Як хлопець з технічною освітою почав писати книги, які перешкоди зустрічав на шляху до дебюту та що думає про стан сучасної української літератури – читайте в матеріалі LIFESTYLE24.
До теми: Форум видавців у Львові 2019 – найцікавіші події книжкового фестивалю
Зазначимо, що для своїх книг автор використовує псевдонім Андрій Новік.
"Вдень я креслив проєкти, а вночі працював над книгою"
Андрію, як у тебе з'явилося бажання писати? Коли чітко усвідомив, що хочеш бути саме письменником? Адже за професією ти взагалі інженер-будівельник.
Моментів усвідомлення себе як письменника маю два. Коли мені було 13, читав багато пригодницької літератури та фентезі, а ще дуже любив фільм "Пірати Карибського моря". Вирішив сам написати книгу про піратів. Щоправда, тоді після двох сторінок в мене вичерпався вже весь сюжет.
А ось недавно переглядав відео з випускного у третьому класі. Вчителька запитувала, хто ким хоче бути у майбутньому. Я відповів, що письменником. Не пам'ятаю, чому саме це cказав. Але так вийшло, що третьокласник поборовся за свою мрію і здійснив її.
Письменник Андрій Новік / Фото Анни Єкименко-Поліщук
Любов до книг настільки сильно мене поглинула, що з часом вирішив і сам спробувати. Писав свою першу книгу, а паралельно працював за спеціальністю. В денний час креслив проєкти, а у вечірній – працював над романом.
В який момент ти зрозумів, що це серйозний проєкт і що тобі все вдається? Коли прийшло усвідомлення, що працюєш над чимось масштабним?
"Останній спадок" – це мій дебютний роман, над ним я працював приблизно чотири роки. Певний час я створював "кістяк", на якому трималась книга. Не все одразу вдавалося. Спочатку не було віри в себе. Якось впродовж пів року взагалі нічого не писав. Та потім знову повертався до роботи й переробляв сюжет повністю.
Про що книга "Останній спадок"? Дивний дерев'яний куб — дідів спадок студенту Максимові Підгірському. Спадок, який Максим передав своєму викладачеві старослов’янської міфології Далібору Кравцю. Передав і зникнув назавжди. Далібор знайшов усередині куба зашифроване послання глаголицею. Чоловік не знав, що з тієї миті на нього відкрито смертельне полювання. Дві потужні організації, які роками намагаються знищити одна одну, розпочали запекле змагання. І мета обох — знайти Далібора якомога раніше. Бо лише він має ключ до загадки містичного спадку.
Зрозумів, що в мене вимальовується серйозний текст, коли пройшло десь два роки. Тоді й побачив, що українська література піднялася, особливо після Майдану. Зрозумів, що все це важливо.
Ти й досі продовжуєш працювати за спеціальністю. Як вдається поєднувати дві, на перший погляд, зовсім різні сфери?
Зараз заробити на письменництві в Україні можливо, але дуже важко. Коли ти видав одну чи навіть декілька книг, тих коштів, які виплачує видавництво, вкрай мало. Хіба вистрелиш бестселером на десятки тисяч примірників. Тому далі продовжую працювати з 9:00 до 18:00. Приходжу додому й сідаю за текст. Буває таке, що не пишу, бо надто втомлений. Саме це трохи заважає українським письменникам плідно працювати. Та все ж отримую від того, що роблю, велике задоволення.
Твоя дебютна книга на стадії задуму та її фінальна версія – чи багато довелося змінити за час роботи над нею?
Це кардинально інше. Задум був схожий до оригінального тексту. Але я не знав, до чого це все прив'язати. Якось мій співробітник показав мені статтю про древню глаголицю. Нею користувалися, зокрема, білі хорвати. Я пригадав, що біля Львова є Стільське городище – їх древнє поселення. Коли почав досліджувати його більше, то зрозумів, що книга сформована.
Стільське городище на Львівщині / Фото Андрія Новіка
В "Останньому спадку" є чимало конкретики та історичних фактів. Кожна сюжетна лінія прописана ледь не до найменших деталей. Як вдавалося знайти потрібну інформацію? І яка частина описаного в книзі відповідає дійсності, а яка – є вигадкою?
Дуже багато шукав сам, в інтернеті. Дослідженням Стільського городища понад 20 років займався археолог Орест Корчинський. Я написав йому у Facebook й він радо відгукнувся. Переслав мені всі свої наукові праці, що стосувалися теми, яка мене цікавила. Це було аж надто просто.
