Поки одні експерти говорять про здачу Лукашенком своїх позицій, інші бачать ознаки поступового відходу Білорусі з російської орбіти впливу. Чия версія виглядає переконливіше і яку позицію в процесі цього "биття горщиків" повинен зайняти офіційний Київ? Це та інші питання сайт 24 каналу адресує генералу армії, екс-голові Служби зовнішньої розвідки України Миколі Маломужу.
Екс-голова Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж / Фото Zik
Читайте також: Чорні ігри навколо людей у білих халатах
Пане Миколо, на вашу думку, яким чином офіційний Києв має діяти, передусім на зовнішній арені, з урахуванням перипетій, які відбуваються між вищим керівництвом РФ та Білорусі?
Путін, роблячи свої заяви, вочевидь має на увазі відновлення союзу зі своїми формами юридичного, економічного та безпекового оформлення. Не вийшло об'єднання 10-12 країн, і він обрав іншу стратегію – це захоплення території Криму у тій ситуації, коли у нас була ослаблена безпекова складова. Зараз же він посилює свої впливи на Білорусь та інші країни СНД. Сьогодні основна стратегічна ціль Російської Федерації – це Білорусь, яка не мала альтернатив ні щодо західних європейських країн, ні щодо України. РФ має не тільки енергетичний, безпековий, а й політико-юридичний вплив задля того, щоб та союзна держава, яка декларувалася свого часу набула більш конкретних форм.
Про які власне форми йдеться?
Тут йдеться про якісь спільні керівні органи, про ведення спільної економічної та фінансової політики, про формування єдиної системи безпеки та оборони, єдині кордони щодо НАТО і тепер уже й України. На шляху до реалізації цієї мети Путін використовує дуже болючі важелі. Які? Ціна на газ та нафтопродукти, забезпечення оборонного сектору, який є дуже дорогий для Білорусі. Тому питання ставиться руба: або цінова політика пом'якшується, або навпаки – посилюється. Мовляв, думайте і визначайтеся.
Чи вдасться Путіну "нагнути" Лукашенка, який теж, даруйте, пройшов "Крим, Рим і мідні труби"?
Це, радше за все буде компроміс. В деяких питаннях поступиться Лукашенко, але не в тих питаннях, які стосуються незалежності в державному форматі, енергетичних проектах, тощо. Ну, хіба що лише частково. Тобто, все як завжди робив Лукашенко: не здаючи суверенітет, але поступаючись окремими форматами. Втім, я думаю в безпековій сфері поступок не буде.
Читайте також: Один в морі воїн, або Чи виправдані наміри Турчинова відправити кораблі у Керченську протоку
Чому саме?
Я просто знаю всю модель безпеки і Лукашенка, і керівників цієї держави, тому можу з впевненістю сказати, що вони будуть тримати рівень незалежності настільки, наскільки це можливо взагалі.
Ви сказали про рівень безпеки. Цим питанням хизуються вищі керівники нашої держави, мовляв, Україна досягла неймовірних проривів у цьому напрямку. На вашу професійну точку зору, це справді так?
Якогось надзвичайного рівня ми ще не досягли, але певні рухи справді є, оскільки в нас на сході, нехай локальна, але йде війна. Тому в даній ситуації ми посилили ряд бойових позицій, трохи збільшили інноваційну складову, але лише частково. Тобто, системне переозброєння армії новітньою технікою (а тим більше, боєприпасами) не відбулося. У нас склади вибухають, горять, а поповнення немає. Глобального покращення, на жаль, теж не має.
А якого дідька, даруйте вони вибухають і ніхто не грає на упередження? І чи намагатиметься, приміром, ця ж Білорусь упіймати рибку у цій мутній воді, підіграючи "старшому братові"?
Тут така ситуація. Якщо говорити в цілому, то не має фахівців, починаючи з першого рівня. Якщо би президент України глибоко знав модель розвитку держави і керувався б стратегічними інтересами держави в цілому, все було б інакше. Сьогодні і в ЗСУ, і в СБУ дуже мало професіоналів, а якщо точніше – їх практично не має.
Чи можна констатувати, що чим далі в ліс, тим більше дров. Кадрових, маю на увазі.
Та модель, яку вони створили, вона знецінює багато наших перспектив. Наприклад, нову економічну стратегію, стратегію реальних кроків для звільнення наших територій, формування якісної антикорупційної і антимафіозної складових. До позитивних змін може призвести об'єднання всенародних сил і висунення єдиного кандидата в президенти, що призведе до зміни суспільних відносин.
Що може бути поштовхом до якісних змін знизу й до самої гори владної "піраміди"?
Поштовхом може бути те, що (як і в багатьох інших країнах, а я їх об'їхав більше 102-х) на якомусь етапі суспільство підніметься, і сформується всенародний непартійний рух прогресивних сил та інтелектуалів, професіоналів з різних сфер. Тоді цей рух висуває всенародного президента, який здатен побороти цю мафію, метастазами якої наразі пронизані усі сфери життєдіяльності. Конституція має бути не тільки вищим юридичним актом, а й актом суспільного договору.
У нас понад чотири роки триває війна. Багато хто з експертів каже про, м'яко кажучи, неефективність "мінського формату". Яким є ваш рецепт, який з урахуванням усіх нюансів, міг би бути справді дієвим?
Мінські чи то пак будапештські меморандуми насправді нічогісінько не вирішують. Це все повна дурниця, я вам так скажу, по-народному. Хто мав реалізовувати підписаний меморандум? Контактна група, яка є ніхто і звуть її ніяк? Зараз необхідно проводити надзвичайно тяжку роботу з нашими партнерами із США, Китаю, Європи пояснювати їм ситуацію, доводити правоту своєї позиції. Тільки так.
Читайте також: Передсмертні судоми “Опоблоку”, або Колишні сваряться – конкуренти тішаться