Україна розширює географію ударів по російському тилу, уражаючи стратегічні нафтопереробні заводи та цифрову інфраструктуру на відстані тисяч кілометрів від кордону. Водночас Росія продовжує атакувати українські міста й критичну інфраструктуру, намагаючись тиснути на українців і виснажувати країну.

Речник Української добровольчої армії Сергій Братчук в інтерв'ю 24 Каналу пояснив, як удари по Омському НПЗ і дата-центрах послаблюють ресурсні можливості Росії та чому Кремль намагається залякати українців новими загрозами. Також він оцінив значення Кримського мосту для російської логістики, втрати окупантів і перспективи подальшого протистояння.

Ураження Омського НПЗ, найбільшого нафтопереробного заводу Росії потужністю 22 – 23 мільйони тонн на рік, підтвердила українська оборонна компанія Fire Point. За її даними, Сили оборони України атакували російський об'єкт модернізованими безпілотниками FP-1 на відстані понад 2500 кілометрів від українського кордону. Пане Сергію, про що говорить таке далекобійне пробиття російської ППО і ця жирна ціль? Що ми маємо про неї розуміти?

Мене, чесно кажучи, не дивує – і думаю, не дивує громадян України – те, що наші дрони долають такі відстані. Сьогодні всіх нас цікавить, що насправді уражено. Подивіться, наскільки подорослішало українське суспільство, хоча в багатьох питаннях ми, на жаль, ще залишаємося недосить чемними: знімаємо ворожі прильоти, тим самим координуючи удари росіян.

Але головне питання – чи обирають наші сили оборони саме ті цілі, які впливають на ресурсність російської армії. Звичайно, обирають саме такі цілі. І ми зустрічаємося якраз у день річниці дуже важливої дати в історії сучасного військового літопису сил оборони України – першого ураження Кримського мосту у 2022 році, проведеного силами нашої Служби безпеки. Потім було ще два ураження.

Сергій Братчук про нові проблеми росіян через атаки України: відео

Якщо говорити про Омськ, про Урал або за Уралом, то це не лише про Чапаєва, який потонув у річці Урал. Це про те, що сьогодні Україна знищує енергетичні здібності й ресурси Російської Федерації. Коли Міністерство оборони України звітує про щонайменше 51% уражених російських НПЗ, у мене виникла асоціація: вперше в історії, я думаю, контрольний пакет акцій нафтопереробної галузі Російської Федерації перебуває в руках України, зокрема Сил оборони – 51%.

Чи мріяли ми про це рік тому? Тому дійсно ми говоримо про знищення ресурсу російської армії. Якщо говорити про емоції, то, як і вам, як і переважній більшості українців, мені, звичайно, хотілося б сьогодні зовсім по-іншому помститися за Краматорськ, Прилуки, Київ, Одесу, Дніпро, Кременчук, Полтаву, наш Крим, за моє лівобережжя, за всі наші пошкоджені, порушені, завойовані тимчасово окупантами території, за вбитих наших громадян, особливо за дітей.

Але мусимо витримати все це. Сьогодні лише так ми можемо загнати Росію у стійло. Саме так ми можемо вплинути на те, що Росія так чи інакше змушена буде сісти за переговори. Це, на жаль, не сталося ще сьогодні. Чи станеться це завтра? Я не скажу, що я сумніваюся, але ще дуже довгий шлях треба пройти. Однак такі сходинки, як Омське НПЗ, і навіть те, що в них сьогодні немає інтернету, – це кроки в потрібному напрямку.

Інтернет – це не лише про російський порнографічний контент, це також про управління і зв'язок. Тобто ми й тут маємо підходити раціонально. Очевидно, що виникають проблеми, хоч і тимчасові, у банківській, фінансовій сфері тощо. І тут уже не допоможе їхня система "російський старлінк".

Але в будь-якому разі сьогодні ми вибираємо рацію. І я недаремно згадав Кримський міст. Ми не говоримо, що його треба просто кинути й знищити – він буде демонтований. Ми ж усе прекрасно розуміємо.