Та інформації було настільки багато, що прийшлось відкласти роботу над книгою десь на місяць, поки я це все перечитував і осмислював.
Майже все, написане в книзі, є правдою. За винятком головного артефакту, навколо якого крутиться сюжет: він наполовину вигаданий, а наполовину правдивий. Про нього є згадки у міфах та художній літературі. Я ж вирішив обробити його під свою історію.
"Треба розглядати свій текст як бізнес-проєкт"
Які труднощі поставали перед тобою у процесі підготовки книги до друку? Чи складно молодому письменнику знайти видавництво, яке чекає його з розпростаними обіймами?
Письменників-початківців зараз дуже багато. Усі вони мають за плечима якийсь текст, хочуть розіслати його видавництвам й зразу побачити результат на полицях книгарень. Але потрібно розуміти, що в Україні книжковий ринок – це поки що бізнес. До того ж, він не настільки поширений. За статистикою, за 2018 рік хоча б одну книгу прочитало менше, ніж половина нашого населення.
Видавництва ж повинні заробляти. Вони не беруть текст, який можливо вистрілить, а можливо й ні. Вони можуть взятися лише за ту книгу, у якій впевнені. Тож треба видаватися за власний кошт або ж намагатися максимально обробити текст. Віддати редактору, щоб його вичитали й виправили помилки. Дати рідерам, щоб вони порадили, де й що можна змінити та як вдосконалити текст.
Рідер – це людина, яка вичитує текст перед тим, як його відправлять до видавництва. Її основне завдання – виявити помилки або неточності, які під час роботи над майбутньою книгою не помітив автор.
Я розсилав текст всім видавництвам, які лише знаходив. З першого разу мені усі відмовили. Після другого усвідомив, що треба щось змінювати. Адже здебільшого текст навіть не читали, бо не підходив по жанру, наприклад. Тоді зрозумів, що треба розглядати його не просто як свій літературний доробок, а як бізнес-проєкт. Вирішив зняти book-трейлер.
Book-трейлер книги Андрія Новіка "Останній спадок":
Друг допоміг з обкладинкою до книги. Крім цього, я з ще зробив макети закладок та листівок. Окрім тексту я подавав інформацію, що разом з книгою читачам пропонуватимуться такі от "ніштячки". Видавництва бачили, що я готовий до співпраці. Таке надихає та стимулює їх працювати з автором та його текстом.
Дебютна книга Андрія Новіка "Останній спадок"/ Фото 24 каналу
"Мене охрестили копією Дена Брауна"
Коли тобі врешті вдалося видати книгу, як її сприйняли читачі? Перші відгуки на "Останній спадок" – чи збіглися очікування з реальністю?
Цікаво, що ще до виходу книги у різних анонсах в соцмережах мене охрестили копією Дена Брауна. Я не розумів, чи вони мають на увазі, що я просто зробив пародію, чи те, що я перший український автор, який написав у схожому жанрі, але щось своє. Це мене трохи схвилювало.
Цікаво! Роулінг, Браун і Кінг – у Forbes назвали топ-11 найбільш високооплачуваних письменників 2018 року
Я отримав чимало схвальних відгуків. Були також негативні, але дуже конструктивні. Я навіть таким радію більше. Адже не зможу писати краще, читаючи лише, що все класно. Якщо читач зрозумів, що щось не так, розписав детально усі ляпи, слабкі моменти, де провисає сюжет – попрацювавши над цим, я можу рости далі.
Андрій Новік під час презентації своєї книги у Львові / Фото Романи Яремин
Якщо говорити саме про формулювання "український Ден Браун", чи погоджуєшся ти з ним? Як реагуєш на такі порівняння і як ставишся загалом до автора?
Я прочитав усі його книги. Браун є одним з тих, хто сформував мене як автора саме в жанрі пригодницького екшн-трилеру. Він певною мірою показує мені приклад. Так, у нас є певна схожість у жанрі. В мене також є головоломки, секрети, таємні організації. Але ж не один Браун про це пише. Реагую на такі відгуки, скоріш за все, позитивно.
По-перше, це дуже хороша реклама. По-друге, це ж круто, що тебе порівнюють з таким відомим на весь світ письменником. Хоча розумію, що я до нього не доріс і рости мені ще довго.
Та сподіваюсь, що таки вдасться. Тож загалом, не бачу у таких порівняннях нічого поганого. Є й інші українські автори, які мають книги в схожому жанрі, я не перший. Просто мене видали у великому видавництві й ми змогли потужно прорекламувати все.
