна Америка стала якраз тим самим левіафаном, якого ці чоловіки не планували і якого відчайдушно цуралися.

Найбільшим нічним жахом для делегатів Філадельфійського конвенту був привид тиранії – вони щойно вирвалися з-під влади британського монарха Георга III й панічно боялися створення нового короля на американській землі. Стаття II Конституції США виписує повноваження Президента вкрай лаконічно – для творців документа очільник держави був насамперед головним адміністратором, чия влада жорстко обмежувалася Конгресом. Гамільтон у "Федералісті №70" писав про необхідність "енергійної виконавчої влади", але навіть він не міг уявити масштабів того, що історик Артур Шлезінгер влучно охрестив "імперським президентством".

У 2026 році президент США має владу, яка змусила б римських імператорів зеленіти від заздрощів. До прикладу, Батьки-засновники відчували панічний страх перед постійною армією у мирний час, вважаючи її головним інструментом деспотизму – але сучасний американський лідер є головнокомандувачем найдорожчої та найтехнологічнішої військової машини в історії людства, а ще й має ядерні коди, здатні знищити цивілізацію за хвилини.

WhatsApp Якщо Telegram заблокують Не губіть 24 Канал – підписуйтеся на нас у WhatsApp Додати

Ба більше, практика використання виконавчих указів (executive orders) перетворилася на інструмент фактичного обходу законодавчої влади. Конгрес, який за задумом мав бути головним рушієм політики і єдиним органом, що оголошує війну, сьогодні часто залишається пасивним спостерігачем, поки президент відправляє ударні безпілотники чи й живих військових на інші континенти, або ж запроваджує глобальні економічні санкції. Для Медісона, головного архітектора Конституції, така концентрація влади в руках однієї людини здалася б прямою зрадою ідеалів Республіки.

Суть Конституції Сполучених Штатів Америки – цікаве пояснення: дивіться відео heathercoxrichardson

Куди зник компроміс у лабіринтах двопартійної системи США?

Іншим фундаментальним страхом творців Конституції були так звані "фракції" – те, що ми сьогодні називаємо політичними партіями. У своєму прощальному зверненні 1796 року Джордж Вашингтон благав націю уникати партійного розколу, попереджаючи, що це неминуче призведе до "почергового панування однієї фракції над іншою, що загострюється духом помсти". Джеймс Медісон у "Федералісті №10" сподівався, що велика територія республіки та розмаїття інтересів не дозволять жодній групі узурпувати владу.

Реальність 2026 року стала б для них шоком – американська політична система перетворилася на арену жорстокої, майже племінної війни між двома гігантськими партійними машинами. Конституцію розробляли як систему, що вимагає широкого консенсусу для ухвалення рішень – вона навмисно створює перешкоди для швидких змін, щоб захистити меншість від тиранії більшості. Але за умов сучасної гіперполяризації цей механізм стримувань і противаг часто призводить до повного інституційного паралічу (gridlock).

Сучасні політики частіше обирають не шукати компроміс – як це робили делегати у 1787 році, поєднуючи інтереси великих і малих штатів через Коннектикутський компроміс, – а саботаж заради електоральних балів. Також Засновники були б шоковані тим, як сучасні медіа й алгоритми соцмереж капіталізують цей саботаж, і гнів, перетворюючи політичних опонентів на екзистенційних ворогів. Конгрес мав бути місцем для шляхетних дебатів освічених джентльменів, а став майданчиком для нескінченної передвиборчої кампанії та обміну вірусними образами. Зникнення культури компромісу тим часом руйнує саму суть задуму конституційного дизайну.

Кажуть, наступного дня після підписання Конституції одна з містянок, Елізабет Пауел, запитала у Бенджаміна Франкліна: "Що ви нам дали, докторе? Республіку чи монархію?" І Франклін відповів знаменитою фразою: "Республіку, якщо ви зможете її зберегти". Тож ось головне питання – чи змогли?

За наступні століття США розширили межі свободи далеко за межі уяви Батьків-засновників – зокрема, скасувавши рабство і надавши загальне виборче право. Але водночас сучасні американські інституції тріщать у швах під вагою глобальної гегемонії та внутрішньої непримиренності. Геніальний пергамент Конституції вижив – але Америка, якою він керує сьогодні, здалася б його творцям небезпечною, незбагненною і глибоко чужою.