Я давно для себе вивів формулу: офіційно визнано, що Кримський міст було уражено три рази – у 2022, 2023 і 2025 роках. Бог любить трійцю. А ми ж інакше кажемо: "Бог не дурень, любить п'ятак". Тому в нас як мінімум ще два рази є. Ми підстрахувалися. Тож Кримський міст усе одно буде зруйнований.

Сьогодні мусимо робити те, що сьогодні роблять сили оборони. Крим горить, палає. Чомусь забулося, що в Криму, в Бахчисараї, в Бахчисарайському районі, їм дають світла на добу лише 3 години.

Ні, ненормально. Краще було б, щоб взагалі. А це і вода, зокрема. Вони настільки зганьбили наш Крим відсутністю води, відсутністю електроенергії, що нам ще дуже багато роботи. Але відновлювати – це значить мирно жити при справедливому мирі.

Повертаючись до цілей, ви бачите: ми маємо мститися ворогу, але мстимося іншим способом уже безпосередньо на фронті. Подивіться на ці божевільні втрати для росіян. Хтось каже: яка там нація, яке там військо? Слухайте, Путіну все одно: 30 000 туди, 30 000 сюди, мільйон, мільйон двісті – скільки вони житимуть, стільки він їх і відправлятиме на війну.

Вони не нація, вони зборисько. Пане Сергію, це дійсно. Я думала, чому ж вони дата-центр Яндекса розташували в місті з мальовничою назвою Сасово? Не тільки щоб я жартувала пів дня, що в них там "Сасова". А тому, що вони ще люблять дивитися отакі похабні відосики. А це – збій.

Саме тому ми і б'ємо по цьому дата-центру. Я ще раз уточню: це має вплив не тільки на забезпечення інтернетом росіян як цивільного російського плебсу, а й на військову логістику – ось цю інтернетну.

Це управління. Сьогодні ми бачимо, що Україна стоїть перед величезними викликами. Нам вкидають інформацію щодо Суровікіна і про знищення київських мостів – нібито Путін дав йому таке завдання. Але покажіть мені людину, яка була на нараді у Путіна і потім вийде й про щось скаже. Хіба що Пєсков. Він єдиний, хто уповноважений, але й те, що він несе, – неправда.

Тому я ставлюся до цього критично. Логіка тут є: по-перше, залякати українців максимально. А сьогодні запоріжці мені телефонують, і там уже почали атакувати Запорізькі мости. Давайте вмикати логіку наскільки це можливо.

Назвіть мені хоча б одну інфраструктуру, хоча б одну галузь нашої економіки, де ворог не атакував хоча б раз або кілька разів із 2022 року. Я такого не знаю. Повертаючись до початку війни: з чого почав ворог? З ракетних ударів по логістиці, відповідно по мостах.

Візьміть Одещину, мою улюблену і вже рідну, як і всю Україну. Міст у Затоці, міст у Маяках – туди з 2022 року щодня летить. По об'єктах водопостачання летіло. Я вже не кажу про енергетику, про все, що наповнює терористичну сутність Росії: наші школи, наші лікарні – усе, усе, усе ворог атакував.

Тому сьогодні ми дійсно. Суровікін, як я вже вжив гарне українське слово, – він знову з'явився. Його вже колись кидали керувати окупаційними військами в Україні. Пам'ятаєте, що він тоді робив? Він тоді програв правобережжя Херсонської області. Він тікав, відступав, "отрицательно наступав".

Все, що він міг зробити, – руйнувати, щоб відступати. На Росії немає офіцерів, немає честі, немає військових. Вони всі терористи, вбивці. Їх теж треба знищувати. Що може зупиняти Суровікіна, якщо навіть Путіна нічого не зупиняє? Будуть бити по наших мостах, і для нас це надзвичайно серйозний виклик.

Як ми на це відреагуємо? Звичайно, обороною нашого неба. І сьогодні додає оптимізму заява президента про те, що певні пакети ППО у нас навіть мають з'явитися. Дуже хочу в це вірити, і найголовніше – поле бою це покаже, чи відповідає це реаліям.