Яких ще сучасних авторів ти для себе б виділив? Кого з захопленням читаєш та звідки черпаєш натхнення?
Якщо це пригодницька література, яку дуже багато читаю, то це Джеймс Роллінс. Останнім часом не можу відірватися від наукової фантастики. Це Пітер Воттс і Лю Цисінь. Вони показують, як можна гарно поєднувати художню літературу з науковими дослідами. До речі, це відіграло важливу роль у формуванні моєї другої книги.
Якщо з українських авторів – звісно, що Макс Кідрук. Він на мене впливає як письменник, який добивається всього, чого хоче. Це дуже потужний стимул: дивитись на його ріст і планувати собі якісь схожі цілі.
"Планую експериментувати з жанрами"
Ще перед виходом "Останнього спадку" ти почав писати наступну книгу. На якому етапі зараз перебуває робота над нею? Можливо, поділишся й іншими творчими планами?
Планую експериментувати з жанрами. Хоча, друга книга буде досить схожою до дебютної, це також пригодницький екшн-трилер. Та якщо "Останній спадок" базувався певною мірою на історії, то сюжет "Аномалії" – так вона називається – крутиться навколо наукових дослідів.
Будуть присутні елементи містики та наукової фантастики. Текст вже поданий до видавництва, контракт підписаний. Очікуємо, що вона з'явиться у книгарнях на початку 2020 року.
Почав працювати вже над третім романом. Це буде таке темне ретро-фентезі – свого роду експеримент, в Україні такого ще не писали. Події розвиватимуться у 1908 році, зокрема, у межах міста Лемберг (сучасний Львів), тобто столиці королівства Галичини і Лодомерії Австрійської імперії.
Є якісь жанри, за які ти б нізащо ніколи не взявся?
Основне, що мене стимулює писати й навколо чого формуються мої книги – певна загадковість і таємниця. Це завжди має бути щось гостросюжетне. Та я б ніколи, мабуть, не писав романів, де основним рушієм сюжету є любов.
"Українці читають і цьому треба сприяти"
Дослідження показують, що 36% українців за 2018 рік не прочитали жодної книги. Що, на твою думку, варто робити сучасним авторам, аби зацікавити людей у читанні ?
Наскільки я бачу, дуже багато молоді зараз читає. Можливо, навіть більше, ніж старше покоління. Якою би плачевною не була статистика, вона покращується. До того ж, нарешті почали змінювати шкільну програму. В шостому класі вже не читають про "важку долю кріпаків". Це ж просто нереально зрозуміти у такому віці.
Book-трейлери – це ще одна з рушійних сил, яка допомагає поширювати читання. Це також й інтерактивні презентації книг, коли ти приходиш і не просто слухаєш годину щось про книгу, а є залученим у процес.
Презентація книги "Останній спадок" у Києві / Фото Дмитра Афанасьєва
З "Останнім спадком" я був у п'яти містах України. Дуже тішило, що на презентацію невідомої книги невідомого автора таки збиралися люди. Практично всюди був повний зал. Це знову ж таки показує, що українці читають і цьому треба сприяти.
В Європі, наприклад, дуже поширена реклама саме книг. Є білборди про книги, розміром у будинок. Така реклама присутня й, наприклад, у метро також є. Це збільшує бажання людей читати й позитивно впливає на продажі. В нас, на жаль, такого поки немає.
Цьогоріч ти вперше будеш учасником Форуму видавців у Львові як автор?
Так. В четвер, 19 вересня, о 16:00 на стенді КСД я та Юлія Ілюха матимемо спільну автограф-сесію. Біля стенда стоятиме столик з нашими книгами. Можна буде підійти, поспілкуватися, запитати все, що цікавить. Триватиме це приблизно годину.
Презентація книги "Останній спадок" у Києві / Фото Дмитра Афанасьєва
Доволі загальне питання, та все ж. Майбутнє української літератури – яким ти його бачиш?
Українська література зараз стрімко розвивається. Створюються нові видавництва, які не бояться брати на себе нішу жанрової літератури. Це показує, що у нас є багато талановитих письменників, а українці читають дуже різнопланову літературу.
Сподіваюсь, що років за десять українська література вийде на високий рівень і її почнуть перекладати за кордоном. Нещодавно так перекладали всю східну літературу, згодом набули популярності балканські автори. Маю надію, що така ж хвиля дійде до Східної Європи. Україна могла би дуже "вистрелити" й показати себе.