Ворог багато в чому лякає. Ворог тисне емоційно. Чому він сьогодні вкотре показує свої пазурі? Тому що впливає на наші емоції. Пріоритет ворога номер один – не танкові колони і навіть не ракетні обстріли. Пріоритет – вплинути на українців, на нашу свідомість, на наші світогляди, на нашу стійкість, зламати нас, щоб ми підняли руки й кричали, що готові капітулювати. Цього ворог добивається. Але в нього цього не вийде.

Хеміш де Бретон-Гордон вважає, що Росія потерпає від нестачі людського ресурсу, а Путін уникає відкритої мобілізації через ризик суспільного вибуху. Водночас Кремль продовжує робити ставку на бомбардування та удари по енергетичній інфраструктурі українських міст, хоча це не гарантує перемоги. Невже російські генерали не розуміють, що така стратегія не допоможе виграти війну?

Вони не розуміють ще одного: кожному з них доведеться відповідати за воєнні злочини. Я, як людина і як диякон Православної церкви України, скажу: звичайно, ми всі сподіваємося і віримо в суд людський, але я більше вірю в суд Божий, а ще більше – в кару небесну. Тому я сподіваюся, що до міжнародного трибуналу вони не доживатимуть.

І тут очільник Офісу президента пан Буданов, військовий розвідник, завжди залишається розвідником. Що він сказав російським пілотам? "Ви всі здохнете". Це, можливо, не дипломатично, але це ті сенси, які він вклав.

Знову ж таки, я не можу зараз закликати: давайте вб'ємо "генерала Армагеддона". Хоча чому не можу? Давайте так: ми його знищимо. Але сьогодні я не можу говорити речі, які виходять за межі правил війни. Як би мені боляче не було. Я втратив матір в окупації, тож, мабуть, маю право на такі емоції. Але якщо ми говоримо про порушення чи не порушення правил війни, ми гідно пройдемо цю війну. І Омськ сьогодні це показав.

Подивіться: 46 000 за вересень. Із них 65% – це понад 30 000, це "двохсоті". Раніше 30 000 були стандартними місячними втратами ворога, і з них менша половина були вбитими, а більше – пораненими. Сьогодні ми говоримо про 30 000 загиблих.

Це може бути політично некоректно, але я маю згадати колишнього міністра оборони Федорова, який говорив про 50 000 окупантів, яких ми будемо знищувати щомісяця.

Я сподівався, що це був технічний, математичний, технологічний розрахунок, бо якщо ворог і далі кидатиме відповідну кількість людей, нарощуючи це гарматне м'ясо, то логічно буде збільшення знищених окупантів. Сьогодні ми це маємо. Дуже хотілося б утримати такий темп.

Я не кажу, що це якась самоціль – 50 000. Хочеться 100 000 або ще краще 200 000, і щоб на цьому все закінчилося справедливим миром для України. Але ми можемо, вміємо, пробиваємо цю "ППОшну" російську так звану оборону.

Я не кажу, що з того боку не вміють воювати. Якби так сказав – мене б мої побратими заклювали, і правильно б зробили. Там є ті, хто вміє воювати. Виграти бій – це не вийти на прогулянку. Ми теж гинемо, отримуємо поранення, втрачаємо рідних і близьких. Але тим більша заслуга наших побратимів і посестер, кожного, хто дає нам можливість спілкуватися й емоційно говорити про ці речі.

Ворог дуже хитрий і цинічний. Нам важко в цьому зрівнятися. Під час війни буває всяке з обох сторін. Вони прицільно б'ють по будинку, я багато чого бачив. Я цю війну починав у 2014 році, проходив службу, зокрема в "Чорному тюльпані". Був у тимчасово окупованому ДАПі, коли ми там знаходили рештки наших загиблих людей. Нам дали таку можливість. Це окрема, довга історія.

Я багато чого надивився, але знову згадаю Прилуки і Краматорськ. Я мушу про це сказати як батько маленької дитини, яка вже розуміє, що таке війна. Вона народжена у 2023 році, під час війни. Вона розуміє, коли летить, і ти їй пояснюєш, що це, коли ти поруч. Вона знає, хто такий Путін, як до нього треба ставитися, і вона розуміє, що війна десь поруч.

Я не хотів би, щоб наші діти розуміли, що таке війна. Але вони вже знають і не забудуть. І ми не маємо права дати це забути. За понівечені дитячі тіла, за вбитих діточок – рік, два, три, вісім, кілька тижнів, місяців – це страшні речі, про які важко говорити.

Тому я хочу, щоб ці емоції, які мене сьогодні перехоплюють, у людей, які допомагають і будуть допомагати силам оборони, монетизувалися в допомогу на ваші збори, на ті збори, яких дуже багато. Коли кажуть, що силам оборони вже нічого не потрібно, подивіться, скільки дронів, скільки танків. Люди добрі, війна на всіх одна.

Скільки б ми не питали: "Пане Сергію, коли війна закінчиться?". Я не знаю. Я твердо знаю, що ми переможемо у цій війні, але також твердо знаю, що війна пройде через серце, через душу, через долю кожного з нас, кожної нашої родини.

Коли ми всі зрозуміємо, що війна одна на всіх, навіть для тих, хто так чи інакше опинився за кордоном, – це окрема тема. У мене є свої висновки щодо того, хто там і як опинився, але нехай не кажуть, що вони звідти допомагають, і все класно. Тут теж треба допомагати і тут теж треба йти до війська. І можна не лише в штурмах бути.

Повага до кожного – до штурмовиків, до пілотів. Але найголовніше – давайте свої емоції, свою злість спрямовувати, зокрема, у збори. Те, що ми працюємо, даємо податки, – це класно, це добре, підтримуємо життя держави. Але все одно треба дістати цю копійчину і сказати Богові дякую, що є можливість сьогодні допомагати силам оборони.

Пане Сергію, дійсно сьогодні річниця першого підриву незаконної, зайвої, уродської конструкції – Керченського мосту. Він фактично зберігає більше політичне, символічне значення чи все ж військову доцільність? Чи неважливо, яке це значення, а треба добивати?

Мені зараз важко сказати. Є певний тверезий погляд: це більше логістика чи військово-політичні сенси? І те, і те присутнє. Якщо тим мостом щось рухається, якщо ми його ще не знищили, значить, його охороняють, обороняють, і до нього все-таки треба пробитися. Відповідно, якась логістика цим мостом іде.

У будь-якому разі його треба ліквідувати. Це така незаконна конструкція, справді мала архітектурна форма – її треба знищити. Є чинне законодавство України.

Хоча сьогодні більше звертаємо увагу, звичайно, на так званий сухопутний коридор. Кілька днів тому – понад 700 одиниць автомобільної техніки, сьогодні за добу – близько 700. Ви уявляєте, що таке 600, 500, 700 одиниць автомобільної техніки щодня по всьому фронту? Значна частина — це якраз про сухопутний коридор, так званий російський.

Мене сьогодні запоріжці запитували про Бердянськ, про ці трикутники, про те, як там знищується багато російської автотехніки і як вони маскують техніку. Я сказав: знаєте, про безпековість чи про те, бояться вони наших ударів чи ні, говорить один факт. Ви знаєте такого тимчасово живого губернатора запорізького? От який Путіну доповідав, що там усе під контролем, усе можна легко проїхати тією трасою "Новососія".

На що з воєнкори сказали: хочуть побачити його за кермом бензовоза. Воно ще не сіло за кермом бензовоза і не проїхало, але дуже хотілося. Буде горіти, як і всі інші. Запах буде не дуже приємний, бо колаборант. А так, я думаю, ми його не побачимо там. Воно буде тікати, звичайно, але нехай вони всі загинуть. Оце найголовніше, а ми переможемо.